Відкрити головне меню

Зміни

м
[[Файл:MiG-29-2008-Vasylkiv.jpg|міні|250пкс|Винищувач [[МіГ-29]], [[СРСР]], 1977]]
[[Файл:Mirage 2000EG.jpg|міні|250пкс|Винищувач [[Міраж-2000]], [[Франція]], 1978]]
[[1960-ті|1960-і рр.]] відзначилися надходженням на озброєння ВПС основних авіаційних держав світу надзвукових винищувачів, що мали низку спільних ознак, попри на всі відмінності в компонуванні і польотній масі. Вони мали швидкість, що удвічі перевищувала [[швидкість звуку|звукову]], і стелю близько 18-20 км, оснащувалися бортовими радіолокаційними станціями та керованими ракетами класу «повітря-повітря». Такий збіг не було випадковим — розвиток техніки сталося саме в цьому напрямку через те, що основною загрозою безпеці по обидва боки залізної завіси вважалися бомбардувальники[[бомбардувальник]]и, які несуть [[ядерна бомба|ядерні бомби]]. Відповідно формувалися і вимоги до нових винищувачів, основним завданням яких було перехоплення висотних швидкісних неманевренних цілей у будь-який час доби і в будь-яких погодних умовах.
 
Однак винищувач-паразит [[XF-85 Goblin]] було спроектований спеціально для базування на бомбардувальниках [[Convair B-36]] як на повітряних авіаносцях.
 
У результаті в [[США]], [[СРСР]] і Західній Європі з'явився ряд літаків, які згодом за сукупністю ознак і льотно-технічних характеристик віднесли до другого покоління винищувачів. Непохитно зростаюча ціна винищувачів диктувала необхідність зменшення чисельності парку з одночасним розширенням функцій літаків. Крім того, тактика повітряної війни змінювалася на очах — широкий розвиток зенітних керованих ракет призвів до відмирання доктрини масованого вторгнення бомбардувальників на великій висоті. Основну ставку в ударних операціях все більше стали робити на тактичні літаки з ядерною зброєю, здатні проривати кордон ППО на великій висоті.
 
Для протидії їм призначалися винищувачі третього покоління — [[МіГ-23]], «Міраж» F-1, [[J-37 «Вігго»]]. Надходження на озброєння цих машин, поряд з модернізованими варіантами [[МіГ-21]] і [[F-4]], планувалося на початок 1970-х. Одночасно по обидва боки океану почалися проектні дослідження зі створення винищувачів четвертого покоління — перспективних бойових машин, які склали б основу військово-повітряних сил у наступному десятилітті.
 
Першими до рішення цієї проблеми взялися в США, де ще 1965 року було поставлено питання про створення наступника тактичного винищувача [[F-4C «Фантом»]]. У березні 1966 була розгорнута програма FX (Fighter Experimental). Проектування літака за уточненими вимогами почалось [[1969]] року, коли літак отримав позначення [[F-15]] «Ігл» ({{lang-en|Eagle}} — орел). Переможцеві конкурсу за проектом, фірмі «МакДоннел Дуглас», [[23 грудня]] 1969 було видано контракт на будівництво дослідних літаків, а 1974 року з'явилися перші серійні винищувачі [[F-15]]A «Ігл» і «Спаркі» TF-15A ([[F-15]]B).
[[Файл:Lockheed F-35 Joint Strike Fighter.jpg|thumb|right|250px|[[F-35]]]]
[[1969]] року почалася розробка радянських винищувачів четвертого покоління, до яких можна віднести [[Су-27]], [[МіГ-29]] та їх модифікації.
134 861

редагування