Православна церква: відмінності між версіями

Під османським пануванням [[Грецька Православна Церква]] отримала істотні права як автономний міллет (millet). Вселенський патріарх отримав релігійні та адміністративні права над усією «греко-православною нацією» (османська адміністративна одиниця), що включала усі православні суб'єкти Імперії, а не лише греків. Як результат османського завоювання Візантії та Падіння Константинополя уся православна спільнота на [[Балкани|Балканах]] та [[Близький Схід|Близькому Сході]] була різко ізольована від Заходу. Протягом наступних чотирьох століть вона перебувала у ворожому [[Ісламський світ|ісламському світі]], де Православ'я усіляко обмежувалось. [[Російська Православна Церква]] та Церкви [[Валахія|Валахії]] і [[Молдова|Молдови]] були єдиними частинами православної спільноти, що перебували за межами Османської імперії. Через це, відповідно до географічного та інтелектуального обмеження, голос Православ'я не було чути під час [[Реформація|Реформації]] у Європі [[16 століття]]. Православна Церква залишалась осторонь цих суперечок, критично ставлячись до обох сторін. Втім, у 16-17 столітті відбувся діалог між [[Англіканська церква|Англіканською церквою]] і православними патріархами Сходу. Православні вітали спроби протестантів повернутися до первісної християнської віри, але твердо стояли на православних [[догмат|догматах]] і захищали [[Священне Передання]], авторитет якого протестанти переважно не визнавали. Ці контакти з Англіканською церквою і діалог про можливе об'єднання зберігалися до середини [[20 століття]], коли ліберальне крило англікан остаточно витіснило консервативну «Високу Церкву» на периферію, після чого будь-які реальні перспективи об'єднання стали неможливими.