Українознавство: відмінності між версіями

 

== Сучасне українознавство ==

З кінця 80-х рр. XX ст. українознавство в Україні знову починає відроджуватися: естафету попередників у формуванні українознавства як інтегративної науки, навчальної дисципліни і методології освіти з цього часу переймають науковці [[Науково-дослідний іститут українознавства МОН України|Національного науково-дослідного інституту українознавства МОН України]].

 

Дослідженнями українознавчої тематики присвячені діяльність [[Список українознавчих наукових установ світу|ряду наукових установ у світі]]. Українознавству присвячена також і міжнародна конференція [[Ґрайфсвальдський Українікум (конференція)|Ґрайфсвальдський Українікум]].

 

 

=== Австрія ===

Україністика в Австрії стала розвива­тися від 1-ї пол. 19 ст.: спочатку в [[Галичина|Галичині]] й пізніше на [[Буковина|Буковині]], що входили на той час до [[Австро-Угорщина|Австро-Угорської імперії]], а пізніше у [[Віденський університет|Віденському університеті]]. Вже в [[1820-ті]] — [[1940-ві]] pp. у загальному контексті слов'янських національно-культурних рухів зароджувалася позауніверситська мовознавча україністика в Галичині. Представ­ники раннього галицького просвітницького руху, випускники духовних семінарій [[Іван Могильницький]], [[Маркіян Шашкевич]], [[Яків Головацький]], [[Левицький Йосип Васильович|Йосип Левицький]], [[Іван Вагилевич]], [[Лозинський Йосип Іванович|Йосип Лозинський]] у своїх листах ука­зували на самобутність української мови, підкреслюва­ли етнічну, мовну та культурну єдність українського народу в усіх частинах України, вивчали давньоукраїнську пи­семність, досліджували членування українських говорів, створювали перші рукописні та друковані грамати­ки і підручники тодішнього галицького різновиду української літературної мови.

 

 

=== Великобританія ===

Україністика у Великобританії була запо­чаткована ще В. Р. Морфіллом. Уперше про українську мову як окрему лінгвістичну систему він писав у статті «Російська мова та її діалекти» ([[1876]]). В. Р. Морфілл впровадив українознавчі матеріали до енциклопедичних видань Великобританії. Найповнішу характеристику української мови з боку фонетично­го, морфологічного і синтаксичного він дав у нарисі «Слов'янські мови» («[[Британська Ен­циклопедія]]», 9-е вид., 1887, т. 22).

 

 

=== Франція ===

Вивчення і до­слідження української мови у Франції починається у 20 ст. Протягом [[1904]]—[[1906]] відомий лінгвіст Л. Леже читав курс української мови і літератури в [[Колеж де Франс]] ([[Париж]]). Державне відродження України в період [[УНР]] сприяло пожвавленню інтересу француцьких мовознавців до української мови. [[1920]] Л. Леже в праці «Історія Австро-Угорщини від початку до 1918 року» зазначав, що, яким би не було завершення подій, «українцям вдасться посіс­ти певне становище в світі». А. Мейє, іноземний член НАН України з [[1924]], в працях «Вступ до по­рівняльного вивчення індоєвропейських мов» ([[1903]]), «Спільнослов'янська мова» ([[1924]]) та ін. торкається проблем історії української мови. А. Мазон, член НТШ з [[1927]], в заснованому ним «Жу­рналі славістичних досліджень» ([[1921]]—1924) вів бібліографію україністики і вмістив ряд статей про українських вчених, у тому числі мовознавців (М. Сумцова, Л. Булаховського та ін.). А. Мартель у праці «Польська мова в русинських країнах, в Укра­їні та Білорусі» (вид. 1938) дав загальну характерис­тику української літературної мови 16—17 ст.

 

 

=== Російська Федерація ===

Слід зазначити, що у колах, близьких до україномовних національно-культурних автономій Російської Федерації прийнято іменування ''україніка'' ({{lang-ru|'''украиника'''}}). Наприклад, відділ україніки Української бібліотеки в Москві.

 

У даний час періодичні й систематичні дослідження в області україністики проводяться в Інституті російського зарубіжжя, в МГУ ім. М. В. Ломоносова, Фонді ефективної політики, Інституті економіки РАН, ряду інших наукових, освітніх і дослідницьких установ. Російська україністика — порівняно молода галузь знання. У її формуванні беруть участь не тільки учені, але й суспільно-політичні діячі, журналістський корпус, російська й українська інтелігенція.

 

 

Нині Вікіпедія є найбільшим у світі зосередженням знань про Україну, українців, українство, українське і в цьому сенсі не має конкурентів. Вікіпедія є найбагатомовнішим зібранням українознавчих знань, що твориться в багатьох країнах користувачами з різним рівнем компетентності. Започаткування Вікіпедії українською мовою відкрило нову еру української енциклопедистики і її українознавчого складника зокрема.