Міастенія: відмінності між версіями

== Терапія ==

Успіхи в лікуванні міастенії пов'язані з упровадженням в практику антихолінестеразних препаратів (1932–1934 рр.), тимектомії (1939 р.), глюкокортикостероїдної терапії (1966 р.). В останні десятиріччя широко застосовуються сорбційні методи (гемосорбція, плазмаферез), з початку 90-х років ХХ ст. з успіхом використовується для лікування аутоімунних захворювань в/в нормальний людський імуноглобулін. Застосування антихолінестеразних препаратів розраховане на збільшення впливу медіатора ацетилхоліну на функціональну здатність ацетилхолінових постсинаптичних рецепторів унаслідок пригнічення дії холінестерази. Дози антихолінестеразних препаратів підбираються індивідуально. Зазвичай застосовують один препарат, оскільки комбінації антихолінестеразних препаратів можуть призвести до холінергічного кризу. Підсилення їх дії відбувається при одночасному призначенні солей калію. Анаболічні стероїди можуть бути методом вибору в лікуванні міастенії при не­адекватності або непереносимості інших засобів консервативної терапії, а також при наявності протипоказань до тимектомії. Препаратом вибору є ретаболіл. Це пов'язано з відсутністю токсичної дії та тривалим ефектом після однократної ін'єкції. Ефективними для лікування міастенії є глюкокортикоїди. Лікування преднізолоном слід починати з максимальних доз. Тривалість прийому максимальної дози залежно від тяжкості стану хворого, швидкості розвитку й ступеня вираженості поліпшення — від одного до декількох місяців — з подальшим поступовим зниженням у міру досягнення терапевтичного ефекту до підтримувальної дози. Глюкокортикоїдна терапія здійснюється на тлі вживання антихолінестеразних препаратів, але з'являється необхідність значного зменшення їх дозування для запобігання холінергічному кризу. У зв'язку з калійуричною дією глюкокортикоїдів хворі повинні одержувати препарати калію.

 

== Джерела ==