Римське завоювання Іспанії: відмінності між версіями

'''Завоюванням Іспанії''' ({{lang-es|Conquista de Hispania}}) в іспанській історіографії називають історичний період, котрий почався з висадки римлян в [[Емпорії|Емпоріях]] ([[218 до н. е.|218]] р. до н. е.) до доконечного підкорення півострова [[Октавіан Август|Октавіаном Августом]] в [[17|17]] р. н.е., а також історичні події, що відбувалися на півострові протягом цього періоду.

[[Фінікійці]] (а пізніше — [[Карфаген|карфагеняникарфаген]]яни) почали відвідувати [[Піренейський півострів]] задовго до [[Перша Пунічна війна|Першої Пунічної війни]], між [[VIII до н. е.|VIII]] і [[VII до н. е.|VII]] ст. до н.е. Їхня активність концентрувалася переважно на півдні півострова та на східному узбережжі південніше річки Ібер (сучасна [[Ебро]]). В цих прибережний регіонах вони заснували велику кількість торгівельних баз з метою вивозу мінеральних та інших ресурсів дороманської Іспанії на ринки античного [[Середземномор’я]]. Ці невеликі бази рідко являли собою щось більше, ніж побудований біля причалу товарний склад, проте вони робили можливим не тільки вивіз сировини, але й впровадження ремісних виробів зі східного Середземномор’я серед місцевих жителів, створюючи дедалі потужніший вплив античної цивілізації на культури корінного населення півострова і сприяючі запозиченню ними певних культурних рис.

Найбільш потужного культурного впливу зазнали племена [[ібери|іберів]], які населяли схід і південь країни і, ймовірно, були нащадками давнього первісного населення Іспанії; їх мова не належала до [[Індоєвропейські мови|індоєвропейської сім’ї]]. К V ст. до н. е. серед них вже склалося структуроване суспільство зі значною соціальною стратифікацією, і к 600 р. до н. е. вже почали виникати укріплені міські центри, які організовувалися за прикладом прибережних фінікійських та грецьких колоній. Іберійська культурна область на сході зоставалася політично роздробленою; на півдні в долині Бетісу (сучасний [[Гвадалквівір]]) подекуди виникали більші державні утворення, наприклад, згадуване [[Геродот|Геродотом]]ом [[Тартесське царство]] (яке розпалося близько 550 р. до н. е.).

У внутрішніх районах півострова, на заході і північному заході вплив античних середземноморських цивілізацій був значно слабкішим, і місцеве населення жило переважно невеликими селами, займаючись сільським господарством і скотарством. Центр і захід країни займали [[кельти]], які з’явилися тут з-за [[Піренеї|Піренеїв]]в приблизно в VII ст. до н. е., північний захід — предки сучасних [[баски|басків]]. Кельтські племена, що населяли внутрішні плато на півночі центральної частини півострова, мали тісні контакти з іберами на сході і запозичили від них багато культурних рис, зокрема використання гончарного круга, характерний стиль кам’яних статуеток кабанів та биків, а також іберський алфавіт, однак міські центри в цієї області почали виникати лише в [[II до н. е.|II]] ст. до н е.

Після [[Перша Пунічна війна|Першої Пунічної війни]] карфагенський генерал [[Гамількар Барка]], який набув політичного впливу під час війни, разом з синами [[Ганнібал Барка|Ганнібалом]] і [[Гасдрубал Барка|Гасдрубалом]] розпочали кампанію по підкоренню Піренейського півострова і зміцненню прямого карфагенського контролю над значною його частиною, зокрема півднем і східним узбережжям. Місцеві племена підкорялися за допомогою підкупу, укладення воєнних альянсів та шлюбних союзів, чи грубою військовою силою. Підкорені племена, в свою чергу, слугували важливим джерелом поповнення карфагенської армії, котра залучала до себе підрозділи союзних племен, а також набирала найманців серед місцевих жителів. Серед тубільного війська особливої слави набули підрозділи [[ілергетів]], а також легендарних [[Балеарські острови|балеарських]] [[пращник|пращників]]ів. За допомогою цього війська Карфаген міг протистояти Риму і зміцняти свою владу на півночі Африки. Такий розвиток подій розцінювався Римом як загроза його владі і як достатній привід для вторгнення в Іспанію.

[[Друга Пунічна війна|Друга війна]] між Карфагеном і Римом виникла з суперечки за контроль над [[Сагунт|Сагунтом]]ом, грецьким прибережним містечком, розташованим на східному узбережжі поблизу сучасної [[Валенсія|Валенсії]]. Десь близько [[225 до н. е.|225]] року до н. е. римляни склали з [[Гамількар|Гамількаром]]ом угоду, яка обмежувала сферу карфагенського впливу територією на південь від річки [[Ебро]], а також гарантувала незалежність Сагунту. Однак в [[219 до н. е.|219]] р. до н. е.<!-- Британніка--> Ганнібал [[Облога Сагунту|обложив місто]] після того, як внаслідок політичної кризи в ньому спалахнув внутрішній конфлікт і в збройних сутичках були вбиті прихильники прокарфагенської партії. Місто звернулося за допомогою до Рима, але не отримало її. Після тривалої облоги і кривавих боїв, під час одного з яких Ганнібала було важко поранено, карфагенська армія взяла місто штурмом попри героїчний опір городян. Місто було практично повністю знищено, спочатку карфагенянами під час облоги, а потім самими його жителями. Багато з сагунтійців заподіяло собі смерть, щоб не бути проданими карфагенянами в рабство. Рим, розлючений діями карфагенян, звернувся до карфагенського уряду з вимогою видачі Ганнібала як порушника договору і виводу війська з Сагунтуму; Карфаген відмовився, і [[римський сенат]] оголосив війну.

Тим часом римське військо численністю біля 22000 і очолене [[консул|консулом]]ом [[Публій Корнелій Сципіон|Публієм Корнелієм Сципіоном]] було надіслано морем до [[Массілія|Массілії]] в південній Галлії з наказом перехопити армію Ганнібала. Висланий з Массілії на північ вверх по [[Рона (ріка)|Роні]] кавалерійський патруль зіштовхнувся з загоном [[Нумідія|нумідійської]] кінноти з ар’єргарду Ганнібала і розбив його, дізнавшись про те, що основні сили армії пройшли цією місцевістю три дні тому. Публій Сціпіон відплив назад до Італії для організації оборони, але більшість війська зі своїм старшим братом [[Гней Корнелій Сципіон|Гнеєм Сціпіоном]] на чолі натомість відіслав морем до Іспанії, щоб зв’язати карфагенські сили, які поки що залишалися там, і не дати їм підтримати італійську армію Ганнібала. Цей сміливий стратегічний маневр відіграв вирішальну роль в перемозі римлян в цієї війні, яка в перші роки складалася зовсім не на їх користь.

Перша важлива битва між римською і карфагенською арміями відбулася в [[218 до н. е.|218]] році до н. е. біля поселення Цисса на південь від Таракона. Гней Сципіон, маючи двократну перевагу над військом Ганнона, без проблем розбив його. Карфагеняни втратили в цієї битві 6000 вбитими, і ще 2000 було захоплено в полон, в тому числі сам Ганнон, а також ватажок [[ілергети|ілергетів]] [[Індібіл|Індібіла]]а (який в майбутньому створить римлянам багато проблем). Гасдрубал, який зі своєю армією поспішав на з’єднання з Ганноном, прибув запізно і не рішився атакувати головні сили римлян. Замість цього він перетнув Ебро і здійснив кавалерійський рейд в тил римлян. Після цього Гасдрубал був змушений відтягнути свої сили назад за Ебро і відступити до своєї столиці [[Новий Карфаген|Нового Карфагена]] (сучасна [[Картахена]]); римляни відійшли до Таракона і зайнялися його укріпленням. Перемогою при Циссі римляни зміцнили свій престиж серед довколишніх іберських племен; позиції карфагенян значно похитнулися.

Після перемоги при Ебро з Італії прибуло підкріплення, очолене Публієм Сципіоном (в чині [[проконсул|проконсула]]а Іспанії), яке зробило можливим римське просування на південь в напрямку Сагунта.

Весь [[216 до н. е.|216]] рік як римляни, так і карфагеняни були більше зайняті консолідацією своїх іспанських володінь, ніж боротьбою між собою. Брати Сципіони воювали з Індібілом і його ілергетами, карфагеняни приборкували племена [[Тартезії|тартезіївтартезії]]в. В [[215 до н. е.|215]] році карфагеняни отримали підкріплення на чолі з [[Гімільконом]], і біля гирла Ебро відбулася ще одна битва, яка отримала назву [[Битва при Дертосі|битви при Дертосі]]. Цього разу перемога також була на боці римлян, які знову не дозволили Гасдрубалу надати підтримку силам Ганнібала в Італії в критичний для нього час. Гасдрубал зазнав настільки значних втрат, що Карфаген був змушений направити до Іспанії сильне підкріплення, очолене [[Магон Барка|Магоном Баркою]] (третім, молодшим сином [[Гамількар Барка|Гамількара Барки]]), яке початково призначалося для підсилення італійської армії Ганнібала, що не дозволило тому зібрати достатньо сил для вирішального удару по [[Рим|Риму]]у після [[Битва при Каннах|битви при Каннах]].

Повстання [[Сіфак|Сіфака]]а, на той час союзного Риму, в західній [[Нумідія|Нумідії]] змусило Гасдрубала з більшістю війська в [[214 до н. е.|214]] році повернутися до Африки, залишивши ініціативу на іспанському театрі воєнних дій римлянам. В Африці Гасдрубал підтримав суперника Сіфака, ватажка східних нумідійців [[Гала (нумідійський цар)|Галу]], і при підтримці його і його сина [[Масінісса|Масінісси]] наніс Сіфаку важку поразку. В [[211 до н. е.|211]] році Гасдрубал повернувся до Іспанії, привівши з собою численне військо нумідійської кінноти з Масініссою на чолі.

Тим часом об’єднані сили Гасдрубала Гіскона і Магона Барки, підтримані нумідійцями Масінісси, перехопили в верхів’ях Бетісу ([[Гвадалквівір|Гвадалквівіру]]у) військо Публія Сципіона. В ході [[Битва при Кастулоні|битви при Кастулоні]] (біля сучасного [[Лінарес|Лінареса]]а) римське військо було оточене і майже повністю знищене; серед загиблих був і сам Публій Сципіон.

В 210 році римський сенат призначив верховним командувачем в Іспанії [[Сципіон Африканський Старший|Публія Корнелія Сципіона]] молодшого, сина загиблого при Кастулоні генерала, незважаючи на його молодість (25 років) і відсутність необхідного для такого призначення досвіду перебування на посадах [[претор|претора]]а чи [[римський консул|консула]]. Протягом наступних чотирьох років він виявився спроможним не тільки утримати римські позиції в Іспанії і запобігти підтримці з Іспанії італійської армії Ганнібала, але й відновити наступальну стратегію своїх батька та дяді і повністю очистити Іспанію від карфагенян, а потім, очоливши об’єднане римське військо, нанести їм остаточну поразку при [[Битва при Замі|Замі]], за яку був подарований римським сенатом почесним званням Африканський.

Зі своєї бази в [[Тарракон|Тарраконі]]і Сципіон негайно почав зміцняти бойовий дух римського війська і заручатися підтримкою місцевих племен, складуючи з ними альянси. Протягом зими 210/209 років він здійснив декілька розвідувальних рейдів вглиб карфагенської території і дізнався, що військо карфагенян не тільки зостається розділеним на три армії, але й через наявні між їх командувачами суперечки вони діють нескоординовано. Армія Гасдрубала Барки знаходилася в верхів’ях [[Тахо (ріка)|Тахо]], армія Гасдрубала Гіскона — далеко на заході в [[Лузітанія|Лузітанії]], в районі сучасного [[Лісабон|Лісабону]]у, армія Магона Барки перебувала в районі [[Гібралтарська протока|Гібралтарської протоки]]. Хоча кількість кожної з карфагенських армій майже дорівнювала кількості всього римського війська, вони знаходилися далеко одна від одної і від своєї основної бази — [[Новий Карфаген|Нового Карфагену]], з захоплення якого майбутній Сципіон Африканський почав свою іспанську кампанію.

Захоплення Нового Карфагену не тільки дало римлянам плацдарм в самому серці карфагенської Іспанії; римляни захопили тут карфагенський арсенал з великою кількістю зброї, воєнних матеріалів і припасів, в яких вони відчували велику потребу, а також здобули місцеві срібні рудники, чудову гавань і міцну базу для своїх подальших операцій на півдні Іспанії; окрім цього, в Новому Карфагені римляни захопили іспанських заручників, яких карфагеняни утримували для забезпечення лояльності іберських племен. Звільнення заручників дозволило Сципіонові привернути на свою сторону ватажків багатьох племен, що до сих пір підтримували карфагенян, зокрема [[Індібіл|Індібіла]]а, ватажка [[ілергети|ілергетів]], і [[Мандоній|Мандонія]], ватажка [[аусетани|аусетанів]] — племен, які жили біля підніжжя [[Піренеї|Піренеїв]]в на півночі країни і постійно загрожували комунікаціям римлян, а також ватажка [[едетани|едетанів]] [[Едекон|Едекона]]а. Втім, візерунок підтримки і опору серед місцевих племен був надзвичайно складний; іберське суспільство не мало центральної влади, і кожне плем’я самостійно вирішувало, кого йому підтримати, часто міняючи свою позицію декілька разів в ході війни.

Укріпивши Новій Карфаген і залишивши в ньому сильний гарнізон, Сципіон відвів основну частину своєї армії назад до [[Тарракон|Тарракона]]а, щоб не дати карфагенянам перерізати його розтягнуті комунікації. Решту 209 року він присвятив тренуванню війська. Карфагеняни, не маючи морського флоту, були неспроможні відібрати свою столицю у римлян; до того ж вони мали докладати значних зусиль, утримуючи в підкоренні своїх іспанських союзників, щоб не дати їм перебігти на бік римлян. Фактично, захопленням Нового Карфагену римляни досягли в Іспанії того, що раніше вдалося здійснити Ганнібалу в Італії — підбурити місцеве населення проти традиційних володарів. Коли Гасдрубал почав збирати армію для підтримки Ганнібала в Італії, Сципіон заздалегідь дізнався про це за допомогою широкої мережі інформаторів і шпигунів. На початку [[208 до н. е.|208]] року до н. е. армія Сципіона вирушила на південь до Бекули, щоб перехопити карфагенян зненацька.

Після перемоги при Іліпі римське військо зайнялося придушенням останніх осередків карфагенського опору на півдні Іспанії; Сципіон також здійснив ризиковану подорож морем до Африки на переговори з [[Сіфак|Сіфаком]]ом. Після повернення з Африки Сципіон тяжко захворів; його хвороба підсилилася, коли армія вирушила проти Гадесу, і в якийсь час почали циркулювати чутки про то, що він помер. Римське військо вже тривалий час не отримувало платні — розорена війною Італія була неспроможна регулярно платити легіонерам, і серед римських гарнізонів в північній Іспанії, які не брали участі в бойових діях і тому не могли розраховувати на воєнну здобич і грабіжництво, зростало збурення. Влітку 206 року, отримавши фальшиве повідомлення про смерть Сципіона, збунтувався римський гарнізон на річці Сукрон. Можливо, в підбуренні легіонерів брали участь ібери, тому що в цей же час на північному сході Іспанії спалахнуло повстання іберів, очолене Індібілом і ватажком аусетанів Мандонієм. Однак повсталі легіонери не вдавалися до активних дій після того, як з’ясувалося, що Сципіон живий, і коли легіону було наказано явитися до Нового Карфагену начебто для видачі платні, він прибув туди в повному складі. Підбурювачі і призвідники заколоту були заарештовані і страчені, після чого повстання збурення швидко вщухло. Повсталі ібери були розбиті спочатку легатом [[Гай Лелій|Гаєм Лелієм]], а потім самім Сципіоном; втім, тривале протистояння з іберами було римлянам невигідне. Сципіон погодився на переговори і пообіцяв зберегти обом ватажкам життя в обмін на виплату іберами контрибуції, достатньої для розрахунку з легіонерами, і видачу заручників. Мандоній був страчений пізніше, в [[205 до н. е.|205]] році; Індібілу пощастило втекти.

Після битви при Іліпі стало ясно, що карфагенська справа на Піренейському півострові остаточно програна. Гасдрубал Гіскон відплив до Африки, де йому вдалося привернути на свою сторону колишнього римського союзника [[Сіфак|Сіфака]]а (згідно з повідомленням [[Тит Лівій|Тита Лівія]], він прибув до Сіфака одночасно зі Сципіоном, але не рішився атакувати римлян в нейтральній гавані, що належала його можливому союзнику). Магон Барка, скориставшись тим, що римляни зайняті внутрішніми проблемами на півночі країни, здійснив морську вилазку з Гадесу, намагаючись захопити Новий Карфаген, однак гарнізону фортеці вдалося відбити карфагенський десант. Коли він повернувся назад до Гадесу, його не пустили до міста. Він відплив до [[Балеарські острови|Балеарських островів]], де набрав військо місцевих аборигенів, після чого висадився в [[Лігурія|Лігурії]] (поблизу сучасної [[Генуя|Генуї]]) в останній спробі вторгнутися в Італію з півночі і допомогти італійській армії Ганнібала. В 205 році він був розгромлений римлянами в [[Цизальпійська Галлія|Цизальпійській Галлії]], як і Гасдрубал два роки тому. Гадес після відплиття Магона наприкінці 206 року без бою здався римлянам. Таким чином, Рим повністю очистив Іспанію від карфагенської присутності і став єдиним володарем країни. Під римським контролем опинилося все узбережжя від [[Піренеї|Піренеїв]]в на північному сході до [[Альгарві]] на південному заході, на півночі територія римського контролю простягалася на захід удовж Піренеїв до сучасних [[Уеска|Уескі]] і [[Сарагоса|Сарагоси]].

[[Категорія: Історія Іспанії]]