|
}}
'''Театр «Современник»''' (''Современник'' українською - ''Сучасник'') — [[театр]] в [[Москва|Москві]]. Розташований в Басманному районі, за адресою Чистопрудний бульвар, буд. 19А.
== Сучасне приміщення ==
Проект створив відомий московський архітектор доби [[царат]]у і капіталізму Клейн Роман Іванович ( 1858—1924 ). Первісно будівля робилася для кінотеатру[[кінотеатр]]у « Колізей » і була створена у [[1912]] - [[1914]] рр. в стилі [[неокласицизм]] з елементами [[сецесія|сецесії]]. У 1970-ті рр. будівлю колишнього кінотеатру перебудували і передали московському театру «Современник» в якості головної споруди.
== Історія театру ==
В [[1956]] р. виставою за п'єсою [[Розов Віктор Сергійович|Віктора Розова]] «Вічно живі» в Москві на площі Маяковського відкрився[[ театр]] «Современник». Поставив виставу [[Єфремов Олег Миколайович|Олег Єфремов]]. Молоді актори, всі без винятку випускники Мхатівської[[МХАТ]]івської школи, створили нову студію Художнього театру.
Рання програма «Современника» — радянський варіант [[неореалізм]]у. Студійці довго шукали п'єсу для [[дебют]]у і вибрали «Вічно живі» ( в ній нещодавня [[Велика вітчизняна війна|війна]] з фашизмом]] була не тільки місцем дій, але і часом загального морального вибору ). Розповідаючи про війну [[1941]] - [[1945]] рр., студійці змогли передати долю свого покоління.
В 1964 р. «Современник» перестав бути студією і став нормальним радянським театром. В 1966 р. в театрі була поставлена п'єса Гонорова[[Гончаров Іван Олександрович|Івана Гончарова]] «Обыкновенная история». П'єса стала в багатьох відношеннях переломною. Поставила п'єсу [[Волчек Галина Борісвна|Галина Волчек]].
В 1967 р. Олег Єфремов вирішив поставити на сцені свого театру трилогію, присвячену російському революційному рухові — від [[Декабристи|декабристів]] до [[Більшовики|більшовиків]]. Час був вдалий, країна готувалася до 50-літнього ювілею [[Жовтневий переворот|Жовтневої революції]]. В «Современнику» хотіли захистити, очистити ідеї революції від накипу. На цьому базувалася ідеологія [[Шестидесятники|шестидесятників]].
*В «Декабристах» [[Зорін Леонід Генрихович|Леоніда Зоріна]] Єфремов як [[режисер]] і актор відкривав складну етичну загадку декабризму. В «Народовольцях» [[Свободін Олександр Петрович|Олександра Свободіна]] - проблема мети і засобів набуває нового значення. Єфремов намагався показати початкову трагедію [[Народовольці|народовольництва]]. Народ, іменем якого вони клялись, був не просто байдужим, але й ворожий цим революціонерам. «Більшовики» [[Шатров Михайло Пилипович|Михайла Шатрова ]] завершували трилогію і виносили її проблематику в новий історичний контекст. Влада опинилася в руках більшовиків, які почували себе прямими спадкоємцями декабристів і діячів «Народної волі». Цей стовідсотковотипово радянський спектакль спробували закрити. Головне цензурне управління заборонило пєсуп'єсу, але Єфремов устигвстиг запросити на спектакль [[міністр]]а культури [[Фурцева Катерина Олексіївна|Катерину Фурцеву ]]. Вона на свою відповідальність дозволила виставу. ВонаВистава відбувся 7 листопада 1967 року, в день 50-ліття революції. ▼* В «Декабристах» Зоріна Єфремов як[[ режисер]] і актор відкривав складну етичну загадку декабризму.
* В «Народовольцях» Свободіна - проблема цілі і засобів набуває нового значення. Єфремов намагався показати початкову трагедію народовольництва. Народ, іменем якого вони клялись, був не просто байдужим, але й ворожий цим революціонерам.
▲* «Більшовики» Шатрова завершували трилогію і виносили її проблематику в новий історичний контекст. Влада опинилася в руках більшовиків, які почували себе прямими спадкоємцями декабристів і діячів «Народної волі». Цей стовідсотково радянський спектакль спробували закрити. Головне цензурне управління заборонило пєсу, але Єфремов устиг запросити на спектакль [[міністр]]а культури Фурцеву. Вона на свою відповідальність дозволила виставу. Вона відбувся 7 листопада 1967 року, в день 50-ліття революції.
Влітку 1970 р. Єфремов випустив свій останній спектакль в «Современнику» — «Чайку» [[Чехов Антон Павлович|Антона Чехова]]. ПєсаП'єса, що відкрила Художній театр, на цей раз закрила одну з кращих його студій. Всі внутрішньотеатральні відносини, вантаж накопичених розчарувань, були виплеснуті в чеховський текст, який Єфремов спробував перетворити на [[памфлет]]. Він вніс в «Чайку» ідейні розбіжності кнцякінця 60-х рр.
У вересні 1970 р. Єфремов йде до труппи Художнього театру. Держава доручила йому керувати головним тетральнимтеатральним підприємством країни [[СРСР]].
У [[1972]] р. художнім керівником театру стала [[Волчек Галина БоисівнаБорисівна]]. Почався тривалий иі складний процесспроцес відновлениявідновлення творчого колективу, бо разом з ЄфремовЄфремовим театр покинула ціла низка відомих радянських акторів. З часом в трупу прийшли нові актори, серед яких - [[Нейолова Марина Мстиславівна|Марина Нейолова]], [[Гафт Валентин Йосипович|Валентин Гафт]], [[Ахеджакова Лія Меджидовна|Лія Ахеджакова]], [[Леонтьєв Авангард Миколайович|Авангард Леонтьєв]].
* Марина Нейолова,
* Валентин Гафт,
* Лія Ахеджакова,
* Авангард Леонтьєв.
[[Категорія:Театри Москви]]
| 