Вікіпедія

Листопадове повстання у Правобережній Україні (1830—1831): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Texnik (обговорення | внесок)
9429 редагувань
мНемає опису редагування
Рядок 1:
== Передумови повстання ==
17 листопада 1830 р. у Варшаві вибухнуло визвольне повстання. Царський намісник та його війська змушені були залишити Польщу. Повстання перемогло. Проте серед повстанців, що мали різні політичні переконання, не було єдності. Революційна частина їх, об'єднана навколо «Патріотичного товариства», виступала за продовження боротьби, з тим щоб здобути повну незалежність і провести соціальні реформи в Польщі; консервативна — прагнула до угоди з царизмом при умові додержання ним конституції 1815 р. Незрілість польської буржуазії зумовила гегемонію шляхти у повстанні. 23 листопада 1830 р. ставленик шляхетсько-аристократичних верств генерал [[Юзеф Хлопіцький|Ю. ХлопицькпйХлопіцький]] став головнокомандуючим повсталих військ, а 5 грудня оголосив себе диктатором і заборонив діяльність «Патріотичного товариства». Однак диктатура існувала недовго. Під тиском повстанців Хлопицький змушений був 5 січня 1831 р. піти у відставку. Відновилася діяльність «Патріотичного товариства». У ці дні народився знаменитий лозунг польських демократів, звернений до населення правобережної України: «[[За нашу і вашу свободу]]!». 17 січня польський сейм утворив Національний уряд (Жонд Народовий), що висунув програму боротьби за відновлення Польщі в межах 1772 р. (тобто Польщі, до складу якої входила б і частина українських, литовські та білоруські землі). Керівники повстання зробили спробу поширити його за межі Польщі — на територію Литви, Білорусії і Правобережної України.
 
== Повстання ==
Рядок 14:
 
Незважаючи на невдачі корпусу Дверницького, на Волині 10 квітня ватажки кількох загонів урочисто прийняли рішення продовжувати боротьбу, створити свою військову та цивільну владу. 19 квітня повстанці захопили [[Ковель]]. Царський уряд надіслав військові сили, яким вдалося розгромити повстанців і зайняти [[Ковель]]. Частина повстанців відступила в Східну Галичину, а кілька сотень, прорвавши заслони царських військ, переправилися через [[Західний Буг]] і 29 травня пробилися до фортеці [[Замостя]]. На початку травня зазнав поразки повстанський загін в [[Овруцький повіт|Овруцькому повіті]]. Лише в [[Луцький повіт (Російська імперія)|Луцькому повіті]] деякий час ще діяв загін під керівництвом графа С. Ворцеля — пізніше відомого польського революціонера-демократа і соціаліста-утопіста. Однак і цей загін під тиском царських військ мусив відступити в Польщу.
[[Файл:1831b.JPG|міні|ліворуч|400пкс|Повстання 1831 року у Правобережній Україні. Дії корпусу Дверницького й партизанських загонів]]
 
У середині квітня 1831 р. вибухнуло повстання в [[Ольгопільський повіт|Ольгопільському]] та [[Ушицький повіт|Ушицькому повітах]] [[Поділля]]. Збірним пунктом повстанців стало с. [[Красносілки]] [[Гайсинський повіт|Гайсинського повіту]], розташоване над Південним Бугом, куди з Гайсинського, Ушицького, Балтського, Ямпільського та інших повітів зібралося близько 1200 чоловік, переважно дрібної польської шляхти. 25 квітня 1831 р. розпочалося повстання шляхти в [[Таращанський повіт|Таращанському]], [[Радомишльський повіт|Радомишльському]], [[Махнівський повіт|Махнівському]], [[Липовецький повіт|Липовецькому]] й [[Уманський повіт|Уманському повітах]] [[Київська губернія|Київської губернії]].
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Листопадове_повстання_у_Правобережній_Україні_(1830—1831)