Почаїв: відмінності між версіями

Коли [[1795]] р. в результаті останнього поділу [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] Почаїв потрапив до [[Російська імперія|Російської імперії]], деякий час монастир залишався за василіанами, і тільки [[1831]] р. царський уряд брутально відібрав у них цю обитель і віддав Російській православній церкві. При монастирі була друкарня — важливий осередок церковного та світського книгодрукування, а отже, і важливий культурний осередок України. Багато з видань Почаївської друкарні посіли визначне місце в історії українського друкарства. "Уніатський період Почаївської друкарні, це період її найбільшої слави, хоч і служила вона лише частині українського народу",— стверджував проф. І. Огієнко. У тій друкарні надруковано 148 книжок церковнослов'янською та українською мовами, 32 польською і 7 латинською, разом 187 книжок. З переходом під адміністрацію російської православної ієрархії Почаївська Лавра перестала бути важливим осередком книгодрукування, але 1832 р. стала кафедрою Волинського православного архієрея, який у 1833 р. дістав титул архієпископа. Російський шовінізм у Почаївському монастирі збільшився в кінці XIX і на початку XX ст. і триває донині. Найактивнішими шовіністами в тому часі були архієпископ Антон Храповицький і зрусифікований архімандрит монастиря Віталій Максименко, родом з Волині. Почаївська Лавра стала центром русифікаційної діяльності на Волині, у XX ст. тут друкувався антиукраїнський «[[Почаївський листок]]», який був речником антиукраїнського "Союза Русскаго Народа".