Яничари: відмінності між версіями

 

Якщо у XV — XVI ст. кількість яничар становила близько 12 000 воїнів, то вже на початку XVII ст. — 37 000, наприкінці того ж століття — близько 70 000, а на початку XVIII віку — 100 000 осіб. Саме з яничар формувалися військові гарнізони найважливіших міст і фортець Османської імперії, в тому числі на Європейському континенті, зокрема українських землях. У другій половині XVII ст. із загальною кількості військ капикулу (94 979 чол.) яничари складали 54 222 воїнів, з них у фортецях служили 21 428 осіб. У кінці XVII ст. найбільші яничарські гарнізони розташовувалися в Багдаді, Басрі, Дамаску, Єрусалимі, Але по, Каїрі, Єрзеруиі, Вані, Ханіі, Коринфі, Фесалоніках, Белграді, Сараєві, Видіні, Будапешті, Браїлові, Бендерах. Кафі, Очакові та Кам'янці-Подольському. Зокрема в столиці турецької провінції на Західному Поділлі нараховувалося 3 600 яничар. Для порівняння — у Багдаді відбувало службу 3 800 осіб, а молдавських Бендерах (Тягині) — 470 яничар. Гарнізонні яничари називалися «небетчі». Яничари брали участь майже у всіх великих війнах та менших військових конфліктах, що проводилися на теренах Європи між мусульманським та християнським табором. Згідно з османськими джерелами яничари складали майже четверту частину турецьких військ під час облоги української столиці Чигирина у 1677 р. та 1678 р., а також австрійської столиці Відня у 1683 р.

 

== Див. також ==

* [[Девшірме]]

* [[Мамелюки]]

 

== Література ==