В 1711 році англійський просвітитель Ентоні Шефтсбері розвив універсальне понятті критики, яке посилаєтья на людську природу<ref>Shaftesbury (вид. L. E. Klein): Characteristics of Men, Manners, Opinions, Times. Cambridge University Press, 1999,. ISBN 0521570220- [http://books.google.de/books?id=IuUDuIuQFo8C&printsec=frontcover&hl=de&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=false Часткова онлайн-версія]</ref>. Його учень Генрі Хоум також вбачав джерело критики в природі<ref>Henry Home, Lord Kames: Elements of Criticism. 2-е вид., Conner & Cooke, New York 1833. [http://books.google.de/books?id=5fgAAAAAYAAJ&printsec=frontcover&hl=de&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=false Повна онлайн-версія]</ref>. Німецький класичний філософ [[Іммануїл Кант]] в 1781-1690 роках видав низку фундаментальних праць — «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму» та «Критика здатності судження» — яки заклали основою майбутньої [[Гносеологія|теорії пізнання]]. Французький філософ 20 ст. [[Мішель Фуко]] визначав критику як «Систему оцінки власне себе».
