|
'''Сюї́та''' ({{lang-fr|suite}}), первісно ([[16 століття]]) цикл танців, у 19 — [[20 століття|20 ст.]] циклічна [[музична форма]], складена з кількох контрастних частин.
Термін «сюїта» був уведений у другій половині [[XVIІ століття]] французькими композиторами. [[Музика епохи бароко|Барокова]] сюїта складалася з чотирьох частин — [[алеманда|алеманди]], [[куранта|куранти]], [[сарабанда|сарабанди]] і [[джига (танець)|джиги]]. Пізніше в сюїту вводилися і інші танці, зокрема [[менует]], [[гавот]], [[пасп'є]] та [[буре]]. Німецькі композитори нерідко вводили на початок сюїти увертюру.
Найвідомішим автором барокових сюїт можна вважати {{Бах}}а, який написав цикли сюїт для [[клавір]]у — англійських, французьких та партит, а також багато сюїт для [[віолончель|віолончелі]], [[скрипка|скрипки]] та [[флейта|флейти]]. Серед інших відомих авторів сюїт цієї епохи — [[Телеманн]] та [[Гендель]].
З початком [[Музика епохи класицизму|класичної епохи]] у другій половині [[18 століття]] жанр сюїти вважався старомодним і був витисненим [[симфонія|симфонією]] та інструментальними концертами.
У 19 столітті жанр сюїти відродився, однак цей термін мав інший зміст — сюїтами називали інструментальні збірки фрагментів з більших опусів, наприклад опер чи балетів, або ж послідовності невеличких п'єс, об'єднаних тематично.
У творчості українських [[композитор]]ів можна відмітити сюїти:
* для [[фортепіано]] - [[Лисенко Микола Віталійович|Миколи Лисенка]], [[Барвінський Василь Олександрович|Василя Барвінського]], [[Нижанківський Нестор Остапович|Нестора Нижанківського]];
* для струнного [[оркестр]]у [[Скорик Мирослав|Мирослава Скорика]];
| 