|
== З історії парафії ==
{{copyvio|url=http://www.katedra.org.ua/index.php/en/features/module-variations?showall=1&limitstart=}}
У центрі стародавнього галицького міста Дрогобича, неподалік ратуші, розташований величний мурований храм Пресвятої Трійці із комплексом церковних споруд. Церкву збудували у далекому 1690 році як римо-католицький костел, а прилеглі приміщення добудовані значно пізніше як монастир отців кармелітів. У 1795 році цісар Йосип II зліквідував монастир, а майно націоналізував. Українська (Руська) громада у 1808 році купила в австрійського уряду храм і приміщення під греко–католицьку парафію і школу. Пізніше цей духовний комплекс відданий під завідательство отців Василіян, однак і надалі залишався у власності міста. Храм оновлювався у 1894 та 1905 рр. Розпис іконостасу здійснив Модест Сосенко у 1909 році, хоча встановлено його у храмі було значно пізніше.
До храму Пресвятої Трійці належали у передмістю дочерні церкви: Святого вмч. Юрія – на Завіжній (Горішня Брама). Дерев'яний храм, збудований у 1657 році; Святої вмц. Параскевії – на Завіжній. Дерев'яний храм, збудований у 1815 році; Воздвиження Чесного Хреста – на Зварицькій. Дерев'яний храм, збудований у 1661 році; Різдва Пресвятої Богородиці (Пресвятої Діви Марії) – Цегляний храм, збудований у 1850 році; Преображення Господнього – на Задвірній. Цегляний храм, збудований у 1869 році; Святих апп. Петра і Павла – монастирський мурований храм оо. Василіян, збудований у 1828 році після того, як монастир і дерев'яна церква були зруйновані вогнем у 1825 році.
У стінах храму молилися і навчалися багато світочів української нації, серед яких Іван Франко. Пастирями і вчителями багатьох поколінь дрогобичан були ревні та свідомі єромонахи Чину Святого Василія Великого.
Адміністратори парафії єромонахи ЧСВВ (із шематизму автора о. Блажійовського):
Йосафат Качановський 1828* -1846
Юстин Ханкевич 1846 -1850
Йоанікій Малярський 1850 - 1854
Йосафат Студзинський 1854 -1862
Ігнатій Барусевич 1862 -1868
Ясон Коритко 1868 - 1874
Юліян Немілович 1874 - 1897
Мелетій Лончина 1897 -1900
Мирон Хмільовський 1900 - 1901
Віссаріон Кулик 1901 - 1904
Меланій Лукавський 1904 - 1905
Ігнатій Тисовський 1905 - 1911
Адріян Давида 1911- 1914
Онуфрій Бурдяк 1918
Мар'ян Повх 1924 - 1926
Йосип Заячківський 1927 -1930
Северіян Бараник 1934 - 1941
Віталій Байрак 1941 - 1945
Євген Нищик 1945 - 1947
* - точний рік невідомий.
ХХ століття подарувало не лише Дрогобичу, а й цілій Церкві та Україні вірних синів свого народу, святих пастирів, ісповідників віри, мучеників єромонахів Северіяна Бараника та Якима Сеньківського, Віталія Байрака, Євгена Нищика та Павла Жупанського. У червні 1941 року пролилася за Христа і Католицьку Церкву невинна кров оо. Северіяна Бараника та Якима Сеньківського, у травні 1946 року після страшних тортур і допитів у в'язниці на Бриґідках помирає єрм. Віталій Байрак, а у жахливі для Української Греко-Католицької Церкви 1946-47 рр. були заарештовані, засуджені і невдовзі вивезені на заслання єрм. Євген Нищик і Павло Жупанський, де і закінчили своє земне життя.
=== Період з 1946 по 1989 роки ===
8-10 березня 1946 року рішенням Львівського псевдособору Українську Греко-Католицьку Церкву було зліквідовано, поставлено поза законом, а правильніше сказати, загнано у глибоке підпілля. Ще задовго до цього горезвісного собору 11 квітня 1945 року були заарештовані радянським урядом усі греко-католицькі владики на чолі із Високопреосвященнішим Митрополитом Йосипом (Сліпим). Таким чином наша Церква була позбавлена ієрархії, тобто церковного проводу.
Львівський псевдособор утворив нову Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію Російської Православної Церкви, яку очолив колишній член Капітули Перемишльсько-Самбірсько-Сяніцької Єпархії о.доктор Михаїл Мельник. Його було висвячено на єпископа архиєреями Московського Патріархату на чолі з Блаженнішим Іоаном, Митрополитом Київським і Галицьким, Екзархом всієї України, 25 лютого 1946 року у Воздвиженській малій Церкві Києво-Печерської Лаври ще до так званого горезвісного собору. Катедральним Собором нової Єпархії був визначений храм Пресвятої Трійці міста Дрогобича, а приміщенням єпархіального управління стала прилегла до нього колишня школа. Таким чином, заарештувавши оо. Є. Нищика і П. Жупанського, ЧСВВ, комуністичний уряд передав наш храм в лоно Російської Православної Церкви.
У 1952 році стараннями Преосвященнішого Владики Михаїла (Мельника) та оо. Володимира Коновського та Михаїла Веселовського у храмі Пресвятої Трійці вперше було виконано стінопис. На жаль, не виявлено фотоматеріалів про цей розпис, проте храм у такому вигляді простояв двадцять років.
Преосвященніший Владика Михаїл (Мельник) та настоятель Собору о. Володимир Коновський померли при загадкових обставинах під час поїздки до Києва 9 жовтня 1955 року і похоронені на місцевому цвинтарі Дрогобича неподалік Катедри.
Обов'язки Владики Самбірсько-Дрогобицького деякий час по смерті Кир Михаїла виконував Преосвященніший Антоній (Пельвецький), Єпископ Івано-Франківський РПЦ наступником якого став Преосвященніший Григорій (Закаляк). Він очолював дану Катедру до часу ліквідації Самбірсько - Дрогобицької Єпархії РПЦ у 1959 році. Після цього Преосвященніший Кир Григорій був єпископом РПЦ у Чернівцях, по сумісництву у Львові та на Закарпатті, де й спочив у Бозі. Таким чином, територію, яку обіймала Самбірсько-Дрогобицька Єпархія, в тому числі і наш храм, було прилучено під юрисдикцію Високопреосвященнішого Миколая Юрика, Митрополита Львівського і Тернопільського РПЦ. Він і його наступник Високопреосвященніший Никодим (Руснак) часто відвідували наш храм, беручи участь у богослужіннях, які супроводжував, створений для цієї потреби хор.
У 1973 році стараннями оо. Михайла Линди і Миколи Юзича вдруге був зроблений стінопис у храмі Пресвятої Трійці, який на свято Покрова Пресвятої Богородиці освятив Митрополит Миколай. До святкування 1000-ліття хрещення України стараннями о. Василя Мізика було позолочено баню на даху храму і зроблено зовнішню обнову стін.
Імена православних священиків: Володимир Коновський, Михайло Весоловський, Йосип Маринович, Степан Маркевич, Михайло Бубняк, Степан Білинський, Андрій Оршак, Степан Жук, Микола Юзич, Олександр Хоркавий, Михайло Линда, Йосип Паращак, Василь Мізик.
Але в той час у місті Дрогобичі, як і по цілій тодішній Радянській Україні, а то і далеко за її межами, діяла підпільна Українська Греко-Католицька Церква. Багато людей, пам'ятаючи про мученицьку смерть оо. Василіян, які у 40-х роках подали приклад вірності Христові і Його святій Церкві, не пристали до РПЦ. Ходячи повз свій храм, заходячи до нього, щоб занести до Бога свої приватні молитви, греко-католики молитовно очікували на воскресіння рідної Церкви і повернення їм так улюбленої всіма "Трійці". Адже саме так і до тепер, люблячи, називають люди цей храм. Підпільні священики, які часто змушені були виконувати найважчу працю, ночами, по приватних домівках греко-католиків служили Святі Літургії, сповідали, хрестили, вінчали, оливопомазували, тобто надавали духовну опіку своєму духовному стаду. А це часто потягало за собою арешти, обшуки, штрафи, конфіскацію майна священиків тощо. Проте ніхто і ніщо не могло зупинити чи залякали тих людей. Вони розуміли, що не лише для них, але й для їхніх дітей і родин перекриті всі дороги до навчання у вищих навчальних закладах, для працевлаштування на відповідну роботу тощо. Любов до Христа, Його Церкви і свого народу давала їм сили вистояти в тій сатанинській системі. А вірні, бачачи терпіння і відданість Христові своїх пастирів, готові були платити штрафи, ходити на допити в кабінети спецслужб, бути переслідуваними, лише щоб не зламати своєї віри, не зрадити принципам своєї совісті і залишитися у єдності із престолом Святого Петра.
Серед багатьох підпільних священиків у Дрогобичі душпастирювали найбільш знані оо. Іван Сокіл, Іван Гринчишин та Степан Яворський.
Ішов 1988 рік – рік 1000-ліття Хрещення України. УГКЦ з цієї нагоди розпочала перші після 1946 року прилюдні урочисті богослужіння у відпустових місцях Билич, Грушева і Зарваниці. Хоча радянська влада чинила величезні перешкоди, святкування Ювілею продовжувалися у багатьох містах і селах Галичини. А 2 травня 1989 року у Дрогобичі відбулося богослужіння УГКЦ біля Церкви Святої вмц. Параскевії. Ця відправа була проведена у Світлий вівторок, і в ній взяли участь десять тисяч вірних. Відправляли підпільні оо. Волошин, Куць, Панас та Адам. Під відкритим небом було проголошено відкриття у Дрогобичі греко-католицької парафії. Відтоді у місті почалися регулярні легальні богослужіння. Влада протидіяла їм як могла: і ув'язненням на 15 діб оо. Волошина, Куця і Адама, і терміновим відкриттям при храмі Св. Параскевії парафії РПЦ із розрахунком спровокувати релігійні протистояння, і затриманням транспорту, що ним добиралися священики на богослужіння тощо. Проте всі ці заходи не могли перешкодити молитовним зібранням. Постійно зростала кількість учасників відправ. Паралельно із відправами на місцях, УГКЦ проводить нову акцію за легалізацію Церкви - ланцюгову голодівку у Москві, на Старому Арбаті. А величаве 150-тисячне богослужіння у Львові 17 вересня 1989 року, поєднане з релігійною маніфестацією, остаточно засвідчило масову підтримку УГКЦ. Тоді Церква здобула свою моральну перемогу і зміцнила себе як силу.
=== Період Відродження ===
У жовтні 1989 року з мовчазної згоди місцевої влади в Дрогобичі парафія УГКЦ здобуває для себе приміщення в храмі Святого вмч. Юрія на Млинках. Це був переломний момент, бо з нього почалась могутня хвиля повернення храмів Дрогобиччини в лоно УГКЦ. 1 грудня 1989 року повернулася до віри предків ключова парафія Дрогобиччини – храм Пресвятої Трійці. Це мало свій психологічний вплив на тих, хто очікував. Неабияк посприяли цьому процесові колишні підпільні священики Михайло Волошин, Мирон Бендик, Михайло Пецюх та Іван Гринчишин, а також релігійні активісти-миряни пп. Миджин, Мороз, Ольховий, Мроць, Яджак, Харів, Швадчак, Кузьма, Ковальчук, Кучма, Баран та багато інших.
Парафіяльними священиками греко-католицької парафії Пресвятої Трійці у м. Дрогобичі з благословення Високопреосвященніного Владики Володимира (Стернюка), Митрополита підпільної УГКЦ, стають оо. Михайло Волошин, він і декан Дрогобицького деканату, та Мирон Бендик. Їм допомагають у пастирюванні священики навколишніх сіл, а також оо. Василь Коляда, Ярослав Приріз і Валерій Алексійчук.
15 лютого 1990 року на свято Стрітення Господнього на богослужіння до храму Пресвятої Трійці вперше приїздить Владика УГКЦ Преосвященніший Филимон (Курчаба), Єпископ-Помічник Львівський. Це було ще одне утвердження у вірі вірних нашої Церкви, які могли молитися, спілкуватися і бачити греко-католицького Владику.
Важливим моментом є існування при парафії Пресвятої Трійці на початку 90-х років греко-католицької семінарії. Вона перенеслася у грудні 1989 року із Самбора, де у підпіллю була проваджена о. Миколою (Куцем), ЧНІ. Основну відповідальність за підготовку семінаристів взяв на себе о. Мирон Бендик, а благословив і підтримував цю ідею Преосвященніший Владика Юліян (Вороновський), Єпископ-Помічник Львівський. Тому і Митрополит Володимир поклав на плечі Владики Юліяна відповідальність за вишкіл і висвячення цих юнаків.
15 лютого 1990 року на свято Стрітення Господнього на богослужіння до храму Пресвятої Трійці вперше приїздить Владика УГКЦ Преосвященніший Филимон (Курчаба), Єпископ-Помічник Львівський. Це було ще одне утвердження у вірі вірних нашої Церкви, які могли молитися, спілкуватися і бачити греко-католицького Владику.
Важливим моментом є існування при парафії Пресвятої Трійці на початку 90-х років греко-католицької семінарії. Вона перенеслася у грудні 1989 року із Самбора, де у підпіллю була проваджена о. Миколою (Куцем), ЧНІ. Основну відповідальність за підготовку семінаристів взяв на себе о. Мирон Бендик, а благословив і підтримував цю ідею Преосвященніший Владика Юліян (Вороновський), Єпископ-Помічник Львівський. Тому і Митрополит Володимир поклав на плечі Владики Юліяна відповідальність за вишкіл і висвячення цих юнаків.
9 квітня 1991 року з пастирським візитом місто Дрогобич відвідав Блаженніший Мирослав Іван Кардинал Любачівський, який напередодні повернувся із Риму до свого Престолу у Львові. Після Літургії, яка відбулася на полі на окраїні Дрогобича, Їх Блаженство у супроводі Преосвященніших Владик Юліяна (Вороновського) і Івана (Прашка), Єпископа із Австралії та численного духовенства відвідав міський храм Пресвятої Трійці. Тут пройшла перша зустріч духовенства Дрогобиччини із своїм Першоєрархом.
У 1991 році о. Михайло Волошин та о. Ярослав Приріз їдуть на навчання до Риму, а парафію і Дрогобицький деканат очолює о. Мирон Бендик, якому до допомоги надають о. Мирослава Соболту.
При парафії під проводом о. Мирона Бендика діють курси катехитів, дяків та мала семінарія. З приходом Владики Юліяна до Дрогобича ці курси переросли у факультети (відповідно катехитичний і дяківсько-регентський) Єпархіального Інституту, а мала семінарія діє під егідою Богословського факультету цього ж Інституту. З вересня 2003 року єпископ провів реорганізацію Єпархіального Катехитичного Інституту, утворивши два навчальні заклади: Дрогобицьку Духовну Семінарію блаженних свмч. Северина, Якима та Віталія, єромонахів дрогобицьких і Дрогобицький Інститут Пресвятої Трійці.
На початку 1990-х років парафія купила будинок по вул. Гончарській, який сьогодні використовується як адміністративний і навчальний корпус Семінарії.
=== Сучасна діяльність парафії ===
У 1992 році до парафії призначають сотрудником о. Тараса Кусьпіся, а у 1994 р. - о. Мирослава Кізиму.
Синод Владик УГКЦ, який проходив на Львівській Святоюрській горі у днях 16-31 травня 1992 року, своїм рішенням утворив, а 12 липня 1993 року Патріарх Мирослав-Іван (Любачівський) проголосив нову Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію Української Греко-Католицької Церкви, і її адміністратором став Преосвященніший Владика Юліян (Вороновський), Єпископ-Помічник Львівський, ректор Вищої Духовної Семінарії Святого Духа у Львові. А Синод наших Владик, що проходив у Львові в днях 20 – 27 лютого 1994 року, обрав першим Єпископом Самбірсько-Дрогобицьким Владику Юліяна (Вороновського), який до того часу виконував обов'язки адміністратора. Грамотою 93/1598 Глави УГКЦ від 12.07.1993 р. Парафіяльний храм Пресвятої Трійці м. Дрогобича визначено як Катедральний Собор Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, а прилеглі приміщення - під Управління новоутвореної Єпархії. На жаль, демократична тогочасна влада Дрогобича не спромоглася передати комплексу споруд навколо храму Церкві, і в них надалі перебував Державний Проектний Інститут.
17 квітня 1994 року, у п'яту неділю Великого Посту, відбулася інтронізація першого Єпископа Самбірсько-Дрогобицького Владики Юліяна (Вороновського), яку звершив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Мирослав-Іван Кардинал Любачівський. Йому співслужили Високопреосвященніший Владика Володимир (Стернюк), Преосвященніші Владики Іван (Мартиняк), Єпископ Перемишльський, Филимон (Курчаба), Єпископ-Помічник Львівський, Михаїл (Сабрига), Єпископ Тернопільський, Михаїл (Колтун), Єпископ Зборівський та Іван (Маргітич), Єпископ-Помічник Мукачівський. На урочистостях був присутній Папський Нунцій в Україні Високопреосвященніший Антоніо Франко та представник єпископату Римо-Католицької Церкви.
Із вересня 1996 року з благословення Патріарха Мирослава-Івана Владика Юліян відкрив у Дрогобичі у Катехитичному Інститутуті Богословський факультет (семінарію). Першим ректором призначено о. Мирона Бендика, звільнивши його із завідателя храму Пресвятої Трійці. Уряд ректора Катедрального Собору 2 жовтня 1996 року було покладено на о. прот. Тараса Гарасимчука, канцлера Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. А відразу ж у листопаді Владика призначив ще одного сотрудника – о. Івана Паньківа.
У серпні 1998 року був звільнений із сотрудника Катедри о. Роман Гринаш і призначений адміністратором сіл Новошичі і Бистриця та деканом Мокрянського деканату. А о. Іван Паньків обійняв посаду декана Дрогобицького міського деканату. У липні 1999 року до храму був призначений сотрудником о. прот. Павло Кіндратишин, а з листопада 2000 року обов'язки протодиякона виконує Микола Рик.
== Виноски ==
|
