Оборонні споруди у межиріччі Дніпра і Сіверського Дінця в 17—18 століттях: відмінності між версіями

посполитих, а також 2 тис. слобожан. З червня до 20 жовтня (за старим стилем) ними було збудовано 120 верст земляного валу та рів перед ним і 10 фортець. У січні 1732 р. Сенат заслухав доповіді Тараканова і де Бриньї про хід будівництва лінії і затвердив план робіт на поточний рік, намітивши завершення будівництва лінії і 6 фортець від 10-ї Белівської до Дніпра. В цьому ж році була розроблена чітка інструкція щодо будівництва лінії і фортець при ній. На будівництві лінії в 1732 р. працювали 15 тис. гетьманських козаків і 15 тис. посполитих, 2 тис. робітників із слобідських полків. Цими людьми було завершено будівництво лінії і фортець. У 1733 р. гетьманські і слобідські полки звернулися до цариці з проханням зменшити кількість робітників на лінії. Гетьманським полкам зменшили число робітників до 10 тис., а слобідським - на 1/3 від попередньої кількості. Цими робітними людьми планувалося завершити всі види робіт як на лінії, так і в фортецях. Однак, як свідчить затверджений у лютому 1734 р. план основних робіт на новий рік, значна частина робіт через зменшення кількості робітників була перенесена з 1733 р. на 1734 р. В цьому документі йдеться не про 6 фортець на ділянці від 10-ї (Белівської) фортеці до Дніпра, а про сім, а також про продовження лінії по Сухому Торцю до Лугані, де передбачалося збудувати 11 фортець, щоб поселити в них 11 ландміліційних полків. Також передбачалося збудувати перед лінією маяки і форпости для караульної служби. Оскільки на лінійні роботи не вислали потрібної кількості людей (в 1734 р. працювало лише 7440 робітників), то ці роботи, зокрема з продовження лінії від Петрівської фортеці до Лугані, не були виконані. Взагалі з 1733 по 1742 рр. для завершення будівництва, ремонту лінії та будівництва слобід для однодвірців було вислано 120 760 чол., що в середньому складало понад 12 тис. чол. на рік. Порівняння різних видів джерел дозволяє стверджувати, що на початок російсько-турецької війни 1735-1739 рр. лінія складалася з реданного валу і рову перед ним, 17 фортець (за назвами 1738 р. від Дніпра вони йшли в такому порядку: Борисоглібська, Царичанська, Лівенська, Василівська (Маячківська), Ряська (Нехворощанська), Федорівська (Крутояцька), Козловська (Дрієцька), Белівська (10-а від Дінця), Іоанна, Орловська, Парасковії, Єфремівська (Троїцька), Олексіївська (Берецька), Михайлівська (Лузова), Слобідська (Кисіль), Тамбовська (Бузова), Петрівська (Донецька), 49 редутів (додаток В-11). Протяжність лінії становила 268,5 версти. Щодо оборонно-стратегічного значення лінії, то в джерелах не виявлено жодного випадку взяття її фортець турецько-татарськими загонами, за винятком обходу лінії з обох флангів. В той же час в ході російсько-турецької війни 1735-1739 рр. вона стала головною базою для наступу російських військ на Крим. Крім укріплень на Самарі, на шляху слідування російських військ до Криму були зведені редути, в яких переважно зберігались запаси продуктів, питної води та зброї під охороною українських козаків. Під прикриттям лінії було поселено 9 з 20 ландміліційних полків з підпомічниками, що сприяло збільшенню населення регіону. В той же час лінія відрізала Військо Запорозьке від Гетьманщини, викликавши велике незадоволення серед козаків.