Лісний Хлібичин: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 40:
}}
'''Лісни́й Хлі́бичин''' — село в [[Україна|Україні]], [[Коломийський район]], [[Івано-Франківська область]].
Розташований за 25 км від районного центру, за 8 км від залізничної станції [[Отинія]]. Через село проходять залізниця і шосе. У Лісному Хлібичині є середня школа, будинок культури, бібліотека,амбулаторія.
У писемних джерелах село вперше згадується 1443 року як власність галицького каштеляна І. Колі. Лише за перше десятиліття польської окупації з села емігрувало 85 чоловік.
Поблизу Лісного Хлібичина знайдено крем'яну сокиру доби неоліту. Тут збереглися стародавні кургани.
Рядок 47 ⟶ 46:
Лісний Хлібичин розташований за 40 км від Івано-Франківська і за 25 км від Коломиї. Село перетинають шосе Івано-Франківськ — Коломия і залізниця Львів — Чернівці. Місцевість тут горбкувата, порізана видолинками і ярами. Великі площі (у Лісному Хлібичині 433 га, у Скопівці — 189 га) займають ліси.
Якщо подивитися на карту України з відстані, по контури кордонів затуливши території, які її оточують, можна побачити чолатого, безрогого волика, що, піднявши ногу (Причорноморська низовина з островом Зміїним), намагається вступити в Європу. А й справді, працьовитий і впертий, як віл, наш народ таки не стоїть на місці, а повільним, волячим кроком посувається вперед. В цьому переконуємося щоразу, мандруючи селами і містечками Прикарпаття.
▲ Власне свої журналістські мандри ми починали кілька літ тому з сіл Лісного Хлібичина і Скопівки Коломийського району. Враження тоді у нас залишилося гнітюче (бездоріжжя, безробіття, забур’янені землі, зневірені люди). Тож коли нове керівництво району запропонувало знову відвідати ці села, особливого ентузіазму ми не відчули. Правда, зацікавила фраза нашого незмінного гіда Марії Дмитрук: «Там сільський голова — наймолодший в районі». Чомусь стало жаль 34-річного чоловіка, який узяв на свої плечі задавнені побутові проблеми двох сіл. Але наші відчуття виявились помилковими.
Богдан Харук головує в Лісному Хлібичині і Скопівці з 2006 року. Родом з цих країв. Закінчив Коломийський технікум механічної обробки деревини, працював у приватних будівельних фірмах, на локомотиворемонтному заводі. Торік серед семи кандидатів на посаду сільського голови набрав найбільшу кількість голосів (бо найменше обіцяв) і став шостим (за роки незалежності України) сільським головою Лісного Хлібичина та Скопівки. Але перш ніж розповісти про плоди самовідданої праці цього молодого сільського голови, зробимо невеликий екскурс у минуле.
В XIII-XIV ст. в густих лісах біля джерела «Дзюркач» на Покутті стояв православний монастир. Поселення навколо нього мало назву Городок. З битого шляху татарські полчища бачили верхівки монастиря, але дійти до нього так і не змогли — губилися в непрохідних лісах... Минали роки. Люди викорчовували ліси, будували оселі, вирощували хліб. Так з’явилося поселення Лісний Хлібичин. Перша письмова згадка про нього датується 1443 роком. Тоді селом володіли сини каштеляна Галицького, Ян і Коля з Далеєва. У 1472 році село вже належало братам Іванові і Станіславові Шепарівським, які поділили між собою великі маєтності в межах Коломиї і Галича.
| |||