Герман фон Гельмгольц: відмінності між версіями

 

В одній з перших робіт «Про збереження сили» (1847) Гельмгольц, дотримуючись ідеї єдності природи, математично обґрунтував закон збереження енергії і положення про те, що живий організм є фізико-хімічним середовищем, у якому зазначений закон точно виконується. Цей висновок завдав нищівного удару по [[віталізм]]у. Впроваджуючи фізичні методи в нервово-м'язову фізіологію, Гельмгольц виміряв швидкість поширення збудження в нервовому волокні. Отримані результати започаткували вивчення «часу реакції»&nbsp;— однієї з головних тем експериментальної психології, що зароджувалася. Вони мали важливий також філософський зміст, оскільки розсіювали упередження про те, що нервово-психічні акти як явища особливого порядку відбуваються миттєво і не підлягають виміру. Важливими є роботи Гельмгольца по фізіології органів почуттів («Вчення про слухові відчуття як фізіологічну основу теорії музики», 1863<ref>Die Lehre von den Tonempfindungen als physiologische Grundlage für die Theorie der Musik</ref>; «Фізіологічна оптика», 1867). Ці роботи розкрили причинну залежність відчуттів від впливу зовнішніх подразників на органи почуттів. В першій з них була запропонована [[Нотація Гельмгольца|система нотації]], що використовується у музикознавчій літературі до сьогодення. Водночас Гельмгольц, приймаючи доктрину про «специфічну енергію органів почуттів», висунув «теорію ієрогліфів», відповідно до якої відчуття є знаками об'єктивних властивостей речей. У роботах по фізіологічній оптиці Гельмгольц приділив велику увагу механізму сприймання просторових відносин. Він висунув на передній план роль м'язових рухів і відчуттів у формуванні просторового образа і запропонував гіпотезу «несвідомих умовиводів», за якою сприймання величини предмета виводилося зі зв'язку між реальною величиною зображення на сітківці і ступенем напруги м'язів, що пристосовують око до відстаней. Тлумачення Гельмгольцем просторового бачення було прогресивнішим порівняно до поглядів його супротивників (нативістів), які заперечували первинну роль досвіду в психічному розвитку і вважали просторовість природженою властивістю свідомості. Ідеї Гельмгольца про роль м'яза та почуттєве пізнання були творчо розвиті з позицій рефлекторної теорії І.&nbsp;М.&nbsp;Сєченовим.

 

== Дивіться також ==