Відкрити головне меню

Зміни

м
видалення дублювання
Після остаточного знищення царатом української державності (ліквідація гетьманського правління, зруйнування [[Запорізька Січ|Запорізької Січі]], самостійності правової системи в Україні, запровадження загальноросійського адміністративно-теріторіального устрою тощо) Валуєвський циркуляр засвідчив колоніальне політітичне становище України<ref name="юр" />. Почавши з утисків щодо української культури (підпорядкування української церкви московському патріархатові, фактична заборона українського книгодрукування, сприяння занепаду Києво-Могилянської академії та ін.), самодержавна Росія Валуєвським циркуляром продовжила політику зросійщення і репресій, фактично поставивши українську літературу поза законом<ref name="юр">[http://cyclop.com.ua/content/view/239/58/1/6/ Стаття "ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР 1863"] Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: «Укр. енцикл.», 1998. ISBN 966-7492-00-1</ref>.
 
Циркуляр був 12 липня циркуляр був схвалений імператором Олександром ІІ та 18 липня розісланий П. Валуєвим для виконання Київському, Віленському, Ризькому, Одеському і Петербурзькому цензурним комітетам, а також окремим цензорам у Казані та Дерпті (нині Тарту)<ref name="міллер" />. Відтоді цензори часто забороняли видання будь-яких українських книг, так що вже через 8 років, за висловом історика Миколи Костомарова<ref>[http://www.vox.com.ua/data/osnovy/2006/07/19/valuyevskyi-tsyrkulyar-1863-roku.html Валуєвський циркуляр 1863 року]</ref>, українська література в кордонах Російської імперії фактично припинила своє існування.
Олександр II схвалив пропозиції П. Валуєва наступного дня, [85]. одночасно два документи – сам циркуляр у Київський, Московський і Петербурзький цензурні комітети і листи О. Головніну, Ахматову та В. Долгорукову із запрошенням обговорити це питання.
 
Циркуляр був 12 липня схвалений імператором Олександром ІІ та 18 липня розісланий П. Валуєвим для виконання Київському, Віленському, Ризькому, Одеському і Петербурзькому цензурним комітетам, а також окремим цензорам у Казані та Дерпті (нині Тарту)<ref name="міллер" />. Відтоді цензори часто забороняли видання будь-яких українських книг, так що вже через 8 років, за висловом історика Миколи Костомарова<ref>[http://www.vox.com.ua/data/osnovy/2006/07/19/valuyevskyi-tsyrkulyar-1863-roku.html Валуєвський циркуляр 1863 року]</ref>, українська література в кордонах Російської імперії фактично припинила своє існування.
 
Обер-прокурор Синоду і шеф жандармів циркуляр підтримали, лист останнього містив лише одну фразу: «Я в печатании книг на малороссийском языке, предназначаемых для простонародья, не нахожу ни пользы, ни необходимости»<ref name="міллер" />.