Докьо (дзеркало): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Alex K (обговорення | внесок) |
Alex K (обговорення | внесок) |
||
Рядок 16:
Більшість таких виробів знаходять по-одинці в [[урнові керамічні поховання|урнових керамічних похованнях]] у північних районах острова [[Кюсю]]. Це свідчить про те, що ввезення китайських дзеркал до Японії у період Яйої проводилося саме через північне Кюсю і що в цьому регіоні існував звичай класти дзеркало у могилу покійних, переважно знаті.
У 3 —
Поряд із Кюсю, центром закупівлі імпортних дзеркал став район [[провінція Ямато|Ямато]], серцевина одноіменної [[Ямато (держава)|японської держави]]. Старі дзеркала династій Хань покладалися у землю разом із покійними, а нові — вейські і цзінські — розсилалися від імені яматоських правителів регіональній знаті на знак визнання їхньої керівного статусу і залежності від Ямато.
Виробництво ''докьо'' на Японському архіпелазі почалося з копіювання китайських зразків на острові Кюсю. Для цього використовувалися корейські і китайські матриці для відливання дзеркал. Перші японські вироби були поганої якості і малих розмірів. У [[період Кофун]] японці відійшли від материкових зразків, заходившись виготовляти бронзові дзеркала оригінальної конструкції і орнаментації. Серед них найбільш відомими є так звані дзеркала із дзвіночками (鈴鏡).
У 7 — 8 столітті, завдяки поновленню контактів з Китаєм, імпорт материкових дзеркал та їх виготовлення в Японії було відновлено. Рідкісні вироби поміщалися у імператорську скарбницю [[Сьосоін]], або роздавалися [[буддизм в Японії|буддистським]] храмам. Поступово, у зв'язку із поширенням дзеркал у японському суспільстві, вони перетворилися з сакрально-магічних предметів у повсякденну річ туалету.
== Примітки==
| |||