Роберт Сауті: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 62:
Свою творчу діяльність Сауті розпочав наприкінці 90-х pp., звернувшись до жанру народної балади. Його перші твори пронизані співчуттям до бідняків і [[жебрак]]ів. У ряді творів ('''«Дружина солдата»''', '''«Скарги злидарів»''', '''«Погреб жебрака»''') [[поет]] виступає проти безправності та гноблення народу. Так, у баладі «Скарги злидарів» у формі розлогої відповіді на запитання багатія — поетового співрозмовника про те, чого ремствують бідні люди, автор подав цілу галерею злидарів, змушених морозної холодної ночі просити [[милостиня|милостиню]] у випадкових перехожих. Кожний літературний [[портрет]] у баладі строго індивідуалізований, побутові замальовки правдиві, але картина злиднів і безправності народу пом'якшена моралізаторським закінченням. Критичні інтонації, спрямовані проти війн, відчутніші у вірші «Бленхеймська битва». Як і в баладі «Скарги злидарів», оповідь від імені головного героя обрамлена запитальною інтонацією; діти просять діда розповісти про війну, чому і заради чого вона розпочалася, проте дід і для себе не знайшов відповіді на ці запитання.
На відміну від [[Вордсворт]]а, котрий звертався до гострої соціальної проблематики сучасності, Сауті у [[балада]]х використовує зазвичай середньовічні сюжети, від народної балади перейнявши тільки форму. Такими є '''«Суд Божий над єпископом»''' (1799), '''«Талаба-руйнівник»''' (1801), '''«Прокляття Кехами»''' (1810), '''«Родерік, останній гот»''' (1814) й ін. У баладі про скупого єпископа, котрий під час голоду не лише пожалів зерна голодним, а й скликав усіх прохачів у комору та підпалив їх, поет підкреслює перш за все морально-етичний зміст учинку. За жорстокість [[єпископ]] був покараний смертю.[[File:Thalaba the Destroyer.jpg|міні|праворуч|Титульна сторінка балади «Талаба-руйнівник»]]
Як і Колрідж, Сауті акцентує увагу на дивовижному, потойбічному. У баладі '''«Варвік»''' ('''«Сер Вільям і Евін»''') змальований жорстокий убивця, котрий утопив у річці немовля. [[Совість]] персоніфікується у поета у вигляді страховиська, яке всюди ходить за злочинцем і не дає йому спокою. У баладі '''"Про те, як бабка їхала на чорному коні вдвох і хто сидів спереду"''' автор розповідає про забобони, що глибоко вкоренилися у патріархальну селянську свідомість, але намагається захопити читача штучним нагнітанням драматизму. Використовуючи народний казковий мотив боротьби [[диявол]]а за душу покійної, [[поет]] трактує це у [[Містика|містичному]] плані, змальовуючи натуралістичні подробиці перемоги чорта.
| |||