234 350
редагувань
Зміни
вікіфікація
Батько видатного російського [[філософ]]а [[Соловйов, Володимир Сергійович|Володимира Соловйова]]
Народився у Москві в сім'ї священика. У 1833-38 навчався у гімназії. У 1838 вступив на історико-філологічне відділення філософського ф-ту [[Московський університет|Московського університету]]. Після закінчення університету (1842) протягом 1842-44 перебував за кордоном як домашній учитель дітей А[[Строганов Олександр Григорович|О. Строганова]]. Відвідував лекції Ф.[[Франсуа Гізо]], Ж.[[Жуль Мішле|Жуля Мішле]] у Парижі[[Париж]]і, К.[[Карл Ріттер|Карла Ріттера]], Л.[[Леопольд фон Ранке|Леопольда фон Ранке]] у Берліні[[Берлін]]і, познайомився з відомими славістами В.[[Вацлав Ганка|Вацлавом Ганкою]], Ф.[[Франтішек Палацький|Франтішеком Палацьким]], П.[[Павел Йозеф Шафарик|Павелом Шафариком]]. У 1845 захистив магістерську, а в 1847 — докторську дисертацію. З 1847 — професор Московського університету. У 1864-70 — декан історико-філологічного ф-ту, у 1871-77 — ректор Московського університету. В останні роки життя був головою Московського товариства історії і старожитностей російських, директором [[Оружейна палата|Оружейної палати]]. У студентські роки С.Соловйов симпатизував російським [[слов'янофіл]]ам, згодом поділяв погляди [[Західники|західників]], займаючи помірковану ліберальну позицію. Був придворним учителем російських імператорів. Відстоював автономні права університетів, за що змушений піти у відставку з посади ректора.
Автор капітальної «Истории России с древнейших времен» до 1770-их pp. (29 тт., 1851 — 79; нове видання в 15 тт., 1959 — 66) і низки монографічних праць. У питаннях історії України Соловйов продовжував традиційну великодержавницьку лінію російської історіографії. Його праці, присвячені історії України, торкаються тільки козацької доби: «Очерк истории Малороссии до подчинения ее царю Алексею Михайловичу» (1848 — 49), «Малороссийское казачество до Богдана Хмельницкого» ([[1859]]). Чимало документального матеріалу до історії України 17 — [[18 століття|18 ст.]] подано в його «Истории России», при чому іноді об'єктивізм дослідника бере верх над традиційними концепціями російського історика.