Відділ спеціального зберігання (СРСР)

Ві́дділ спеціа́льного зберіга́ння (рос. спецхран) — в СРСР спеціальний відділ у бібліотеці, доступ до якого був обмежений. У цих відділах знаходилися видання, ознайомлення з якими широкої публіки вважалося небажаним з ідеологічних міркувань, а також віднесені з різних міркувань до категорії «Для службового користування» або «Таємно». Для перегляду книги з цього відділу вимагалися письмовий дозвіл з місця роботи читача та ряд інших документів, отримати які було дуже нелегко. Посилання на літературу з цього відділу були заборонені.

Обкладинка. Список книжок, що підлягають зберіганню в спецфондах біблиотек за «Алфавітним списком застарілих видань 1948 р.»

Спецфонди у світовій бібліотечній практиці

Відділи, що так чи інакше містять закриту для широкого доступу літературу, є в більшості бібліотек світу, але на відміну від радянських відділів, література направляється до них, як правило, не з політичних міркувань. Найстарший з таких відділів — знаменитий відділ «Пекло» Національної бібліотеки Франції, який існує з XVI століття і нині офіційно іменується «порнографічним відділом». До революції, в цей відділ прямувала також література, заборонена з політичних або релігійних мотивів, та конфісковані при обшуках рукописи (будь-якого змісту) — тобто він за своїми функціями наближався до пізніших радянських відділів спеціального зберігання. Існують різні чутки про існування закритих бібліотек також в Ватикані.

Виникнення радянських відділів спеціального зберігання

Виникнення відділів спеціального зберігання відноситься до початку 20их років XX століття. Згідно з постановою РНК від 30 червня 1920 р., Книжкова палата стала отримувати 3 примірники секретної літератури — видань Червоної армії, Реввійськради Республіки, ВЧК. У 1921 р. відділ спеціального зберігання Книжкової палати став отримувати емігрантські газети і журнали.

Вперше відділи спеціального зберігання в бібліотеках були створені на основі постанови РНК РРФСР від 12 грудня 1921 року.

Згідно декрету ВЦВК і постанові Наркомпросу від 12 січня 1922 р., що були прийняті за ініціативою Л. Д. Троцького, в секретний відділ стали надходити конфісковані книги, видані без дозволу цензури. Постановою РНК від 14 грудня 1921 було наказано постачати секретними виданнями також бібліотеку Рум'янцевського музею і Петроградську Публічну бібліотеку (білогвардійські видання, які виписував Наркомпрос, вони отримували і раніше), і при цьому Наркомпросу спільно з ВЧК розробити інструкцію про порядок зберігання та користування секретними документами. Згідно розробленої інструкції, користуватися секретними документами можна було тільки з дозволу голови Раднаркому, наркома по освіті та його заступників, членів ЦК РКП(б) або президії ВЧК. При цьому в дозволі всякий раз повинні були точно перераховуватися документи, що підлягають видачі, а також прізвище, ім'я, по-батькові уповноваженої особи. У 1923 р. відділ спеціального зберігання переходять у відання Головліту та Головполітпросвіту. В результаті проведених «чисток» бібліотек, в них направляється велика кількість старої літератури, часом майже вся література з історії та філософії, у зв'язку з їх «монархічними» та «ідеалістичними» тенденціями. У сталінські часи правила посилюються, у відділ відправляються видання, в яких якимось чином згадані імена «ворогів народу» (хоча б і тому, що книга надрукована в «друкарні імені Троцького»).

Література відділів спеціального зберігання

У відділі спеціального зберігання зберігалися:

• Некомуністичні видання часів громадянської війни.
• Радянські книги 1918—1936 років, в яких згадувалися неприйнятні з точки зору влади фігури, наприклад Троцький, Зінов'єв, Каменєв, Бухарін та їхні праці.
• Книги, журнали та газети російською мовою, видані емігрантськими або західними видавництвами (незалежно від їх змісту).
• Книги, газети і журнали на іноземних мовах.

Будь-яка іноземна література ділилася на дві великі категорії: для загального користування, тобто для відкритого поширення в магазинах, бібліотеках, тощо; закрита для загального користування. При цьому закрита категорія згодом поділилася ще на чотири за рівнем доступу: 1с, 2с, Зс та 4с.

У 1988 р. тільки в бібліотеці ім. Леніна відділ спеціального зберігання налічує більше 300 тисяч назв книг, більш 560 тисяч журналів, не менше мільйона газет.

Ліквідація відділів спеціального зберігання

З березня 1987 р. в зв'язку з оголошеною гласністю почалося повернення книг з відділів спеціального зберігання у відкриті фонди. Була створена спеціальна комісія для перегляду списків. До кінця 1988 року, було переведено у відкриті фонди 7930 видань. При цьому залишено 462 видання «явно антирадянського характеру, що містять наклеп на В. І. Леніна, КПРС, Радянську державу і радянський народ, а також білогвардійські, сіоністські та націоналістичні видання». Твори колишніх радянських авторів-емігрантів особливо довго залишалися в цих відділах (поряд з порнографічною та фашистською літературою, а також літературою, пов'язаною з вибуховими речовинами і наркотиками).

Остаточно відділи були ліквідовані одночасно з цензурою в 1990 році наказом Головного управління з охорони таємниць у пресі СРСР від 9 липн] 1990 року «Про ліквідацію відділів спеціального зберігання», в якому наказувалося передати всі книги в загальні фонди. В даний час колишні відділи, як правило, перетворені у відділи літератури російського зарубіжжя (зберігаючи в ужитку колишню назву).

Див. також

• гохран
• спецфонд українського мистецтва
• Радянське мистецтво

Джерела

• Шикман А. П. Цілком не таємно; Радянська бібліографія 1988, № 6, ст.3-12(рос.)

Посилання

Відділ спеціального зберігання бібліотеки Академії наук(рос.)

• Зеленов М. В. Відділи спеціального зберігання та історична наука в радянській Росії в 1920—1930ті роки [Архівовано 9 листопада 2012 у Wayback Machine.](рос.)
• Bruhn P. Glasnost im sowjetischen Bibliothekswesen [Архівовано 7 лютого 2012 у Wayback Machine.] Гласність в радянській бібліотечній справі(нім.)
• С. Джимбінов. Эпітафия відділам спеціального зберігання?.. [Архівовано 13 квітня 2014 у Wayback Machine.] «Новий світ», № 5, 1990.(рос.)