Відкрити головне меню

Зміни

17 байтів додано, 6 років тому
нема опису редагування
'''Вини́щувач''' — бойовий [[літак]], призначений для знищення літаків і безпілотних засобів [[противник]]а в повітрі. Може також виконувати завдання щодо ураження наземних (морських) цілей та [[повітряна розвідка|повітряної розвідки]]. Основним видом [[Бойові дії|бойових дій]] винищувача є '''[[повітряний бій]]'''.
 
== Історія винищувачів ==
Перші повітряні бої відбулися під час Першої світової війни. Саме тоді вперше виникла потреба у спеціалізованих літаках, призначених для знищення повітряних цілей.
 
На перших винищувачах екіпаж складався з двох осіб — пілота і стрільця. [[Кулемет]], встановлений на поворотній турелі позаду пілота, міг обстрілювати задню півсферу, проте найактуальніша для винищувача фронтальна зона виключалася. Кулемети тих часів були не настільки надійними, щоб встановлювати їх на крилах, а встановленню курсового кулемета перешкоджав повітряний гвинт, що обертається. Однак незабаром французький льотчик Ролан Гаррос винайшов систему, яка дозволяла стріляти через обертовий гвинт. Пристроєм були металеві куточки, закріплені в основі лопатей гвинта таким чином, що [[Куля (зброя)|куля]] [[рикошет]]ила у безпечному для пілота і літака напрямку. Недоліком такого пристрою була втрата 7 — 10 відсотків куль. Цю проблему усунув дещо пізніше [[Антон Фоккер]] створивши синхронізатор стрільби, що дозволяв стріляти через площину гвинта без ризику пошкодження останнього.
 
У міжвоєнний період авіація проеволюціонувала від фанерних біпланів до суцільнометалевих монопланів із закритим [[кокпіт]]ом. Першим суцільнометалевим винищувачем був німецький Junkers DI. Винищувачі кінця 1930-х розвивали швидкість близько 450 км/год і мали на озброєнні кілька кулеметів.
 
=== Винищувачі Другої світової ===
[[FileФайл:Bf109 G10 1.jpg|міні|250пкс|[[Німеччина|Німецький]] винищувач [[Bf 109]]]]
[[FileФайл:Supermarine Spitfire Mk XVI.jpg|міні|250пкс|[[Supermarine Spitfire]],[[Великобританія]], [[1938]]]]
[[Файл:Pokrish 03.jpg|міні|250пкс|Винищувач [[МіГ-3]], [[СРСР]], 1941]]
До початку Другої світової війни винищувальна авіація добре сформувалася як клас бойової техніки. Здебільшого основні світові держави того часу мали кілька основних типів винищувачів, які відрізнялися як льотними характеристиками, так і тактикою застосування. Так, Німеччина мала винищувачі Me 109 і Me 110 різних модифікацій, Радянський Союз мав у своєму розпорядженні винищувачами [[І-16]] та [[І-153]], Великобританія мала парк винищувачів [[Supermarine Spitfire|Spitfire]] і [[Hawker Hurricane|Hurricane]]. Значно просунулися в створенні винищувальної авіації і деякі інші країни, зокрема, США, Японія, Франція. Були і сучасніші модифікації і типи винищувачів, що ще не встигли здобути популярність, але протягом війни отримали серйозний розвиток. Так, до початку військових дій на Східному фронті Радянський Союз вже мав у своєму розпорядженні нові винищувачі Як-1, МіГ-3, ЛаГГ-3, а Німеччина протягом війни створила і розвинула лінійку винищувачів [[Фокке-Вульф FW-190]].
[[Файл:Mig-29 (16).jpg|міні|250пкс|Винищувач [[МіГ-29]], [[СРСР]], 1977]]
[[Файл:Mirage 2000EG.jpg|міні|250пкс|Винищувач [[Міраж-2000]], [[Франція]], 1978]]
1960-і рр. відзначилися надходженням на озброєння ВПС основних авіаційних держав світу надзвукових винищувачів, що мали низку спільних ознак, попри на всі відмінності в компонуванні і польотній масі. Вони мали швидкість, що удвічі перевищувала [[швидкість звуку|звукову]], і стелю близько 18-20  км, оснащувалися бортовими радіолокаційними станціями та керованими ракетами класу «повітря-повітря». Такий збіг не було випадковим — розвиток техніки сталося саме в цьому напрямку через те, що основною загрозою безпеці по обидва боки залізної завіси вважалися бомбардувальники, які несуть ядерні бомби. Відповідно формувалися і вимоги до нових винищувачів, основним завданням яких було перехоплення висотних швидкісних неманевренних цілей у будь-який час доби і в будь-яких погодних умовах.
Однак винищувач-паразит XF-85 Goblin було спроектований спеціально для базування на бомбардувальниках Convair B-36 як на повітряних авіаносцях.
 
Для протидії їм призначалися винищувачі третього покоління — [[МіГ-23]], «Міраж» F-1, J-37 «Вігго». Надходження на озброєння цих машин, поряд з модернізованими варіантами [[МіГ-21]] і F-4, планувалося на початок 1970-х. Одночасно по обидва боки океану почалися проектні дослідження зі створення винищувачів четвертого покоління — перспективних бойових машин, які склали б основу військово-повітряних сил у наступному десятилітті.
 
Першими до рішення цієї проблеми взялися в США, де ще 1965 року було поставлено питання про створення наступника тактичного винищувача F-4C «Фантом». У березні 1966 була розгорнута програма FX (Fighter Experimental). Проектування літака за уточненими вимогами почалось [[1969]] року, коли літак отримав позначення [[F-15]] «Ігл» ({{lang-en|Eagle}}  — орел). Переможцеві конкурсу за проектом, фірмі «МакДоннел Дуглас», 23 грудня 1969 було видано контракт на будівництво дослідних літаків, а 1974 року з'явилися перші серійні винищувачі [[F-15]]A «Ігл» і «Спаркі» TF-15A ([[F-15]]B).
[[Файл:Lockheed F-35 Joint Strike Fighter.jpg|thumb|right|250px|[[F-35]]]]
[[1969]] року почалася розробка радянських винищувачів четвертого покоління, до яких можна віднести [[Су-27]], [[МіГ-29]] та їх модифікації.
 
Перший у світі [[Винищувач п'ятого покоління|винищувач п'ятого покоління]] [[F-22 Raptor]] розроблявся в 1986—20011986–2001 рр., і надійшов на озброєння ВПС США з початку [[2003]] року.
 
США також розробили та активно впроваджують програму багатоцільового винищувача [[Винищувач п'ятого покоління|п'ятого покоління]] [[F-35]]. Перші [[F-35]] було прийнято на озброєння в 2011 році.
 
Розробка російського багатофункціонального [[Винищувач п'ятого покоління|винищувача п'ятого покоління]] [[Сухой ПАК ФА]] завершена. Прийняття на озброєння очікується у 2015-20162015–2016 роках.
 
Російський винищувач п'ятого покоління, відомий також як Т-50 і виріб 701, здійснив свій перший випробувальний політ 29 січня 2010. Політ, що тривав близько 45 хвилин, завершився успішно.
Серед таких груп можна виділити:
* Фронтовий винищувач (також легкий винищувач): Концепт був розроблений в середині 20 століття і передбачає створення легких та маневрових винищувачів для боротьби з літаками ворога безпосередньо на полі бою.) До фронтових винищувачів можна віднести майже усі радянські винищувачі МіГ (окрім перехоплювачів [[МіГ-25]] та [[МіГ-31]]).
* [[Винищувач-бомбардувальник]]: спеціалізований винищувач для нанесення ударів по наземних цілях. З розвитком винищувальної авіації та появою багатоцільових винищувачів відпала необхідність у створення вузькоспеціалізованих винищувачів-бомбардувальників. Представниками такого виду винищувачів є [[СРСР|радянські]] [[МіГ-23]] та [[МіГ-27]], а також [[США|американські]] винищувачі [[F-105]] і [[McDonnell Douglas F-15E Strike Eagle|F-15E]].
* [[Винищувач-перехоплювач]]  — спеціалізований на перехопленні повітряних цілей літак, що відрізняється вищою, порівняно зі звичайними винищувачами, швидкістю та потужнішим [[РЛС|радіолокаційним обладнанням]]. Прикладами є радянські [[Су-15]], [[МіГ-25]], [[МіГ-35]] та американські [[F-102]] і [[Grumman F-14 Tomcat|F-14]].
* Багатоцільовий винищувач: починаючи з 4-го покоління усі винищувачі можна вважати багатоцільовими, оскільки вони добре пристосовані до виконання як задач зі знищення наземних цілей, так і для повітряного бою та перехоплення. Типовим представником багатоцільових винищувачів є [[F-16]].
 
== Див. також ==
* [[Винищувальна авіація]]