Оскар II: відмінності між версіями

42 байти додано ,  9 років тому
нема опису редагування
Немає опису редагування
| місце_смерті = [[Стокгольм]], [[Швеція]]
| місце_поховання = Ріддархольмскірхе, [[Стокгольм]]
| попередник = [[ОскарКарл IIXV]]
| діти = [[Густав V|Густав]], [[Оскар Шведський|Оскар]], [[Карл Шведський|Карл]], [[Євгеній Шведський|Євген]]
| наступник = [[Густав V]]
Політичне життя Швеції перетворилося на своєрідну окопну війну між двома палатами парламенту. Вимоги Першої палати щодо зміцнення обороноздатності країни й розширення державного апарату аж ніяк не узгоджувалися з вимогами Другої палати щодо суворої економії. Друга палата виступала також проти всяких асигнувань і наполег¬ливо вимагала скасувати земельні податки. Всі законопроекти реформ наштовхувалися на протиріччя між палатами.
 
Компромісу досягнуто тільки [[1892]] року з вирішенням питань про земельні податки та оборону. На пропозицію прем'єр-міністра Е.Ґ. Бустрема поступово почали скасовувати земельні податки і запроваджувати нову оборонну систему. Пізніше цю систему було закріплено Законом про оборону 1901 року, який остаточно поклав край утриманню армії в мирний час за рахунок населення, запровадже¬ному ще за часів Карла XI, і утворив призовне військо з терміном служби 240 днів.
 
Але в 1880-і роки у шведській політиці з'явилися нові проблеми. Почалася криза в сільському господарстві внаслідок падіння світових цін на зерно. Вимоги селян запровадити мито на ввезення зерна, щоб захистити їх від падіння цін, були підтримані представниками дедалі потужнішої промисловості, яким спершу було важко конкурувати з давнішими і краще розвинутими галузями європейської промисловості. [[1888]] року було запроваджене захисне мито на зерно й окремі промислові товари, яке ще вдосконалювалося протягом наступних років.
Політична історія Швеції за правління Оскара II позначена конфліктами всередині унії, які [[1905]] року призвели до її скасування. Для першої фази цього періоду характерні ненастанні спроби Оскара II зміцнити свою владу в Норвегії; для другої - боротьба норвежців за створення власного міністерства зовнішніх справ, а також - незалежної консульської системи.
 
Невдовзі після обрання Оскара II королем [[1872]] року вимога норвежців про цілковите парламентське правління знайшла своє втілення в законі, який дозволяв міністрам брати участь у сесіях стортинґу, що фактично робило їх відповідальними перед стортинґом, а не перед королем. Оскар II відмовився затвердити цей закон. І хоч у стортинґу цей закон приймали тричі - [[1874]]-го, [[1877]]-го і [[1880]] року - король відмовлявся затвердити його, заявляючи, що йдеться про зміну конституції, а в цьому випадку, як він вважав і як це було прийнято в Швеції, король мав право абсолют¬ного, а не тимчасового вето.
 
Норвезького прем'єр-міністра, який погодився з ухвалою короля, притягнено до відповідальності перед Державним судом. Оскільки суд став на бік стортинґу і [[1884]] року оголосив консервативний уряд Норвегії усунутим, Оскар II змушений був погодитись на уряд, утворений соціал-ліберальною більшістю стортинґу. Отже норвезький парламентаризм здобув рішучу перемогу.
 
А проте, нових проблем не довелося довго чекати. Хоч Норвегія [[1884]] року здобула цілковиту внутрішню автономію, за кордоном її представляли шведсько-норвезький король або його офіційні службовці від шведського міністерства зовнішніх справ. Це було останньою перешкодою на шляху до цілковитої рівності Норвегії зі Швецією, й відтоді на порядку денному унії стало саме питання про представництво Норвегії за кордоном.
 
Реформа 1885 року розширила повноваження шведського риксдагу в сфері контролю над зовнішньою політикою. Ця, властиво, демократична реформа мала фатальні на¬слідки. Норвезька зовнішня політика, яку здійснював спільний король через шведське міністерство зовнішніх справ, підпала під ще більшу залежність від чисто шведських урядовців. Тож норвежці почали ще наполегливіше вимагати своєї власної зовнішньополітичної інституції на чолі з норвезьким міністром закордонних справ. Саме зробивши цю вимогу головною у своїй політичної платформі, нор¬везька соціал-ліберальна партія на виборах 1891 року здо¬була переконливу перемогу.
Але соціал-ліберальний уряд, на який змушений був погодитися Оскар II, не підіймав цього питання, вважаючи за краще висунути скромнішу вимогу щодо утворення норвезької консульської служби. Та навіть цю вимогу Оскар II відхилив, улягаючи сильному опорові шведів. Коли ж стортинґ спробував запровадити цю реформу в життя односторонньо, Оскар II знов під потужним тиском з боку Швеції рішуче відмовився її затвердити. Кінець кінцем норвезький уряд і стортинґ під загрозою військового втручання змушені були [[1895]] року погодитися на переговори зі Швецією про перегляд унії в цілому.
 
На той час, незважаючи на поступки з боку Швеції, протиріччя в унії так загострилися, що будь-який компроміс став надалі неможливим. Коли [[1898]] року переговори були перервані, а норвежці продемонстрували свою незалежність, між іншим, тим, що, порушуючи королівське вето, прибрали символ унії зі свого торговельного прапора, знов зроб¬лено спробу зняти напруження через розв'язання вужчої проблеми - утворення норвезької консульської служби. Але й ці переговори виявилися безрезультатними. Тоді норвежці почали діяти на власну руку. В травні [[1905]] року стортинґ розглянув і прийняв законопроект про створення норвезької консульської служби. Після того, як Оскар II знов наклав вето, норвезький коаліційний уряд на чолі з Кристіаном Мікельсеном, створений спеціально для проведення цього закону в життя, пішов у відставку. Оскільки король у такій ситуації не мав можливості сформувати новий нор¬везький уряд, стортинґ [[7 червня]] [[1905]] року офіційно проголосив, що «унію зі Швецією під правлінням одного короля скасовано, король більше не виконує функції короля Норвегії».
 
=== Зовнішня політика ===
Оскар II мав трохи інші погляди від [[Карл XV|Карла XV]]. Він захоплювався новою Німеччиною під проводом такого сильного політика як [[Отто фон Бісмарк]], тож зміна на троні короля означала переорієнтацію шведської зовнішньої політики.
 
Зв'язки з Німеччиною дедалі пожвавлювалися. Шведська промисловість купувала німецькі товари, у шведських університетах читали німецькі книжки, а шведські офіцери та службовці намагалися бути схожими на своїх колег із Німеччини Вільгельма. Ще в часи франко-прусської війни у пресі лунали окремі голоси в оборону відвертішої пронімецької політики, а протягом 1870-х і 1880-х років таку політику підтримували вже більшість провідних шведських газет.