Сущин: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м інтервікі: ru:Сущин |
|||
Рядок 57:
Діяли «Просвіта» й інші українські товариства.
'''Історія сіл Сущин та Остальці'''
ДОВІДКОВІ ДАНІ ПРО МАРШРУТ
Територія с. Остальці, с. Сущин, Теребовлянський р-н., Тернопільська обл.
Тема екскурсії Історико – краєзнавча, природнича
Села Сущин та Остальці можна включати в маршрути різної тематики:
• По ознайомленні з історичним минулим краю
• Народознавчі розвідки по збору легенд, топонімів
• Збір матеріалів про події визвольного руху УПА, розшук невідомих могил увічнення пам’яті всіх полеглих і знищених борців за волю України
• По ознайомленню з гідрологічними пам’ятками природи (комплекс Сущинських джерел, річка Гнізна, ставки, святе джерело с. Остальці)
Мета екскурсії Туристсько – рекреаційна, пізнавальна, навчальна
Вид екскурсії Пішохідна
Сезонність Протягом усього року. Оптимальні терміни проведення весна, літо, осінь.
Протяжність маршруту • маршрут по екскурсійних об΄єктах с. Сущин, Остальці - 4 км.
• маршрут по селі та околицях – 6 км.
Тривалість екскурсії • маршрут по с. Сущин, Остальці – 1,5 год.
• маршрут по селі та околицях – 2,5 год.
Наявність екскурсовода З питань проведення екскурсій можна зв′язатися з такими людьми:
1.Холодзьон Богдан Миколайович – бібліотекар
Бібліотека села Сущин знаходиться в центрі села навпроти могили Борцям за волю
2.Копит В. – дяк греко-католицької церкви
3.Янковська Марія Іванівна 1933 р.н. жителька села Сущин
4.Ворко Ганна жителька села Сущин. За її сприяння була відновлена фігура св. Антонія
5.Сільський голова – Безкоровайний Андрій Григорович, роб. тел. 6-67-81
Для організації ночівлі попередньо домовитися з Марко Іриною Михайлівною, директором школи. Школа розміщена в тому ж приміщенні, що і сільська рада
Вікова група учасників учні 4-10 класів
Нитка маршруту Опрацьовується відповідно до теми і мети
екскурсії, вікового цензу учасників, сезонних
та погодніх умов.
Комунікаційні можливості Із м. Тернопіль до с. Сущин можна підїхати з приміського автовокзалу, платформа №4 рейсовим автобусом
Тернопіль – Сущин (11:40, 16:20)
З м. Теребовля:
Теребовля – Лошнів (8:15, 10:00)
Тернопіль- Остальці (через Теребовлю 11:35, 12:10, 15:15, 17:20)
Залізницею можна доїхати до зупинки Зелений гай, що знаходиться на околиці села Лошнів, або до станції с. Порошова).
Потяги:
Тернопіль – Заліщики (7:44, 17:54)
Тернопіль – Івано-Пусте (9:00, 20:45)
ЕКСКУРСІЙНІ ТА ОГЛЯДОВІ ОБЄКТИ СІЛ ОСТАЛЬЦІ ТА СУЩИН
Історична довідка
1. Міст
2. Річка Гнізна
3. Ставки
4. Капличка Матері Божої
5. Хрест загиблому в неволі
6. Торфовище
7. Фігурка Хрещення Ісуса
8. Костел
9. Фігурка Матері Божої
10. Могила борцям за волю
11. Церква св. Юрія
12. Дерев′яна дзвіниця
Цвинтар
13. Могила о. Володимира Климентійовича Слюзара
14. Могила воїнам УПА
15. Хрест на честь скасування панщини
16. Сущинські джерела
17. Пам’ятник воїнам, що загинули в ІІ Світовій війні
18. Маєток панів Пілінських
19. Фігурка Святого Антонія
ОПИС ЕКСКУРСІЙНИХ ТА КРАЄЗНАВЧИХ ОБ’ЄКТІВ
Історична довідка
Села Сущин і Остальці розміщені дуже близько, їх розділяє тільки річка Гнізна. Назва та історія цих міст часто переплітаються між собою. До складу Сущинської сільської ради входить два населених пункти: село Сущин та село Остальці. Загальна чисельність населення станом на 2012 рік становить 810 чоловіки, в тому числі в селі Сущин налічується – 466 чол., а в селі Остальці – 354. Відстань від центральної садиби села Сущин до районного центру м. Теребовлі – 10 км. До обласного центру в м. Тернопіль – 40 км. (через смт. Дружба - смт. Микулинці), та 25 км. (через с. Скоморохи – с. Прошова). До найближчої залізнодорожної станції 7 км.
Села розташовані в центрі Подільської Височини, в межах так званого Товтрового кряжу або Медоборів, у басейні річки Гнізни, притоки Серета. Місцевий ландшафт типовий для Подільської височини.
Поблизу с. Сущин виявлено археологічні пам′ятки черняхівської культури. Розкопано декілька поховань, де знайдено жіночі прикраси та глиняну римську амфору (ІІІ ст.).
В межах населених пунктів є місця, де можна добувати пісок та глину. Збереглися залишки колишніх каменоломень, з яких місцеві жителі добували білий камінь та пісковик для індивідуального будівництва.
Різні частини сіл мають свої назви, що існують з давніх-давен. В Остальцях - це Настежки, Село, Кут, Заріка. У Сущині – Ремезівка, Сорокова вулиця, Надріка, Чайкова вулиця. Старожили пам’ятають і назви полів: Надкамінне, Микулин, Лонки, Довгі гони, Середні гони, Кіпці горішні, Кіпці долішні, Кривуля, Замісток, Збіч, Забровар.
Доля цих сіл Сущина і Осталець, як і доля всього українського народу, була однакова. Споконвічні вороги-сусіди - турки і татари, москалі і поляки були тут частими «гостями». Вони не задовільнялись грабіжництвом пожитків багатих українських земель. Під час свого візиту забирали все підряд, а що не могли забрати - нищили, палили і залишали пустелю. Селяни ще раз і ще відновлювали свої поселення з надією. Навіть назва села, як свідчить одна із легенд, зародилась як наслідок жорстокого нападу на село, лівого берега Гнізни, турецько-татарських орд. Вони повністю знищили село. Оселя згоріла дотла, залишилось попелище і висушена від пожежи суха земля - суш. Від цього й пішла назва - спочатку Сушин, а згодом Сущин. Посе¬лення на правому березі Гнізни залишилось непошкодженим. Отже від слова «осталось» і пішла назва - Остальці. Польські окупанти, шляхта, які володіли цими землями, не тільки не боронили селян від турецько-татарських орд, а під цією маркою ще й самі грабували селян, а за награбоване пізніше ще й вимагали викуп. На протязі 1610-1620 pp. селяни неодноразово скаржились на грабежі польського війська.
На підставі першого поділу Польщі 1772 року Галичина опинилася під владою Австрійської імперії. В той час с. Сущин та Остальці були власністю Цеполовських, а пізніше власником сіл і прилеглих до них земель був польський граф Олександр Пілінський.
До 1936 року с. Сущин і с. Остальці належали до Тернопільського повіту, але після впровадження так званих збірних громад – приділено ці села до Теребовлянського повіту.
Міст
Екскурсію доцільно розпочати з новозбудованого в 2009 році мосту, який за розповідями місцевих жителів є окрасою двох сіл.
Річка Гнізна
Річка Гнізна розділяє територію на два села. Сущин розташований на лівому, а Остальці на правому березі річки. Гнізна має незначний напрям русла, повільну течію, мулисте дно, невисокі береги порослі вербами і чагарниками. Меридіальний напрям течії з півночі на південь. У живленні переважають талі снігові та дощові води. В межах населених пунктів протікають потічки Вільхівець та Бубнюха, які несуть свої води в р. Гнізну. Річка найбільш повноводна на весні, коли тане сніг, і в літку, коли випадає багато дощів. Загальна довжина Гнізни 34 км., вона є найбільшою лівою притокою р. Серет. Заплава річки в межах села має рівнинний характер. Використовується, як пасовисько. Нерідко навесні заплава затоплюється, вода стоїть до двох тижнів. Були випадки, що вода підходила аж до сільських осель. З річкою пов′язані і назви вулиць в обох селах. В с. Сущин вул. "Надріка" – вулиця тягнеться вздовж річки, в с. Остальці вул. "Заріка" – вулиця від річки піднімається вгору.
Легенда про Гнізну: "Люди говорять, що в одного чоловіку була дочка-красуня. Красивішу за неї годі знайти було. Жили вони удвох з батьком горя не знали. Одного чудового літнього дня дівчина (а звати її Гнізна) з подругами на березі річки співала. Раптом почула кінський тупіт і чужа мова. Це були татари. Дівчата злякалися, кинулись хто куди. Один татарин помітив серед них Гнізну, побачив, що вона дуже красива і погнався за нею. Нещасна дівчина рятуючись, кинулась у воду і потонула.
Коли татар вигнали з села, знайшли тіло Гнізни. Дівчину поховали, а річку назвали її ім 'ям."
Ставки
З правого боку від р. Гнізна, в с. Остальці, близько 400 м. від мосту і центральної дороги можна оглянути 4 ставки, площею 18,7 га. Чудове місце для відпочинку і рибалки (Фото 1). На ставку живе пара білих лебедів і качки-нирки.
Капличка Матері Божої
В кінці с. Остальці в урочищі зведена капличка на честь чудодійного з′явлення Матері Божої. Кожного року в першу неділю після свята Петра і Павла, біля каплички відбувається відпустова служба.
Капличка змурована з білої цегли над джерелом (Фото 2), вода з джерела стікає в потічок Бубнjха. Біля каплички розміщений природний гідрологічний заказник місцевого значення. Площею – 0,02 га.
Хрест загиблому в неволі
На перші вулиці с. Остальці, що піднімається вгору від каплички Матері Божої розміщений ще один цікавий пам′ятник, витесаний з пісковика. На пам′ятнику напис: "В пам′ять Іллі Горішному померлому в Італійській неволі" (Фото 3).
Торфовище
На заплаві лівого берега, так званій Бережині, знаходиться торфовище, яке почали розробляти в 1939 році. Торф сушили і відправляли до Березовиці в цукроварню, залишками опалювали оселі.
Фігурка Хрещення Ісуса.
Фігурка стояла дуже близько до дороги, в 2009 р. у зв’язку з будівництвом нового мосту її перенесли вверх по схилу, поставили на новий фундамент (Фото 4). На фігурці є напис, який важко прочитати, але дату добре видно – 1809 р.
На Водохреща тут греко-католицька громада освячує воду, ставлять хрести, вирізані з льоду. Фігурка не завжди стояла на цьому місці. Колись з другого боку, за рікою була криниця в ній і освячували воду. У зв’язку з поглибленням русла р. Гнізни криницю замулило, але люди продовжили традицію, а фігуру поставили з іншого боку річки. В радянські часи фігура була побита. За сприянням громади реконструкцію зробив скульптор з Великих Бірок.
Костел
В центрі села можна оглянути невеликий костел (Фото 5). На будівництво дав гроші Микола Фриц. Заможний господар і меценат. Дзвін теж він купив за власні гроші, зараз цей дзвін на дзвіниці православної церкви. В Сущині католицька громада не була велика і свого ксьондза тут не було. Ксьондз приїздив із Лошнева.
З 1995 року в костелі відправляються Богослужіння греко-католицькою громадою.
Фігурка Матері Божої
Продовжуємо рух центральною дорогою. За декілька метрів від костелу можна побачити фігурку Матері Божої (Фото 6). Це найгарніша фігурка в селі. Мати Божа зі зложеними руками, тримає стопу на голові змії. Фігуру справив С. Сірант, що був одним із делегатів, які носили на Великдень 1848 року до пана "цісарський лист-письмо" з наказом про скасування панщини. На фігурі зберігся надпис: «Сію фігуру создал на хвалу Божу Семко Сірант з женою своєю Меланією, года 1876 Відновлено громадою УГК у 1991»
Могила борцям за волю
Під час війни, в 1942 році, біля школи жителі Сущина та Остальців спорудили символічну могилу героям, що полягли за волю України. Німецькі власті проявили лояльність, дозволили спорудження і освячення могили. Освячував могилу чужий священник, бо свій місцевий – Слюзар Володимир Климентійович відмовився, боячись помсти чужих властей.
Після неканонічного синоду, який відбувся у Львові 8 березня 1946 року, по всіх містах і селах Галичини прокотилася хвиля гоніння та переслідування з боку Радянської влади спрямована проти Греко-Католицької Церкви. Було повалено багато фігур в селі та на полях. Того ж року могила, споруджена 4 роки тому, таємно вночі була розрита і зрівняна з землею. Відновлено її тільки в 1990 році і урочисто освячено 25 листопада (Фото 7).
Церква св. Юрія
На пагорбі в центрі села в 1863 році була споруджена церква (Фото 8), за кошти громади. Церква мурована. На церковному подвір’ї можна побачити дві дзвіниці: одна з них дерев’яна, інша мурована (Фото 9).
Церква присвячена двом святим: св. Юрію - патронові Сущина і св. Дмитрію – патронові Осталець. Це сталося тому, що жителі двох сіл входять до одної парафії в с. Сущин. Тут також є два храмовим празники.
В церкві знаходиться "Божий Гріб", що його справила Анастасія Петровська (Бейбак). Сама п. Анастасія римо-католицького обряду, але після смерті своєї дочки Теклі продала її посаг і купила до церкви Божий Гріб, дуже гарно різьблений, а до костелу купила дзвін.
До 1946 р. церква св. Юра була греко-католицька, а з 1946 – православна і до тепер.
Парохами в Сущині були: Ігнатій Левицький, Климентій Слюзар, Володимир Слюзар, о. Юшкевич.
Дерев′яна дзвіниця.
В с. Остальці була дерев’яна церква св. Димитрія і дзвіниця. Церква згоріла, а дзвіниця з дзвоном жителі перевезли до Сущина на пагорб, де почали будувати нову церкву. Дзвіниця деякий час служила новій парафії, потім змурували нову.
Дерев′яна дзвіниця збудована з дубів колишнього Микулиного лісу (Фото 10). Дзвіниця покрита гонтами. Колись дзвіниця мала два дзвони, один звався "Дмитро", а другий "Юрій". Після ІІ світової війни поставлено ще дзвін "Микола", що колись належав до костелу, а купив його найбагатший господар села Микола Фриз. Перед від’їздом до Польщі він дзвін закопав. Але умираючи описав те місце і попросив, щоб його перенесли до місцевої церкви. Так парафіяни і зробили.
Цвинтар
Кладовище - місце смутку і печалі. Кладовище – місце вічних розлук. Кладовище – це характеристика рівня культури населеного пункту, свідомості його жителів. І хоч факт тієї смерті нами сприймається однозначно, та оцінка життя і діяльності померлого продовжує жити.
З лівого боку на церковному подвір′ї починається старий цвинтар, а вище за церквою, та з правого боку нові поховання.
На старому цвинтарі можна віднайти могилу одного відомого односельчанина. Це Бейбак Григорій Михайлович – командир сотні УСС. Загинув під час боїв, що відбувались восени 1918 р. під Прошовою. Його тіло привезли і поховали в Сущині рідні. Досі в селі проживають родичі Г.М. Бейбака (Софія Григорівна, тел. 6-68-19). Софія Григорівна розповіла нам, що на могилі сотника був тризуб, який був зруйнований в радянські часи.
На цвинтарі були хрести – пам′ятники ще й іншим героям України. Сотником УГК був також виходець із Сущина Сірант Іван. Його арештували більшовики в 1939 році, разом з сином. І вони пропали безвісті.
У вересні 1939 року Сущин і Остальці попали під владу більшовиків. Почались переслідування, вивіз в Сибір, розстріли без суду і слідства. Герої ставали "зрадниками", а зрадники- героями.
Арештовані і закатовані в Тернопільській тюрмі 1941 році без суду і слідства Гетьман Іван Васильович, Гетьман Назар Васильович – с. Остальці, Миколаїв Володимир, Бейбак Юліан, Антонюк Євстахій Петрович – с. Сущин.
За церквою є могила родини Левицьких (Фото 11) .
Ігнатій Левицький був парохом с. Сущина, а його син Володимир у 1932 році директором чотирикласної школи і вчителем історії.
На початку старого цвинтара виділяється поховання родини Слюзар (Фото 12). Дане поховання розміщене в гробівці польських панів, пани виїхали до Польщі, а гробівець парафіяни використали для поховання місцевого святещика. о. В.Слюзар в могилі не похований, він загинув в концтаборі.
о. Володимир Климентійович Слюзар
Отець Володимир Климентійович Слюзар народився 1899 р. у Колодіївці, Підволочиського району у родині греко-католицького священника Климентія Слюзара і Стефанії (з дому Студинська). Стефанія Слюзар-Студинська була внучкою о. Степана Качали, видатного політичного і громадського діяча Галичини. Він був послом до Галицького сейму і парламенту Австро-Угорщини, членом-засновником «Галицько-Руської Матиці», Товариства ім.. Т.Шевченка і «Просвіти».
Батько о. Володимира о. Климентій Слюзар - був шанованою людиною серед священників, завідував парафією села Сущин і не один рік був деканом Микулинецького деканату. У родині о. Климентія і Стефанії виховувалось троє синів: Роман, Климентій, Володимир (Фото 13). Батьки сприяли навчанню і розвитку своїх дітей, троє синів здобули вищу освіту. Роман став правником, Климентій – педагогом, а наймолодший Володимир – священником.
Володимир ще коли навчався у гімназії вирішив продовжити династію священників. Він продовжив навчання у Львівській духовній семінарії. У травні 1932 року був рукоположений на безженного священника Митрополитом Андреєм Шептицьким у Львові, у катедральному соборі святого Юра. Направлений у с. Сущин, де після смерті батька посів парафію (Фото 14).
Ставши священником ревно виконував душпастирські обов’язки. Згуртував парафіян і молодь, працював катехитом у місцевій школі. При церкві під його керівництвом діяли братства: Найсвятіших тайн і Апостольства молитви та Український католицький союз. Отець Володимир брав активну участь у роботі громадських товариств і організацій, що діяли в селі.
Восени 1939 р. у Галичину вступили війська безбожницької більшовицької влади. О. Володимир з парафіянами пережив жахливі події першої окупації. На його очах НКВС масово арештовували українських патріотів. 14 жовтня 1939 р. заарештовано рідного брата Романа, який мав адвокатську канцелярію у Бучачі та з 1935 р. був головою повітового товариста «Просвіта».
Коли Кирило Студинський (дядько) був обраний депутатом Верховної Ради УРСР, о. Володимир, за його сприяння, допоміг багатьом патріотам вийти на волю.
Не легко працювалося і за німецької окупації.
На весні 1944 р. знов повернулись більшовицькі війська, а з ними нові масові арешти. А найстрашніше те, що Сталін наказав у західноукраїнських землях ліквідувати УГКЦ. Було наказано всім священникам подати письмові заяви про перехід до російського православ’я. о. Володимир у зазначений час такої заяви не подав. 26 листопада 1947 р. Володимира Слюзара заарештували за антирадянську діяльність. На початку лютого 1948 року обласний суд засудив його до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Отця Володимира звинувачували в тому, що з 1941 по 1947 рр. виступав у церкві з антирадянськими проповідями, зберігав у своєму домі недозволену літературу.
Після суду В.Слюзара відправили етапом в один з найсуворіших концтаборів в автономній республіці Комі. У концтаборі всі були ізольовані від зовнішнього світу: ні газет, ні книг. Дозволяли писати лише 2 листи на рік. В’язні працювали на будівництві залізничної колії по 12 годин щодня, без вихідних, у будь-яку погоду.
У тому ж таборі деякий час перебував Патріарх Йосиф Сліпий, о. Володимир з ним зустрічався.
У тюрмі і концтаборі о. Володимир не припиняв священичої діяльності. Вчив в’язнів молитов, сповідав, причащав, проводив служби.
Нестерпні умови, важка праця довели організм священника до дистрофії. Помер о. Володимир на 55 році життя 26 вересня 1952 р., похований на цвинтарі концтабору.
Про о. Володимира і його смерть розповів Михайло Мокрицький, який був засуджений до 10 років за те, що працював директором школи у Перемилові, неподалік Хоросткова, під час німецької окупації.
Могила воїнам УПА
В районі сіл Сущин - Остальці діяло кілька озброєних загонів повстанців, якими керував Жукевич Володимир (псевдонім «Голка»). В квітні 1945 року, як раз на Провідну неділю, група з 16 чоловік ночувала в хаті біля Осталецького клубу (теперішнього). Хтось доніс, в село наїхало повно солдатів, будинок оточили, почалася перестрілка. З оточених здаватися не хотів ніхто. Хату підпалили і всі повстанці загинули. За селом на полі була викопана яма, до якої Кузь Захар фірою перевіз тіла. Людей примусили яму засипати і розрівняти з землею. Ні хреста, ні якогось знака поставити на могилі не дозволяли ("Історія міст і сіл Теребовлянщини"). Інші джерела подають цей випадок інакше. 10 травня 1945 року полк НКВД наскочив на два рої із сотні "Бурлаки" у с. Остальці, де під командою "Яреми" проводились курси політвиховників. Через недотримання конспірації квартиру вислідили. У завзятому бою загинуло 16 упівців. А з іншого боку втрати були набагато більші: 85-вбитих і 50-поранених.
Командир боївки Жукевич Володимир "Голка" ні в той час, ні інших боях з енкаведистами не загинув, хоч про його загибель подані дані Сущинської сільської ради, дані про його загибель викарбовано на меморіальній плиті в Теребовлі. Як згадує надрайоновий провідник ОУН Ілля Обиришин в своїх спогадах, що Жукевич Володимир "Голка" восени 1947 року, будучи зв’язковим, добровільно здався властям ("Шлях до волі").
В людській пам′яті це місце ніколи не було забуте. Родичі загиблих в поминальні дні завжди ходили в поле до могили, щоб засвітити свічку.
Під час перепоховання, коли могилу розкопали, біля загиблих була знайдена граната, від якої тягнувся дріт – мабуть приготовлений подарунок родичам, які б намагались забрати тіла і поховати на цвинтарі. І тільки у 1990 році останки 14 воїнів УПА були перепоховані на цвинтарі в Сущині (Фото 15, 16). На могилі в центрі цвинтаря березовий хрест і прапор (Фото 17).
Хрест на честь скасування панщини
Після першого поділу Польщі 1772 р. Сущин і Остальці були приєднані до Австрії. Загальне становище селян дещо покращилось, 23.04.1848 р. була скасована панщина. На честь цієї дати в центрі села Сущин споруджено хрест.
Старожили розповідають що хрест на честь скасування панщини колись стояв в центрі села, навпроти теперішньої сільської ради, але пізніше був перенесений на церковне подвір′я (Фото 18).
Поруч стоїть ще один хрест з датою 1800 р. Він колись стояв в кінці села Сущин, в полі з сторони Лошнева. Дана фігурка була поставлена в полі, щоб охороняти від грому і тучі. Села розросталися, а хрест стояв близько дороги і декілька разів його збивали машини. В зв’язку з цим парафіяни перенесли його і поставили на церковному подвір′ї поруч з хрестом на честь скасування панщини.
Сущинські джерела
Сущинські джерела – гідрологічна пам′ятка природи місцевого значення. Розташовані на північно-східній околиці села Сущин в межах кам′янистого схилу.
Оголошені об′єктом природно-заповідного фонду рішенням Тернопільської обласної ради від 18 березня 1994 року. Перебувають у віданні Сущинської сільської ради. Площа – 1 га.
Під охороною – три джерела, що живлять потічок Ремезівський, ліву притоку річки Гнізна. Мають важливе водорегулятивне значення.
Пам’ятник воїнам що загинули в ІІ Світовій війні
Німці в село ввійшли на початку липня 1941 року. На той час усіма господарськими справами займалась українська управа, яка була підпорядкована німецькій адміністрації. Війтом в Сущині був Ямн’юк Григорій. Боїв в селі не було, зате перебувала поліція. З початку 1942 року поліція проводила масові облави і силою відправляла молодь до Німеччини. Відомий факт, що в 1943 році голова місцевої управи Іван Панасюк покінчив життя самогубством через те, що німці наклали на село великий план вивозу людей в неволю.
Пам′ятник розміщений коло автобусної зупинки. Обеліск такий самий як і с. Кровинка. Напис говорить: "Вічна слава односельчанам, які віддали своє життя за нашу радянську батьківщину" (Фото 19). Напевно ці два пам′ятника були поставлені в один час.
Братська могила знаходиться в селі Лошнів навпроти сільської ради. Тут вказані вояки Лошнева, Сущина та Осталець, що загинули під час війни. Напевне цьому посприяло близьке розміщення сіл.
Маєток панів Пілінських
Якщо з автобусної зупинки перейти через дорогу і пройтися вуличкою 100 метрів перед нашим зором відкривається старовинний будинок (Фото 20). Тут колись були інфекційний та туберкульозний відділи районної лікарні, а ще скоріше це був маєток польського графа Олександра Пілінського.
На 6 лютого 1915 року населення Сущина становило 2460 чоловік, селянам належало 1088 моргів землі, поміщикам Пілінським – 1284 морги.
Була в панському маєтку ґуральня, де виготовляли спирт із синьої картоплі. Готову продукцію возили фірами в дерев’яних бочках на станцію Прошова. Пану належало щось на зразок невеликого кінного заводу, де розводили скакунів англійської породи. Сам Пілінський любив верхову їзду і, кажуть, брав участь у кінних змаганнях. Служив він, в 22 Уланському полку в чині майора. Постійно проживав у Кракові. Свій маєток в с. Сущин він навідував лише для того, щоб ознайомитися із господарськими справами та відпочити на природі.
Велику територію навколо маєтку займав панський сад з цінними сортами фруктових дерев. Чудовий краєвид доповнювали ставки, які були за палацом. В невеликій оранжереї упродовж року вирощували квіти, деякі овочі. В даний час місце вражає своєю запущеністю (Фото 21, 22), дах протікає, вікна вибиті, центральний вхід закритий, зате в приміщення можна зайти з бокових дверей, все всередині падає і обвалюється.
Є надія, що даний маєток буде частково врятований. Його викупив благодійний фонд "Каритас" з метою створення тут центру реабілітації дітей з церебральним паралічем. У зв’язку з кризою 2009 року і відсутністю грошей у німецького спонсора роботи ніякі не проводяться і можливо що і не будуть проводитись.
Фігурка Святого Антонія
На початку села з боку Лошнева можна побачити фігурку Святого Антонія, що тримає Ісуса на руках. У часи коли фігурки руйнували, цю пам’ятку вберегла місцева жителька Бейхор Володимира. Вона забрала фігурку і переховувала її вдома. За сприяння Ворко Ганни, що взялася за відновлення фігурки на колишньому місці, в 1997 році постала оновлена і освячена скульптура. Оскільки фігура була з пісковику, то з часом вона трохи знищилась і обличчя святих не впізнавалось, тому пані Ганна запросила художника Петровського, щоб обновити образи (Фото 23). Фігурку поставили на історичному місці, але піднесли на фундаменті, зробили огорожу.
Інтелегенція яка вибула з сіл Сущин та Остальці:
Володимир Іванович Пасіка-доктор медичних наук, емігрував в Канаду, там і помер.
Лікарі вихідці с.Сущин та Остальці.
1. Собчишин Юліан Вікторович-лікар-хірург Теребовлянської ЦРЛ, Тернопільської обл..лікарні, лікар швидкої медицини у м. Братислава Чехія, там і помер.
2. Петришин (Васьківська) Марія Андріївна-лікар-терапевт ,працювала і проживає в Коростенському районі Житомирської області.
3. Деркач (Чорна) Галина Омелянівна-дитячий лікар Тернопільської дитячої обл..лікарні,проживає в м.Тернопіль.
4. Бабельчук Васль Ярославович-сімейний лікар, проживає смт. Микулинці Теребовлянського району.
Священики вихідці с.Сущин:
1.о.Гетьман Василь Михайлович- 1978 р.н, перебуває на парафії в м.Шепетівка Хмельницької області.
2.о.Копит Володимир Богданович-1978 р.н, проживає в с.Сущин, раніше служив на парафії в м.Цвєтково Черкаської області.
3.о.Чайка Юрій Михайлович -1982 р.н. , рукоположений в чин священника весною 2012 року, проживає в с.Сущин.
Художник- іконописець, різьбяр- Петровський Петро Михайлович- виходець с.Остальці , проживає в м.Тернопіль.
Історична довідка
3 грудня 1948 року був організований колгосп ім.. Молотова с.Сущин Струсівського району.
Указом Президії Верховної Ради УРСР в 1959 році був ліквідований Струсівський район і територія перейшла в підпорядкування Микулинецького району, а колгосп був переіменований на колгосп ім..Шевченка с. Сущин.
В 1962 році Указом Президії Верховної Ради УРСР Микулинецький район був ліквідований і територія перейшла в підпорядкування Теребовлянського району.
В січні 1963 року колгосп ім..Шевченка був переіменований на колгосп ім..Мічуріна с.Сущин Теребовлянського району.
Документи за 1949-1963 роки постійного зберігання були впорядковані і передані на зберігання в держархів Тернопільської області.
24 лютого 1970 року загальними зборами колгоспників в зв’язку з укрупленням колгоспів. Колгосп ім..Мічуріна був приєднаний до колгоспу «50»- річчя жовтня с.Лошнів де головою був Стечишин Володимир Васильович(пізніше загинув трагічно).
З травня 1986 року загальними зборами колгоспників був затверджений колгосп ім.. Гагаріна.який утворився в результаті відєднання від колгоспу «50-річчя Жовтня». Очолив господарство молодий за фахом агроном Микола Степанович Головенко , де під час його керівництва був збудований тваринницький комплекс , оновлений машино-тракторний парк.
У 1994 році господарство очолив Гида Ярослав Михайлович житель с.Гумнисько.
У 1996 році розпочалося реформуваня аграрного сектора.Почалося ((
ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ЕКСКУРСІЇ
1. Об′єкти с. Сущин, с.Остальці можна включати в маршрути різної тематики:
• По ознайомленні з історичним минулим краю
• Народознавчі розвідки по збору легенд, топонімів, фольклору, розповідей старожителів
• Збір матеріалів про події визвольного руху УПА, розшук невідомих могил увічнення пам’яті всіх полеглих і знищених борців за волю України
• По ознайомленню з гідрологічними пам’ятками природи (комплекс Сущинських джерел, річка Гнізна, ставки, святе джерело с. Остальці)
2. Екскурсію доцільно проводити за сприятливих погодніх умов, частина шляху до Сущинських джерел проходить польовою дорогою.
3. Слідкувати за морально-етичною поведінкою гуртківців під час відвідування релігійних і культових об'єктів, могил, цвинтарів.
4. Дотримуватись екологічних вимог під час проходження маршруту та привалів.
5. Для учнів середніх і старших класів можна збільшити пішохідну частину, включивши села Сущин, Остальці в пішохідний маршрут: с. Кровінка – с. Лошнів – с. Сущин – с. Остальці – с. Воля – смт. Микулинці. Біля ставків с. Остальці можна організувати ночівлю.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
5. Береза Ганна. Теребовлянщина. Рідний край - 5 кл. Географія району 8-9 кл. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004.
6. Заставецька О.В., Заставецький Б.І., Ткач Д.В. Географія Тернопільської області. Навчальний посібник для учнів 8-9 кл. – Тернопіль, 2003.
7. Історія міст і сіл Теребовлянщини. Під ред.. М.Смалиги та ін. – Тернопіль. "Збруч", 1997 р.
8. Теребовлянщина. Краєзнавчий і літературно-мистецький альманах – календар на 2001 рік. Під. ред.. Г.Кушнерика та ін. – Тернопіль. "Збруч", 2001р.
9. Городиський Л., Зінчишин І. "Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині". – Львів, "Каменяр", 1998.
10. Земля Тернопільська. Туристичний путівник. – Тернопіль: Джура, 2003.
11. Василь Буртник. Шлях до волі. Нариси національно-визвольної боротьби на Теребовлянщині. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2007 р. – ст. 406-413
12. Царик Л. Проблеми екології рідного краю. – Тернопіль. 1993 р.
13. Андрушків Богдан та ін. О, прекрасні дива твої Україно. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004 р.
14. Теребовлянщина у спогадах емігрантів. – Тернопіль 1993 р.
15. Теребовельська земля. Історико-мемуарний збірник. Під ред.. Івана Винницього та ін. Нью-Йорк. 1968 р.
16. Інтернет ресурси – Вікіпедія
17. Розповіді жителів с. Сущин, с. Остальці зібрані гуртківцями під
18.
Історичні матеріали надав сільський голова с. Сущин- Андрій Григорович Безкоровайний
01.09.2012р.
== Пам'ятки ==
| |||