Врангель Петро Миколайович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Іванко1 (обговорення | внесок) м replaced: до цього часу → до того часу за допомогою AWB |
Немає опису редагування |
||
Рядок 27:
'''Петро́ Микола́йович Вра́нгель''' ([[Російська мова|рос]].: ''Пётр Николаевич Врангель'') (*[[27 серпня]] [[1878]] Новоолександрівськ [[Ковенська губернія]] — †[[25 квітня]] [[1928]] [[Брюссель]]) — російський [[воєначальник]], [[генерал-лейтенант]] [[російська імператорська армія|російської імператорської армії]].
Народився в м. Ново-Олександрівськ [[Ковенська губернія|Ковенської губернії]] (нині м. [[Зарасай]], [[Литва]]). Закінчив [[Санкт-Петербурзький державний гірничий університет|Гірничий інститут]] ([[1901]], [[Санкт-Петербург]]), склав іспит на офіцерський чин при [[Миколаївське імператорське кавалерійське училище|Миколаївському імператорському кавалерійському училищі]] ([[1902]]), закінчив [[
Один з головних провідників армії «[[Біла армія|білих]]», яка боролася з більшовиками, учасник російсько-японської війни 1905 року і Першої світової війни. [[Головнокомандувач]] [[Російська імператорська армія|Російської Армії]] в Криму і Польщі (1920). [[Орден Святого Георгія|Георгіївський кавалер]].
Один з провідників Білого руху. Відкинув пропозицію гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|П. Скоропадського]] очолити [[Збройні сили України|українські збройні сили]]. Від серпня [[1918]] — у [[Добровольча армія|Добровольчій армії]], начальник кінної [[Дивізія|дивізії]], командир [[Кавалерійський корпус|кінного корпусу]]. Підвищений в чині до [[Генерал-лейтенант|генерал-лейтенанта]].
У [[Збройні Сили Півдня Росії|Збройних силах Півдня Росії]] (ЗСПР) — командувач Кавказькою добровольчою армією (січень — травень [[1919]]), Кавказькою армією (травень — грудень 1919), [[Добровольча армія|Добровольчою армією]] (грудень 1919 — січень [[1920]]).
З квітня 1920 року головнокомандувач [[Збройні Сили Півдня Росії|Збройних сил Півдня Росії]], засновник [[уряд Півдня Росії|уряду Півдня Росії]]. Був одним з найвидатніших білих провідників громадянської війни — в червні 1919 року здобув Царицин ([[Волгоград]]). Його ім'я було пострахом для більшовиків, котрі називали його «чорним бароном» (з огляду на його ненависть до більшовиків). Врангель був реформатором [[Біла армія|«білого» руху]], його уряд був єдиним що провів на підконтрольних теренах земельну реформу, в ході якої віддано землю селянам (Крим і так звана Північна Таврида). Петро Врангель першим відступив від ідеї «єдиної і неподільної Росії», за яку намертво трималися [[Олександр Колчак]] та [[Антон Денікін]]. 9 квітня 1920 в одному із своїх перших інтерв'ю представникам преси він розкритикував політику, котру впроваджував його попередник, заявивши, що «стратегія була принесена в жертву політиці, а політика нікуди не годилась»; підкреслив, що «замість того, щоб об'єднати всі сили, котрі поставили собі за мету боротьбу з більшовиками і комуною…, учасники Добровольчої армії бились і з більшовиками, і з українцями, і з [[Грузія|Грузією]] і з
Невдачі, з якими постійно зіштовхувався А. Денікін у боротьбі з українським селянським рухом, спонукали П. Врангеля одразу визначити своє ставлення до нього. 13 червня Головнокомандуючий ЗСПР видав наказ за № 31/30, в якому вимагав від своїх командирів «рахуватися з повстанськими загонами Махна» й у випадку зустрічей з антирадянськими силами не застосовувати військової сили. Врангель сподівався таким чином схилити його до співпраці на основі спільності ворогів і завдань — боротьби за інтереси народу проти «комуни». В липні 1920 року з допомогою селян виступив із Криму і зайняв донецький степ. Десантами пробував опанувати [[Кубань]]. У вересні повернувся у [[Крим]].
Рядок 59:
[[Категорія:Російські військовики]]
[[Категорія:Випускники Військової академії Генштабу]]
[[Категорія:Учасники російсько-японської війни]]
[[Категорія:Учасники Першої світової війни]]
| |||