Добровеличківський район: відмінності між версіями

Переважаючі вітри – північно-східного, східного і північно-західного напрямів.

 

 

 

Територія Добровеличківського району здавна була освоєна людьми, про що свідчать чисельні археологічні знахідки, найдавніші з яких датуються добою неоліту (VI - IV тис. до н. е.). Зокрема науковцями були досліджені поселення трипільської культури (IV - сер. III тис. до н. е.), пам'ятки доби бронзи (II тис. до н. е.), кіммерійського (IX - VIII ст. до н. е.), скіфського (VII - III ст. до н. е.) та сарматського (III ст. до н. е. - III ст. н. е.) часів<ref>http://library.kr.ua/kray/shlakhovoy/dobrov.html</ref>.

У [[1362]] році між сучасними селами Добрянкою і Тишківкою в урочищі Татарка під орудою князя Ольгерда відбулася перша велика переможна битва з трьома татарськими ханами. З боку русько-литовських сил у ній брали участь загони місцевого боярства з Київщини та Чернігово-Сіверщини, воїни князя Любарта з Волині та князів Коріатовичів з Поділля, тобто, у переважній більшості наші земляки, українці. Саме вони за 18 років до Куликовської битви здолали татар. Перемога Литовсько-руського війська змусила татар відступити до Криму. Але славну битву на Синіх водах російська і радянська історіографії, щоб не порушувати систему імперських світоглядних цінностей, воліли замовчувати, наголошуючи на вирішальному значенні Куликовської битви. Отож, вона ще чекає своїх дослідників (розкопки в Татарці проводили студентські експедиції під керівництвом кандидата історичних наук Нінелі Бокій) і популяризаторів<ref>http://dobra.at.ua/publ/2-1-0-2</ref>.

 

 

У [[16 століття|XVI столітті]] у степах так званого [[Дике Поле|Дикому Полі]] почали з'являтися козаки - український військовий і селянський люд, який переходив на незаймані землі, щоб позбутися зростаючого гніту своїх феодалів. Поступово ця територія відійшла до [[Запорізька Січ|Запорізької Січі]]. Наприкінці XVI - початку XVII століть кордони козацьких земель досягай берегів Чорного Ташлика і Синюхи.

У 1769 р. в Єлисаветградській провінції був поселений Молдавський гусарський полк. Села Піщаний Брід (3-тя), Липняжка (9-та) і Тишківка (13-та) були тоді ротними поселеннями полку<ref>http://library.kr.ua/kray/shlakhovoy/dobrov.html</ref>.

 

 

Після знищення російським царатом у [[1775]]&nbsp;році [[Запорізька Січ|Запорізької Січі]] її землі (в тому числі і землі району) були роздані російським поміщикам. У ті часи поселення називалися від прізвищ господарів: Юр'ївка (поміщик Юрьєв), Дрибушівка (Дрибушівський), Крамарове (Крамар), Завадське (Завадський) і т.д<ref>http://dobra.at.ua/publ/2-1-0-1</ref>. Село Олександро-Акацатове (звідки родом перший комендант Кремля Яків Стрижак), яке зберегло у своїй назві ім’я колишнього власника, відставного майора чи капітана. Село Любомирка колись належало генерал-лейтенанту, польському князю Ксаверію Любомирському, а «...деревня Липнягово (нинішня Липняжка) принадлежала майорше Дегаскуловой, и часть — майору фон Дитриху»<ref>http://dobra.at.ua/publ/2-1-0-3</ref>.

Малоземелля спричинило невдоволення місцевих селян, особливої сили набрали заворушення у 1905 році<ref>http://oblast.kr.ua/rayon/dobrovel/1667-z-istoriyi-krayu3.html</ref>.

 

 

Справжні зразки боротьби за незалежність України продемонстрували наші земляки під час національно-визвольних змагань 1917–1920 років. Тричі, у [[1919]] році перебував у нашому краї видатний діяч часів [[Визвольні змагання 1917—1921|Визвольних Змагань]] [[Нестор Іванович Махно]]. Родом з села [[Піщаний Брід (Добровеличківський район)|Піщаний Брід]] походить дружина Нестора Івановича&nbsp;— Галина (Гашка) Андріївни Кузьменко.

Біля села Липняжка у Сухому Ташлику замулено броньовик часів Визвольних Змагань<ref>http://www.kw.ukrtel.net/dobrov/turist.htm</ref>.

 

 

Від початку Визвольних Змагань територія району відносилась до влади Центральної Ради.

9 лютого 1932 р. в ряді перших 5-ти областей України була створена Одеська область з Добровеличківським районом у своєму складі.

 

 

У 1932-1933 рр. територію району охопив тотальний голод. Становище склалося катастрофічне. Посівна 1932 року затягнулася до червня через зливи. Через погодні умови просапні культури не оброблялися, частина посівів загинула, а те, що дозріло, майже наполовину залишилось не зібраним.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 р. була створена Кіровоградська область, серед 30 районів якої були Добровеличківський, Піщанобрідський і Тишківський райони.

 

 

З перших днів війни 12 740<ref>http://dvrada.inf.ua/index.php?do=cat&category=istordov</ref> жителів району були мобілізовані до складу [[Червона Армія|Червоної Армії]]. У м. Помічна і с. Піщаний Брід створено підпільні групи і сформовано партизанський загін ім. Ворошилова(командир Ю.А.Фрединський)<ref>http://dvrada.inf.ua/index.php?do=cat&category=istordov</ref>.

19 березня 1944 року останнім населеним пунктом, звідки радянськими військами було вибито німецькі, стало село Перчунове Добровеличківського району.

 

 

За указами Президії Верховної Ради УРСР 7 червня 1957 р. був ліквідований Тишківський район, 12 листопада 1959 р. - Піщанобрідський район, їх території укрупнили Добровеличківський район.

У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь 447 мешканців району<ref>http://oblast.kr.ua/rayon/dobrovel/1667-z-istoriyi-krayu3.html</ref>.

 

 

У липні 1991 року у точці географічного центру України встановлено тимчасовий пам’ятний знак з написом “Тут буде встановлено пам’ятний знак “Географічний центр України”. 24 серпня 2002 року, у День Незалежності України, на цьому місці урочисто відкрито пам’ятний знак: 24-х тонна стелоподібна брила із сірого граніту здобутого у місцевому кар’єрі, на лицевій стороні брили табличка з чорного граніту на якій викарбовано Державний герб України (тризуб), нижче напис “Географічний центр України”, ще нижче картографічне зображення: контури україни в рамкі з картографічною сіткою (позначені та підписані мередіани та паралелі); також позначено м. Київ, р. Дніпро та спеціальними значками і підписами крайні точки території України (мис Сарич, Петровське, Червона Зірка та Чоп), точка географічного центру – Добровеличківка та герб Добровеличківського району.