Відкрити головне меню

Зміни

м
r2.7.3) (Робот: замінив ar:فلسفة يونانية قديمة на ar:فلسفة يونانية; косметичні зміни
Філософія зародилась у [[Стародавня Греція|Стародавній Греції]] близько [[6 століття до н. е.]], як новий раціоналістичний спосіб бачення світу напротивагу міфологічному світогляду попередніх століть. У своєму становленні вона спиралася на [[давньогрецька міфологія|старогрецьку міфологію]] у [[давньогрецьке мистецтво]] та [[давньогрецька література|поезію]] та на ті фізичні, математичні, астрономічні знання, які вже були накопичені попередніми цивілізаціями [[Середземномор'я]].
 
Особливістю філософії Стародавньої Греції була схильність до [[космологія|космології]], тобто до пояснення природи речей. Цим вона відрізняється від філософій Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю, які почали складатися приблизно одночасно, в період, що одержав назву [[осьова доба|осьової доби]]. Індійська філософія бачила головну проблему в особистому вдосконаленні людини на шляху до просвітлення, тоді як китайську в основному цікавили питання управління державою. У давньогрецькій філософії [[психологія]] та [[етика]] обгрунтовувалися космологією.
 
Завдяки своєму ухилу до космології давньогрецька філософія містила в собі зачатки [[природознавство|природознавства]], яке виділилося з філософії набагато пізніше. Давньогрецька філософія має фундаментальне значення для всієї [[західна філософія|західної філософії]].
 
== Періодизація ==
Завдяки особливому місцю в давньогрецькій філософії [[Сократ]]а, [[Платон]]а та [[Аристотель|Аристотеля]], в ній виділяють [[досократики|досократівський період]], період класичної грецької філософії, період [[елліністична філософія|еллінізму]], який змінився періодом [[неоплатонізм]]у. Ці періоди корелюють із історичними подіями в старогрецькому світі. Давньогрецька філософія почала складатися в грецьких полісах-колоніях. Після завоювань [[Александр Македонський|Александра Македонського]] грецька культура поширилася на завойовані країни, започаткувавши таким чином [[еллінізм|елліністичний період]]. В епоху римського панування грецька та римська культура й філософія значною мірою зрослися. З поширенням християнства грецька філософія почала втрачати свій вплив. Після падіння Західної Римської імперії почалася епоха [[Середньовіччя]], в яку здобутки грецької філософії були втрачені європейською культурою, однак твори грецьких мудреців були збережені в [[іслам]]ських країнах, і повернулися в Європу на початку 2 тисячоліття. Попри те, що ісламська філософія зберегла для людства філософські твори греків, її ставлення докорінно змінилося з часів [[Аль-Газалі]].
 
== Досократики ==
Перші школи старогрецької філософії відомі під назвою [[натурфілософія|натурфілософських]], оскільки в основі їхнього вчення лежали міркування про те, як влаштований світ.
Ці школи були вільними об'єднаннями, в яких навколо мудреця-вчителя збиралися однодумці та учні з вільних громадян полісів. Пошуки істини часто приймали форму філософських диспутів. Характерною рисою тих часів були мандрівні мудреці, завдяки яким відбувався обмін філософськими ідеями. Відомості про думки найбільш ранніх філософів Стародавньої Греції збереглися в основному в переказах авторів пізніших століть. Для творів грецьких філософів характерний виклад у вигляді діалогів, що породило поняття «[[діалектика]]».
 
=== Мілетська школа ===
У 5 столітті до н. е. виникли [[Космогонія|космогонічні]] і [[натурфілософія|натурфілософські]] вчення, які виділяли не одну, а кілька першооснов усіх речей. Ці первооснови перебувають у постійному русі й взаємодії. Таке вчення [[Емпедокл]]а, який в якості початкових приймає незмінні чотири стихії: [[вогонь]], [[повітря]], [[вода|воду]] і [[земля|землю]]. Об'єднання і розпад сполучень цих стихій дією [[любов]]і та [[Ворожнеча|ворожнечі]] призводять до виникнення і загибелі речей; любов і ворожнеча виступають як нематеріальні причини руху. У вченні [[Анаксагор]]а у якості причини і рушія змін висувається нематеріальний всеосяжний [[розум]]. Поряд із ним Анаксагор стверджував існування безлічі матеріальних елементів, носіїв різних якостей, — «гомеомерій», які містять в собі, кожна по-своєму упорядкована, всі якості речей.
 
Вчення [[Геракліт]]а [[Ефес]]ського трактують, особливо з позицій марксизму-ленінізму, як яскравий зразок ранньої [[діалектика|діалектики]] давньогрецької філософії. У дусі уявлень іонійської [[натурфілософія|натурфілософії]] про загальну мінливість усіх речей Геракліт розвинув вчення про вічно живий [[вогонь]] як універсальне першоджерело, про боротьбу протилежностей, в якій знаходить згоду та постає єдиний узгоджений [[космос]]. Єдність, яка є ніщо інше як боротьба протилежностей, — це [[логос]], слово, вічний закон космосу.
 
=== Піфагорійство ===
Новий період давньогрецької філософії почався з [[Сократ]]а (5 століття до н. е.), думки якого відомі у переказі Платона. Сократ не переймався питаннями космології, але, з іншого боку, відкинув [[релятивізм]] софістів і переніс дослідження у моральну область, прагнучи знайти загальне і безумовне знання не в чомусь зовнішньому, а в собі самому. [[Самопізнання]] є початок [[мудрість|мудрості]] і справжньої людської діяльності, теоретичної та практичної. Викриваючи уявне знання, Сократ відшукував універсальний початок розумного пізнання. Він стверджував моральну гідність людини як вільно-розумної істоти, що повинна здійснювати вищу правду.
 
Сократ не заснував школи, але його послідовники, які по-різному тлумачили його вчення, заснували низку філософських шкіл після його смерті (так звані, сократичні школи, 4 століття до н. е.). [[Мегарська школа]], заснована [[Евклід Мегарський|Евклідом Мегарським]] ([[Евбулід]], [[Алексин]], [[Діодор Крон]]), розвинула формальну діалектику Сократа. Той самий характер мала елідо-еритрейська школа (засновник [[Федон Елідський]]). [[Антисфен]] заснував школу [[кінік]]ів, [[Арістіпп]] — [[кіренаїки|кіренську школу]]. Для обох останніх характерне заперечення можливості і корисності розумного пізнання, обмеження філософії практичною мудрістю. Вищу мету, з якою слід узгоджуватися, вони розуміли по-різному. Кініки бачили її в чесноті, яка полягала у самовизволенні від пристрастей і потреб ([[апатія (філософія)|апатія]]), кіренаїки — у насолоді ([[Арістіпп]]) або у відсутності страждань ([[Гегесій]]). Найплідніший розвиток сократівська ідея досконалого розуму як джерела істинного знання отримала у вченні [[Платон]]а, де вона перетворилась в умоглядний [[ідеалізм]].
 
=== Платон ===
=== Аристотель ===
 
[[Аристотель]], учень Платона, заснував у [[335 до н. е.]] самостійну школу — [[Лікей]]. Погоджуючись із Платоном щодо прийняття ідеальних загальних засад, осяжних нашим розумом, Аристотель, однак, не протиставляє їх [[реальність|дійсності]]. Як справжні причини і першооснови речей ідеї суть живі «енергії», якими має визначатися всякий рух, розвиток, сама реальність. Не існує насправді абстрактної матерії (абсолютно безформної потенції), немає і чистих ідей — вони здійснюються в реальних речах. [[Природа]] — природна градація одиничних речей, або «субстанцій», за межами якої перебуває як її верхня межа божественний розум, нерухомий першорушій світу, а як нижня — невизначена речовина, здатна прийняти будь-яку форму. Це вчення про буття Аристотель поклав в основу синтезу, що охоплює величезне коло знань про природу і суспільство. Логіка роботи Аристотеля впродовж двох тисячоліть служила базисом логічних досліджень. Природноісторичні твори Аристотеля являють собою широку систематизацію вивчення природи. Започатковану Аристотелем роботу в галузі історії та природознавства продовжували його учні: [[Теофраст]] (класична ботаніка, історія фізики, етичні трактати тощо), [[Евдем]] (етика, історія наук), [[Аристоксен]] (теорія музики), [[Дікеарх]] (історія культури Греції).
 
== Криза грецької філософії ==
Характер грецької філософії значно змінився після завоювань [[Александр Македонський|Александра Македонського]]. Грецька культура вийшла за межі колоній-полісів, поширившись у Передній Азії та Північній Африці. Становище громадян полісів змінилося. Якщо раніше вони брали активну участь в управлінні, що було не тільки їхнім правом, але вважалося обов'язком громадянина, то у великих військово-монархічних державах вплив окремої людини значно зменшився, що знайшло відображення у зміні характеру мислення. [[Освальд Шпенглер]] називає цей процес переходом від [[культура|культури]] до [[цивілізація|цивілізації]]. За нових обставин філософія стала шукати визначення таких принципів особистої поведінки, які могли б надати мислителю найвище доступне йому [[благо]]. Міркування грецьких філософів усе ще опиралися на космологічні уявлення, але тепер на перше місце вийшли питання етики. Для нового періоду властивий сумнів у можливості людини пізнати природу й саму себе, що призвело до поширення філософського [[скептицизм]]у. З поширенням християнства грецьким філософам довелося вступити в полеміку з [[християнська апологетика|християнською апологетикою]] періоду [[патристика|патристики]].
 
=== Стоїцизм ===
[[Категорія:Історія філософії]]
 
[[ar:فلسفة يونانية قديمة]]
[[bn:গ্রিক দর্শন]]
[[ca:Filosofia grega]]
217 394

редагування