Бернштейн Микола Олександрович: відмінності між версіями

Після війни деякий час мав психіатричну практику, а з 1922 року очолює лабораторію біомеханіки Інституту праці; потім подібні лабораторії М.О. організував у Всесоюзному інституті експериментальної медицини, в Центральному НДІ фізкультури та ін. закладах. Через незгоду з керівництвом, залишив Інститут праці та перейшов до Інституту психології, де працював з [[Виготський Лев Семенович|Л.С.&nbsp;Виготськи]]м і його учнями.<br /> На той час в СРСР набули владної підтримки ідеї [[Сєченов Іван Михайлович|І.М.&nbsp;Сєченова]] та [[Павлов Іван Петрович|І.П.&nbsp;Павлова]], як такі, що відповідали войовничій матеріалістичній ідеології більшовиків. Офіційна наука пропагувала застосування теорії [[рефлекс (біологія)|рефлекс]]ів у людинознавчіх дисциплінах, зокрема, у дослідженнях людської діяльности. З’явилась особлива наука, яка мала заступити “ідеалістичну” психологію — [[рефлексологія]].<br /> М.О.&nbsp;Бернштейн реалізував дослідницьку програму, яка виходила за рамки теорії [[умовний рефлекс|умовного рефлексу]].Його дослідження проводились з людьми в природних умовах, під час виконання ними цілеспрямованих довільних рухів. ''[[Діяльність]]'' у його дослідженнях була не механічним виконанням команд нервової системи, а складною системою, що включала п’ять рівнів мозкової регуляції та "[[зворотнійзворотний зв’язок]]" у вигляді сенсорної корекції рухів. Замість рефлекторної дуги розглядалось рефлекторне коло, в якому відбувалась "саморегуляція" поведінки, орієнтована не лише на отримані ззовні імпульси та стимули, а й на "потребоване майбутнє".<br /> Сам - чудовий музикант, М.О. займався дослідженням творчих вмінь: 1930&nbsp;року вийшли друком «Исследования по биодинамике фортепьянного удара». Вчений також приділяв увагу питанню локалізації психічних процесів, відновленню життєдіяльних функцій при травмах або захворюваннях нервової системи.