Дун Цічан: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Haida (обговорення | внесок)
Створена сторінка: {{Картка:Особа | ім'я = Дун Цичан | місце_проживання = | інші_імена =Дун Сюа...
 
Haida (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 36:
| герб =
}}
''' Дун Цичан''' (董其昌, [[1555]] — †[[1636]]) — китайський політик, [[філософ]], [[художник]], колекціонер, один з провідних теоретиків живопису часів [[Династія мінМін|династії Мін]].
 
== Життєпис ==
Дун Цичан народився у 1555 році у збіднілій, але колись родовитій чиновницькій родині. Отримав гарну домашню освіту, що дозволило йому напочатку 1570-х з блиском здати столичні іспити і отримати вищий вчений ступінь цзинь-ши, що відкрило доступ до успішної кар'єри. Протягом декількох десятиліть він обіймав керівні посади в провінційних административних органах, дослужившись до посади губернатора.
 
У 1621 році його було викликано до столиці та призначено заступником начальника Департаменту ритуалів (Цзіньлі-бу), що дозволило Дун Цичану стати заможною людиною і зібрати велику колекцію творів мистецтва. На службі Дун Цичан намагався уникати політичних інтриг, волів займатися поезією, каліграфією, живописом, колекціонуванням старожитностей і здійснювати подорожі, що давали йому можливість відчути себе самітником.
 
У періоди тривалих відставок Дун Ци-чан ревно займався каліграфією і живописом у своєму маєтку Хуатін (сучасний Сунцзян, провінція [[Цзянсу]]), з яким пов'язана назва найзначнішого художнього напрямки кінця правління династії Мін — Сунцзян-пай, що визначила розвиток китайського мистецтва у XVII–XVIII ст.
 
Захоплюючись даосизмом і вченням буддистської школи чань, Дун Цичан випробував стан «раптового прозріння», але поховати себе заповідав в одіянні даоса, при цьому повністю поділяючи і конфуціанське поняття про морально-етичні цінності. Його духовні досягнення відзначали сучасники і друзі, дивуючись з того, що, не будучи буддистським ченцем, він досяг просвітленості, не ставши даоським адептом, збагнув принципи природності; не проповідуючи заповідей [[Конфуцій|Конфуція]], виховав у собі якості конфуціанської шляхетної особистості
 
Сконав Дун Цичан у 1636 році.
 
== Творчість ==
 
=== Теорія мистецтва ===
Найважливішими його теоретичними досягненнями є спроба осмислення закономірностей історії національного живопису, в результаті чого їм була висунута теорія «південної» (нань-цзун) і «північної» (бей-цзун) шкіл, тобто визначено два генеральних напрямки, історія розвитку яких брало, на думку Дун Ци-чана, і склала сутність мистецького процесу. Їм також виділена і осмислена в якості самостійного художнього феномена традиція «живопису освічених (культурних) людей» (веньжень-хуа), тобто самодіяльне художня творчість, що протистояло офіційному мистецтву.
Ду Цичан також розробив цілісну естетичну програму, в якій порушувалися універсальні для китайської естетичної думки проблеми природи, сутності та функцій живопису. Слідом за теоретиками живопису минулих епох, в першу чергу [[Цзін Хао]] і [[Су Ши]], що спиралися на натурфілософські уявлення, даоську філософію і вчення школи Чань, Дун Цичан бачив істинною метою художника не зовнішню подібність мальовничих зображень реаліям навколишньої дійсності, а проникнення в «творчу силу», духовність світобудови — єдиний, на його думку, шлях досягнення «життєвості» твору. Водночас він наполягав на «немайстерності» художника, тобто відсутності професійних навичок, оскільки твір такого майстра буде «неяскравим», позбавленим декоративності, що і характерно для «живопису освічених людей».
З іншого боку, Дун Цичан обґрунтував пріоритетне значення художнього досвіду минулого з усіма доступними його сучасникам образотворчими прийомами. Вважаючи, що кожна риса в картині має традицію, він доводив безглуздість пошуку новацій: наслідуючи творчості майстрів минулого, художник здатний увібрати в себе їх геніальність, досягнувши з ними «духовного єднання» або «суміщення в зовнішності творів». Але Дун Цичан застерігав живописців від копіювання попередників або прямого наслідування їм, вимагаючи передавати закладений в шедеврах «древній сенс», в чому полягає ще один принцип його естетичної програми, що реалізовується тільки творчим шляхом, за рахунок індивідуальної здатності зробити якісний «стрибок» і таким чином уникнути вторинності в мистецтві.
 
В результаті аналізу традиційного живопису він запропонував більш розгорнуту (в порівнянні з колишніми теоретиками, зокрема, [[Го Сі]]), класифікацію живописних тем, сюжетів, образів і для кожного виділив відомий зразок. Так, при визначенні загальних контурів ландшафту слід було використовувати прийоми [[Дун Юань|Дун Юаня]], сосни зображати в манері [[Ма Юань|Ма Юаня]], листяні дерева — у стилі [[Лі Чен]]а. В результаті художник, слідуючи настановам Дун Цичана, був приречений на створення живописного «колажу», в якому авторська індивідуальність могла виявитися у виборі використовуваних художніх елементів, їх трактуваннях і принципах поєднання. Залишаючи без відповіді чисельні нагальні питання, оцінки живописного твору, теоретич. розробки Дун Цичана вимагали від критиків і знавців тих же якостей талановитості і творчої віддачі, що властиві кращим з художників.
 
Принцип «вторити древнім» і розроблена на його основі естетична програма стали втіленням і теоретичним обґрунтуванням «мінського реставраціоналізма», який вже з XIV ст. охопив усі сфери культурного життя суспільства.
 
Свої погляди Дун Цичан виклав у трактатах «Сутність живопису» («Хуа чжі») та «Око живопису» («Хуа янь»). Також йому належать «Нотатки з кабінету живопису і медитації» («Хуа чань ши суйбі»), де він дає точні і ємні за змістом визначення окремим майстрам пензля і цілим напрямкам.
 
=== Живопис ===
[[Файл:Dong Qichang Eight Scenes in Autumn. 4. Album leaf. 1620. Shanghai Museum..jpg|міні|ліворуч|200пкс|«Вісім осінніх видів»]]
У власному живопису Дун Цичан успішно реалізував свої естетичні вимоги, з легкістю поєднуючи манеру різних художників, уникаючи прямого наслідування окремим картинам і домагаючись ефекту оригінальності творів, зокрема в альбомних аркушах із серії «Цю сін ба цзин це» («Вісім осінніх видів», папір, туш, фарби, Шанхайський художній музей), які об'єднані насиченістю колірної гами, що передає яскравість осінніх барв.
 
[[Файл:Dong Qichang.Landscapes in the Manner of Old Masters (Wang Wei). Album leaf.1621-24 Nelson-Atkuns Museum.jpg|міні|праворуч|200пкс|«Пейзаж у стилі Ван Мена»]]
До них за манерою виконання примикає альбомний аркуш «Фан Ван Мен шань-шуй» («Пейзаж у стилі Ван Мена», 62,3 x40, 6 см, папір, туш, фарби, Музей Нельсона-Аткінса, Канзас-Сіті), який вважають одним з кращих творінь Дун Цичана. Відтворений ландшафт щодо структурної щільності і насиченості колориту відповідає стилістиці [[Ван Мен]]а, але при цьому автор майстерно вводить в композицію елементи і образи, висхідні до інших художніх традицій. Так, розташовані на задньому плані гірські кручі, що складаються з шаруватих складок і обрізані верхнім краєм картини, запозичені з академічного пейзажу провідних майстрів епохи [[Династія Сун|Північна Сун]], а у розміщених спереду соснах з вигадливо вигнутими стовбурами безпосередньо вгадуються зразки Ма Юаня. Ритміка картини задана варіаціями силуетів гірських форм і дерев, а архаїзм і умовність пейзажу посилені насиченістю простору зображеннями, свідомої неопрацьованість повітряного середовища та площинною у трактуваннях форм.
Інша композиція Дун Ци-чана — «Ци фен бай юнь ту» («Дивні піки, білі хмари», 65,6 х30, 4 см, папір, туш, Національний палацовий музей, Тайбей) виконана в дусі [[Ні Цзань|Ні Цзаня]] і містить елементи «туманно—хмарного стилю» (юньу-яньай). Вона зображує декілько дерев на скелястому березі, на тлі пагорбів, що зникають у тумані, притягуючи до себе лаконізмом образів й відчуттям гармонії наповненого повітрям простору.
 
Оригінальний сувій «Шань чуань Цюй юнь ту» («Гори і потік у хмарному серпанку, що тане», 124,1 х50, 4 см, шовк, туш, фарби, Музей Гугун, Пекін), в якому Дун Цичан також звертається до «туманно—хмарному стилю», передаючи річковий простір і гори, що просвічують крізь серпанок, однак, несподівано для традиції монохромних пейзажів, вирішує композицію в насиченій колірній гамі з використанням яскраво—зеленого кольору в кронах дерев.
 
=== Каліграфія ===
[[Файл:Calligraphy of Cursive and Semi-cursive styleby Dong Qichang.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Каліграфія Дун Цичана]]
Дун Цичан використовував свої їдеї також у досконаленні каліграфії. До серйозних занять каліграфією його спонукало те, що на повітовому іспиті він поступився першістю двоюрідному братові, який мав кращу калліграфічну підготовку. Майстер копіював роботи корифеїв каліграфії протягом усього життя і був прихильником копіювання без пошуку подібності (мо-фан).
 
До його калліграфічних шедеврів відносяться наступні твори, що знаходяться в Шанхайському художньому музеї: «Тянь ма фу» («Ода про небесного коня»), 1612 рік, почерку сін-шу; «Інь фу цзин», 1624 рік, почерк кай-шу і сін -шу; «Фан ге сін»(«Крокуючи, виспівую на весь голос»), 1630 рік, почерк цао-шу; «Цзи-шу чі-гао» («Власна транскрипція призначень на посади»), 1636 рік, почерк кай-шу.
 
Дун Цичан любив повторювати фразу, що стала у каліграфів крилатою формулу [[Ян Нінши]]: «Прагни відстояти, не прагни співпасти». Його оригінальні калліграфічні твори зазвичай являють собою блискучі імпровізації на тему стилю якогось давнього автора. У своїх скорописних шедеврах Дун Цичан демонструє феноменальну здатність до інтелектуального контролю за спонтанними проявами своїх пластичних інтуїцій. На відміну від майстрів-ексцентриків його пензель рухається з захоплюючим, але завжди осмисленим ризиком. Дун Цичан використовує усі крайні варіації натиску пензля: від максимально сильних ударів до ледве помітного дотику. Туш, на початку роботи густа і отяжена вологою, до кінця стає невагомою та майже безбарвною.
 
Особливістю стилю Дун Цичана була широка відстань між стовпцями знаків, загострене почуття просторових осей ієрогліфів, стискання рис й їх закрутка навколо цих осей. Опонуючи ексцентрикам, Дун Цичан вважав: «Займаючись каліграфією, необхідно контролювати межу від торкання до відриву; сам виконуй відрив, сам роби з'єднання, неприпустимо довірятися безпідставному руху пензля синь бі». Працюючи в статуті, він досягав високої концентрації внутрішньої динаміки і створював пульсуючий струм потужної енергетики, яка наповнює кожну рису, при суворому дотриманні заданих статутом нормативних форм. Дун Цичан вважав, що «Секрет каліграфії полягає в умінні витрачати і в умінні збирати енергію-ци. Якщо хоч в одному знакові парність цих двох процесів втрачена, то виходить, ніби в добі тільки день або тільки ніч, що є цілковите нерозуміння Дао!»
 
Характерними особливостями каліграфії Дун Цичана також був вільний та енергійний дух у написанні ієрогліфів. Деякий час він залишався класичним у Китаї часів династії Мін. Також прихильниками стилю Дун Цічана були перші імператори з [[Династія Цін|династії Цін]].
 
Свої погляди на каліграфію він виклав у 1592 році в есе «Лунь шу хуа фа» — «Міркування про закони каліграфії і живопису».
 
== Джерела ==
* The Century of Tung Ch'i-chang, 1555‑1636 / Ed. Wai-kam Ho, with essays by Wai-kam Ho, Dawn Ho Delbanco, Wen C.Fong et al. Kansas City: Nelson-Atkins Museum of Art. Vol. I‑II. Seattle-L., 1992.
 
{{commons|Category:Dong Qichang|Дун Цичан}}
 
[[Категорія:Китайські художники]]
[[Категорія:Каліграфи Китаю]]
[[Категорія:Китайські вчені]]
[[Категорія:Народились 1555]]
[[Категорія:Померли 1636]]
 
 
 
 
 
 
 
 
[[de:Dong Qichang]]
[[en:Dong Qichang]]
[[fr:Dong Qichang]]
[[he:דונג צ'יצ'אנג]]
[[it:Dong Qichang]]
[[ja:董其昌]]
[[ko:동기창]]
[[no:Dong Qichang]]
[[pl:Dong Qichang]]
[[ru:Дун Цичан]]
[[zh:董其昌]