Спростовуваність: відмінності між версіями

 

== Критерій демаркації ==

Поппер запропонував використовувати принцип спростовуваності для визначення, чи є теорія науковою чи ні: якщо вона не спростовувана, тоді це не наука. В деяких випадках застосування цього підходу межувало із екстремізмом, коли, наприклад, були спроби піддати сумніву науковість таких дисциплін, як [[макроеволюція]] та [[космологія]]. Принцип спростовуваності був використаний cуддею Вільямом Овертоном для встановлення того що [[Креаціонізм|наука Творіння]] не є науковою теорією, та не повинна навчатись у публічних школах штату [[Арканзас]]. У [[філософія науки|філософії науки]], [[Верифікація|верифікаціонізм]] твердить, що твердження, щоб бути науковим та осмисленим, повинно допускати емпіричну перевірку. Це твердження було суттю [[логічний емпіризм|логічного емпіризму]] (див. [[Віденський гурток]]).

 

 

== Критика ==

[[Кун Томас|Томас Кун]] в своїй впливовій книзі ''[[Структура наукових революцій]]'' вважає, що в своїй праці науковці дотримуються певної концептуальної [[парадиґма|парадиґми]], котра і визначає, як вони ''бачать'' світ. Вчені готові захищати свої парадиґми до останнього, додаючи все нові та нові [[ad hoc]] гіпотези до існуючих теорій. Зміна 'парадиґми' є нелегкою справою для вченого, тому зміна парадиґм в науці (на рівні індивідуальних вчених) відбувається, долаючи опір та неприйняття. Деякі прихильники теорії спростування розглядають працю Куна як підтвердження власних поглядів, оскільки вона стверджує, що прогрес у науці відбувається шляхом відкидання неадекватних теорій. Поширенішою є думка, що головна заслуга Куна полягає у доказі того, що соціологічні фактори, а не дотримання строгого, логічно зобов'язуючого методу, мають визначний вплив на прийняття рішення про те, які наукові теорії вважати прийнятними.

 

 

[[Фейєрабенд Пол|Пол Фейєрабенд]] розглядав історію науки із критичніших позицій та в остаточному підсумку відкинув будь-яку зобов'язуючу методологію. Він пішов далі ніж Лакатос, та стверджував що поступ науки неможливий без використання всіх, а не тільки ad hoc гіпотез, доступних методів на підтримку нових теорій. Він відкидав будь-яку залежність від певної методології, та заперечував що джерелом авторитетності науки є дотримання певної методології. Насправді, якщо намагатися сформулювати деякий універсальне методологічне правило науки, то ним буде '''все працює''', а особливий статус науки є наслідком матеріальних результатів, які вона забезпечує. Таким чином, хоча спростовуваність дає змогу замінити некоректний індуктивний вивід спростовуваним дедуктивним судженням, на думку Фейєрабенда це не є ані необхідним для наукового прогресу, ані сприяє йому.