Ковалівка (Полтавський район): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Pavlo1 (обговорення | внесок) |
Pavlo1 (обговорення | внесок) →Історія: доповнення |
||
Рядок 48:
== Історія ==
=== Рання історія села до початку XX століття ===
На карті [[Ґійом Левассер де Боплан|Ґійома де Боплана]], складеній у другій чверті [[XVII століття]], Ковалівка ще не позначена. Вірогідно, що перші поселенці з'явилися тут пізніше, коли інтенсивно заселялися місця навколо Ворскли. Дослідники вважають, що Ковалівка виникла у серединіі 20-х років [[XVIII століття]] і була спочатку [[Слобода|слободою]] — поселенням, заснованим вихідцями з інших місцевостей, жителі якого тимчасово звільнялися від виконання [[Кріпосне право|феодальних повинностей]] і сплати [[Податки|податків]]. Припускають, що це були вихідці з [[Правобережна Україна|Правобережжя]], котрих чимало переселилося на [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]], і, зокрема, безпосередньо на [[Полтавщина|Полтавщину]].
Ковалівка мала в минулому й інші назви — ''Коломачок'' та ''Генералівка''. Перша назва походила від назви річки Коломак і, вірогідно, вона була першою, бо у старих документах [[Полтавський полк|Полтавської Першої сотні]] згадується [[хутір]] Коломацький. Можливо, це й був хутір на місці сучасної Ковалівки. Друга назва — Генералівка — походить від військового чину засновника — [[генерал]]а [[Іоган-Бернард Вейзбах|Вейсбаха]]. Що стосується третьої, сучасної назви, то, ймовірно, серед першопоселенців або серед тих, кому дозволив тут оселитися генерал Вейсбах були [[Ковальство|ковалі]].
У [[1658]] році Ковалівка, як і багато інших сіл і містечок навколо Полтави, була пограбована і зруйнована [[Кримське ханство|татарами]], яких закликав собі на допомогу гетьман [[Іван Виговський]].
Під час [[Велика Північна війна|Північної війни]] [[16 березня]] [[1709]] шведи спалили село. Це, за словами шведського [[лейтенант]]а Ліда, була помста жителям за підтримку росіян.
Про історію Ковалівки можна багато дізнатися з записок відомого українського [[мемуарист]]а [[XVIII століття]], [[Лубенський полк|лубенського]] наказного [[полковник]]а [[Маркевич Яків Андрійович|Якова Андрійовича Маркевича]]. У четвер [[7 жовтня]] [[1731]] року в «Щоденнику» Маркевич пишсав: ''«Выехалем з Полтавы в дорогу к Орчику и уехавши верст з 10 через Ворскло реку, якая под Полтавою течет, приехалем до слободки генерала Девейзбаха у Коломака речки, пятый год осаженной, в 50 хат, состоящей, а зовёмой двояким чили трояким именем — Коломачок, Генераловка и Ковалювка, где и ночевалем у войта тамошнего…»''
Після [[Полтавська битва|Полтавської битви]] Вейсбаху, який привернув увагу [[Петро I Олексійович|Петра I]] були пожалувані земельні угіддя на території Полтавського полку від [[Коломак (річка)|Коломака]] до [[Оріль|Орелі]]. За існуючими у ті часи законами, землі давалися або в довічне і потомственне володіння, або пожиттєве користування певних осіб, на строк їх служби, без права передачі спадкоємцям. У Ковалівці в цей час жили в основному [[козаки]]. Відбуваючи військову службу, вони займалися також [[землеробство]]м, різними [[ремесла]]ми.
Після смерті генерала Вейсбаха [[Карлівська волость]] і усі його володіння, до складу яких входила й Ковалівка, були пожалувані [[Анна Іванівна|імператрицею Анною Іоанівною]] політичному інтригану часів [[Біронівщина|біронівщини]], [[генерал-фельдмаршал]]у [[Мініх Бурхард Кристоф|Бургарду-Крістофу Мініху]]. Після [[заслання]] Мініха у [[1742]] році до [[Сибір]]у [[Єлизавета Петрівна]] подарувала ці землі з населенням у довічне володіння своєму [[фаворит]]у [[Розумовський Олексій Григорович|Олексію Розумовському]]. Згідно з даними [[Рум'янцевський опис Малоросії 1765—1769|Рум'янацевського опису 1765–1769 рр..]] Ковалівка входила до складу другої сотні Полтавського полку.
Після смерті Олексія Розумовського володіння перейшли до його брата [[Кирило Розумовський|Кирила Розумовського]]. Як його слобода Ковалівка згадується під ревізією [[1782]] року. Таким чином, колись вільні жителі Ковалівки та й інших поселень на багато десятиліть виявилися кріпаками [[Розумовські|Розумовських]], а потім інших кріпосників. Зокрема, Ковалівка була у володінні Розумовських до [[1849]] року, пізніше належала поміщикам Подчаському, Гербут-Гербовичу.
Напередодні [[Селянська реформа 1861|реформи 1861 року]] власником села був поміщик І. І. Подчаский. Йому належало тут 158 селянських господарств — 418 ревізьких душ (чоловіків). Всього у користуванні селян було 916 [[Десятина (одиниця площі)|десятин]] 2100 квадратних [[Сажень|сажнів]] землі. Після селянської реформи через відсутність робочої худоби багато селян, навіть ті, хто отримав повний земельний наділ, залишали землеробство і перебивалися поденщиною в Полтаві і ходили на далекі заробітки. Орні землі, [[ліс]]и і [[Лука (рослинність)|луки]] навколо села переважно належали поміщикам Хрулева, Полторанову, Колодій і куркулям Вацю, Старобільському, Мірошниченко.
Наприкінці 80-х років [[ХІХ століття]] землі Гербут-Гейбвіча в Ковалівці купили брати Вільгельм і Еміль Трепки і створили на них економію. До початку [[XX століття]] у маєтку Вільгельма Трепка було 1245 десятин землі, на яких застосовувалася восьмипільна система обробки землі, був кінний завод, з [[1890]] року діяв паровий [[млин]], на якому перероблялося 324375 [[пуд]]ів [[Пшениця|пшениці]], 10535 пудів [[Жито|жита]]. У [[1904]] році ним було продано в [[Полтава|Полтаві]] та [[Харків|Харкові]] [[Борошно|борошна]] на 347480 карбованців.
Крім того, з [[1899]] року в селі працював цегельний завод селян Мірошниченка та Турпітька, де вироблялося 130000 штук [[Цегла|цегли]] (станом на 1904 рік).
У дореволюційні часи в Ковалівці діяла дерев'янга Миколаївська церква, збудована ще Кирилом Розумовським у [[1785]] році. У [[1902]] році в селі були церковно-парафіяльна та земська [[Школа|школи]], церковна [[бібліотека]].
посевосмена. Парова вальцьові млини переробляв до 1000 пудів зерна на добу. Крім того, в господарстві був кінний завод.
=== Післяреволюційний період і до наших днів ===
У [[1921]] році ковалівські будинки братів-поміщиків німецького походження Трепке, що втікли під час встановлення радянської влади, були частково відремонтовані вихованцями Полтавської колонії малолітніх правопорушників ім. М. Горького, яка до того часу знаходилася в [[Триби (урочище)|Трибах]] під Полтавою.<ref>[http://poltavahistory.org.ua/facts_r_4_3.htm Немцы полтавщины в конце XIX начале XX столетий.] {{ref-ru}}</ref>
[[1922]] року педагог [[Макаренко Антон Семенович|Антон Макаренко]] заснував у селі Ковалівську школу-комуну знедолених дітей. В [[1926]] році школа переїхала у село [[Куряжанка|Куряж]] під [[Харків|Харковом]].
{{section-stub}}
| |||