|
'''Ракета-носій''' (або просто РН) — апарат, діючий за принципом [[реактивний рух|реактивного руху]] і призначений для виведення корисного вантажу у космічний простір. Цей термін часто ''помилково'' називають [[ракетоносій|ракетоносієм]].
== Історія ==
Більшість перших запускаємих ракет -носіїв, розроблених наприкінці п'ятдесятих років 20-го століття, була отримана з 'явились шляхомпісля незначної модернізації військових балістичних ракет, особливо міжконтинентальних. Першої з нихПершою була ракетиракета-носій [[Супутник (ракета-носій)|Супутник]] на основібазі [[Р-7]]. [[Ракети -носії сімейства Р-7Р7]] стала основою для радянської космічної програми. Американські військові почали виготовляти космічні ракети після провалу програми ВейнгардВенгард, яка була розробленапризначеної для доставки американських наукових супутників на орбіту впід час [[Міжнародний геофізичний рік |Міжнародного геофізичного року]] (1957—1958 ). ▼
Серед перших ракет були перебудовані [[PGM-11 Редстоун ]], Тор [[PGM-17 Тор]] ( пізнішезгодом ракета[[Дельта Delta(ракета-носій)|Дельта]]) і [[SM-65 Atlas]]. УТоді цей час почаласяпочалась космічна гонка між США і Радянським Союзом й інженерам по обидва боки довелосядовелось вирішувати складні проблеми, впов'язані основномупереважно з роботою ракетних двигунів і стабільностістабільністю польоту. В кінці п'ятдесятих років почали розроблятисярозробляти перші супутники-шпигуни і вони ж стали першими науково-дослідними програмами в космічному просторі (Супутник, Explorer, Pionner[[Піонер (програма)|Піонер]], [[Космічна програма «Луна »|Луна]]). Найвідомішими конструкторами ракет у той частоді були [[Вернер фон Браун]] і [[Сергій Павлович Корольов]]. Під керівництвом останнього пізніше в шістдесяті роки розроблені величезні ракети для польоту на Місяць, [[Н-1]], a фон Браун розробив американський носій [[Сатурн V]] ▼▲Більшість перших запускаємих ракет, розроблених наприкінці п'ятдесятих років 20-го століття, була отримана з шляхом незначної модернізації військових балістичних ракет, особливо міжконтинентальних. Першої з них була ракети Супутник на основі [[Р-7]]. Ракети сімейства Р-7 стала основою для радянської космічної програми. Американські військові почали виготовляти космічні ракети після провалу програми Вейнгард, яка була розроблена для доставки американських наукових супутників на орбіту в Міжнародний геофізичний рік 1957—1958.
У шістдесяті роки ряддеякі державдержави розробили ракети-носії , які були отримані з ракет військового призначення (наприклад, [[Протон (ракета-носій)|Протон]] в СРСР, Diamant[[Діамант в(ракета-носій)|Діамант]] у Франції й Сатурн , і ScoutСкаут ву США). Проте компанії ,-розробники якимицих булиракет-носіїв розробленібільше дані носії, мали досвід роботи зцікавились будівництвастворенням військових балістичних ракет , таоскільки їхотримували розвиток в основному фінансуєтьсяфінансування з коштів, виділених на оборону. Винятком був американський [[Сатурн V]], який зодразу самого початку булабув профінансований виключно за рахунок агентства NASA. УТоді цей час булоіснувало багато програм, розпочинались дослідження на інших планетахпланет, таким чином, вводилисяз'являлись нові вимоги для пускових установокракет-носіїв. Були розроблені такі потужні верхні ступені, як американський [[Centaur (розгінний блок)|Центавр ]], що робитьробило можливим , політ ву відкритий космічний простір все більших іщораз більших вантажів. Найбільш часто використовуваними ракетами цього десятиліття були ракети Атлас і Delta на ву [[США]] і сімейство ракет [[Р-7]] в [[СРСР]]. Паралельно з цим йшла розробка та випробування ракет Titan[[Титан (ракета-носій)|Титан]], [[Протон (ракета-носій|Протон]]) та іншіінших, які згодом мали тривалий періоддовго експлуатаціївикористовувались. ▼▲Серед перших ракет були перебудовані PGM-11 Редстоун, Тор PGM-17 (пізніше ракета Delta) і [[SM-65 Atlas]]. У цей час почалася космічна гонка між США і Радянським Союзом й інженерам по обидва боки довелося вирішувати складні проблеми, в основному з роботою ракетних двигунів і стабільності польоту. В кінці п'ятдесятих років почали розроблятися перші супутники-шпигуни і вони ж стали першими науково-дослідними програмами в космічному просторі (Супутник, Explorer, Pionner, Луна). Найвідомішими конструкторами ракет у той час були [[Вернер фон Браун]] і [[Сергій Павлович Корольов]]. Під керівництвом останнього пізніше в шістдесяті роки розроблені величезні ракети для польоту на Місяць, [[Н-1]], a фон Браун розробив американський носій [[Сатурн V]]
▲У шістдесяті роки ряд держав розробили носії, які були отримані з ракет військового призначення (наприклад, [[Протон (ракета-носій)|Протон]] в СРСР, Diamant в Франції й Сатурн, і Scout в США). Проте компанії, якими були розроблені дані носії, мали досвід роботи з будівництва військових балістичних ракет та їх розвиток в основному фінансується з коштів, виділених на оборону. Винятком був американський [[Сатурн V]], який з самого початку була профінансований виключно за рахунок агентства NASA. У цей час було багато програм, розпочинались дослідження на інших планетах, таким чином, вводилися нові вимоги для пускових установок. Були розроблені такі потужні верхні ступені, як американський Центавр, що робить можливим, політ в відкритий космічний простір все більших і більших вантажів. Найбільш часто використовуваними ракетами цього десятиліття були ракети Атлас і Delta на в [[США]] і сімейство ракет [[Р-7]] в [[СРСР]]. Паралельно з цим йшла розробка та випробування ракет Titan, [[Протон (ракета-носій|Протон]]) та інші, які згодом мали тривалий період експлуатації.
== Класифікація ==
Ракети-носії класифікують за кількістю ступенів (одноступінчастіодноступеневі, двоступінчастідвоступеневі і т. д.тощо). Їх також можна розділити на одноразові й багаторазові. Найбільшого поширення набули одноразові багатоступінчастібагатоступеневі ракети. Одноразові ракети відрізняютьсямають високоювисоку надійністюнадійність завдяки максимальному спрощенню всіх елементів. Слід уточнити, що одноступінчатійодноступеневій ракеті для досягнення орбітальної швидкості необхідно мати кінцеву масу не більше 7-10% від стартової, що при існуючих технологіях робить їх економічно неефективними через низьку масу корисного вантажу. Наявність декількохкількох ступенів дозволяє істотнозначно збільшити відношенняспіввідношення маси корисного навантаження до початкової маси ракети. УВодночас той же час багатоступінчатібагатоступеневі ракети вимагають наявності територій для падіння проміжних ступенів.
Повністю багаторазових ракет-носіїв поки не існує. Частково багаторазовими системами єбули американський «[[Космічний човник|Спейс Шаттл]]» ([[Космічний човник]]) і радянська система «[[Енергія (ракета-носій)|Енергія]]-[[Буран (орбітальний корабель)|Буран]]». Всупереч очікуванням, «Спейс Шаттл» не зміг забезпечити зниження вартості доставки вантажів на орбіту, крім того, багаторазові транспортні космічні системи (БТКС) характеризуютьсямають складнимскладний і тривалимтривалий етапометап передстартової підготовки (через підвищених вимогпідвищені повимоги надійності і безпеки при наявності екіпажу).
Ракети-носії також поділяють на призначені для пілотованих і безпілотних для польотів. Ракети для пілотованих польотів повинні мати більшу надійність (також на них встановлюється система аварійного порятунку), допустимі перевантаження для них обмежені (звичайно не більше 3-4,5 одиниць).
[[Файл:Proton Zvezda.jpg|thumb|200px|Запуск ракети-носія «[[Протон (ракета-носій)|Протон]]-К» з модулем «Зірка[[Звєзда (модуль МКС)|Звєзда]]» для міжнародної космічної станції]]
Першою ракетою-носієм, що доставила вантаж на орбіту, була радянська [[Р-7]] (1957 р. року). В2011 нашроку час{{коли}}найпотужнішою (2011 р.)ракетною найпотужніша ракетна системасистемою у світі — був американський «[[Космічний човник|Спейс Шаттл]]» (корисне навантаження до 20-30 тонн, в залежностізалежно від орбіти). Космічний човник сам по собі не може називатися корисним навантаженням, оскільки є частиною багаторазової космічної системи. Тому корисне навантаження буде знаходитисяперебувати ву зазначеномувизначеному діапазоні величин, що обумовлено як параметрами вантажного відсіку човника, так і вимогами зщодо безпеки екіпажу ву разівипадку аварії. Без човника або, використувуючи вітчизняну термінологію, орбітального корабля, система не працездатна, на відміну, наприклад, від системи Енергія-Буран.
Найпотужніша використовувана в наш часнині російська ракета-носій — це «[[Протон (ракета-носій)|Протон-М]]», що дозволяє виводити на [[Низька опорна орбіта |низьку навколоземну орбіту]] (200 км) до 22 тонн корисного вантажу, на [[Геоперехідна орбіта|ГПО]] — до 5,8-6,4 тонн і на [[Геостаціонарна орбіта|ГСО]] — до 3,2-3,7 тонн.
В минулому стартували і потужніші ракети, такі, як радянські «[[Н-1]]» і «[[Енергія (ракета-носій)|Енергія]]» або американська «[[Сатурн V]]». Проте жодна з цих ракет в наш час{{коли}} не виробляєтьсявикористовується.
{{Cosmo-stub}}
| 