Лютий Григорій Іванович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 1:
{{Othernames|Лютий (значення)}}
'''Лютий Григорій Іванович''' (*[[7 лютого]] [[1949]] р.) — поет.
''БЛЮЗ ЛЮБОВІ
В ніч неприкаяну, мов у колодязь, падаю.
Боже, любов мою зможе всяк звати зрадою!
Я признаюсь тобі — наче стежині батьківській
.Грішно молюсь в журбі — права не маю знать якій.
Ти не свята. Чому ж — наче торкаюсь вічності..
.Лиш не сахнись мене, я не благаю вірності.
Не розіпну тебе, не закатую клятвою.
Дай розіпну косу — долю обманим клятую.
Наче мале дитя, й горе-біда заграється.
На волосинці світ весь на твоїй тримається...
Пізно горить наш мак, сонця чи стане вирости?
Ми перестрілись так — наче вселенські сироти.
Не убивай себе днів павутинням, бджілонько.
Зглянься, без тебе світ вже не воскресне, жінонько.
Наче з душі сльоза, вийди ходою тихою.
Я не люблю тебе.
Я вже тобою дихаю...
***
І Ви красиві, дівчино, і Ви...
О, світе мій, які ви всі прекрасні!
Ці карі очі — лагідні і ясні,
Ці горді повороти голови.
У Вас — лукавий погляд аж горить,
А Ви наївна — наче у пилкові.
А Вам про Вас не скажеш у розмові -
Життя замало з Вами говорить.
Якби всесильний був я, наче Бог,
То на мільйон іскринок розділився б
І в кожну душу лицарську вселився,
Щоб з вами знать любові діалог.
Стрічаю Вас. Що можу я — чужий?
Хіба сказать, які Ви всі красиві...
Та бгає вітер слово. Чую: сиві.
І замовкаю врвжено-німий.
Ви й справді сива, дівчино, і Ви...
А ми ж недавно бігали у латки,
І піонерські ставили палатки.
А далі — швидше. Далі — до трави..
І Ви красиві, дівчино, і Ви...
***
Повір мені. Довірся. Ще сідає
Метелик за нектаром на свічу.
Якби ти знала, що я відчуваю,
Коли дивлюсь на тебе і мовчу...
Тебе любить — оплакувати людство,
Дитя чуже зустріть і пригортать.
Чамріти в снах ромашкових полюцій,
Струмками зваб наповнювать гортань.
Як день мина і вечір пригасає,
І небо в трави пада од жалю,
Так я тебе, так я тебе втрачаю,
Так я тебе розпачливо люблю.
Ти безтурботна й серцем незворушна,
А я —всім світом спраги не втолю.
Я б дав тобі це поносити в душу,
Щоб ти пізнала, чим тебе люблю
***
Я не клявся в любові тобі,
Не відкрив незагойної муки,
В очі глянув, неначе забіг,
І поклав увесь світ тобі в руки.
І звідтоді на небі й землі,
Де б не був я душею і тілом,
Не від Бога залежав мій слід,
Ти єдина мені мерехтіла.
І звідтоді, як пахла трава
Чи як зірка на дасі вмирала,
Шепотів я, що ти не права,
Що мене у мені не взнавала.
Хай про святість не мовлять мені,
а крізь війни і смерчі віками
Це твоєю красою в огні
Реставрую я спалені храми.
Щоб минувши закони й віки,
Знов і знову сліпуча, як спалах,
Не забута ніде і ніким,
Ти в любові щораз воскресала...''''''''Жирний текст''''''
== Біографічні відомості ==
| |||