Віктор Фредерік Вайскопф: відмінності між версіями

У 1930-х роках під керівництвом Нільса Бора займався випромінюванням внутрішніх [[електрон]]ів [[атом]]а. Описав вплив скінченності розмірів [[Атомне ядро​|ядра]] на [[Тонка структура|тонку структуру]] рівнів (так званий [[ефект Бора — Вайскопфа]]). Показав, що розширення ліній в [[спектр]]і випромінювання визначається [[Принцип невизначеності| співвідношенням невизначеності Гейзенберга]]. У Цюріху сконцентрувався на розробці [[Квантова теорія поля|квантової теорії поля]]. У цій області спільно з [[Паулі]] йому вдалося показати можливість побудови самоузгодженої теорії [[Скалярне поле|скалярного поля]], що дозволило йому в 1934 році дати [[Квантова механіка|квантовомеханічний]] опис [[Електричний заряд|заряджених]] [[бозон]]ів. У 1936 році розробив теорію [[Поляризація вакууму|поляризації вакууму]]. ВУ Рочестерський період займався ядерною фізикою, розробивши разом з [[Ганс Бете|Гансом Бете]] та [[Л. Д. Ландау]] статистичну теорію ядра. У 1938 році передбачив ефект кулонівського збудження ядер. У 1943–1946 роках працює над атомним проектом. Після війни займається різними питаннями ядерної фізики. У 1950 році спільно з Е. Конуеллом описав розсіювання носіїв заряду в [[Тверде тіло|твердих тілах]] на заряджених центрах. У 1954 році спільно з Г. Фешбахом і К. Портером розробив оптичну модель ядра атома.