Степанці: відмінності між версіями

Точних відомостей про походження назви села немає, імовірно, що вона походить від слова «степ». Умовно його розділяють на 6 кутків. Згідно із спогадами старожилів, можна так пояснити їх назву: «Слобода» – тут колись були вільні землі, куди селяни тікали від кріпацтва; «Харківка» – землі в давнину належали козакові Харку; «Заросава» – територія села, яка знаходиться за річкою Росавою; «Містечко» – у XVIII-XIX ст. тут проживало багато євреїв, які займалися торгівлею і кожна сім'я мала своє місце, лавку; «Рудка» – тут було багато родовищ рудої глини; «Пилява» – в давнину була окремим селом.

1239 року Канів та близько розташовані села, були спустошені монголо-татарами. З 1305 р. Канівщина належала до Литовської держави, а після Люблінської унії 1569 року, польська шляхта поширила своє панування на Правобережну та Лівобережну Україну. З 1739 р. територія почала належати до Російської держави.

«Київський вісник» за 1900 р. повідомляє, що в Степанцях було 1120 дворів, 7247 жителів (із них євреїв – 3696), землі – 4060 десятин, зокрема панської - 1428 десятин, селянської – 2492 десятини. У селі були цукровий, миловарний заводи, а також гуральня, виноочисний склад, вальцьовий млин, сільський банк і аптека.

З 80-х років XIX ст. у Степанцях працювала земська школа, в якій, за спогадами жителів села, вчителювала племінниця класика української літератури Нечуя-Левицького – Антоніна Левицька, яка викладала російську словесність. Нечуй-Левицький часто гостював у неї у Степанцях і в серпні 1886 р. написав повість «Пропащі», в якій показав долю селян-кріпаків із сім’ї Марусі Качурихи.