Спейслеб або Спейслаб (англ. Spacelab) — американська багаторазова космічна лабораторія, яку як корисне навантаження міг вивести на орбіту космічний корабель багаторазового використання Космічний човник, призначена для виконання експериментів на орбіті навколо Землі, в умовах мікрогравітації. Аналог пілотованої орбітальної станції, здійснює спільний з космічним кораблем політ. Спейслеб складається з кількох компонентів: герметичного відсіку, негерметичної відкритої платформи та іншого обладнання, що розміщується у вантажному відсіку шатлу, стулки якого під час польоту розкривалися. При кожному запуску використовувався свій набір компонентів відповідно до потреб місії[1]

креслення герметичного і негерметичного модулів і перехідного тунелю до них
різні конфігурації для різних місій
малий герметичний модуль для приладів
малюнок розміщення модулів у шатлі
модуль LM-1 в шатлі Колумбія (політ STS-9)
інтер'єр герметичного модуля (модуль LM2)
емблема місії D1 для ФРН

ПередісторіяРедагувати

Після завершення короткочасного проекту орбітальної станції Скайлеб НАСА продовжувало цікавитися можливостями для наукових і виробничих експериментів у космосі, проте за бюджетних обмежень не могло розробити повноцінну орбітальну станцію. Тому розробка і створення лабораторного комплексу «Спейслеб» були запропоновані західноєвропейським країнам, вони в особі ESRO, попередника ЄКА цю пропозицію прийняли. 1973 між сторонами був підписаний меморандум взаєморозуміння, 1974 ERNO почав розробку компонентів лабораторії.

Перші вироблені компоненти, включаючи лабораторію LM1, були передані НАСА безкоштовно в обмін на можливість польотів європейських космонавтів. Другий лабораторний модуль LM2, НАСА придбало у ERNO для польотів за власними програмами[2].

Герметичні модулі для Спейслеб в рамках ЄКА будувала Італія (Італійське космічне агентство); згодом цей досвід дозволив ЄКА та Італії створити для Міжнародної космічної станції (МКС) модулі «Коламбус», «Гармонія», «Спокій», «Купол» і герметичні багатоцільові модулі постачання (MPLM), що запускалися на шатлі: «Леонардо», «Рафаель» і «Донателло».

Менша, але багато в чому аналогічна лабораторія Спейсхеб для польотах в шатлах була створена приватним бізнесом США.

Місії зі СпейслебРедагувати

Відкрита негерметична платформа складалася з окремих секцій, в політ могли відправитися до п'яти таких секцій. Герметичних відсіків було вироблено два: LM1 і LM2. Для тих польотів, коли в космос відправлялися тільки секції, без герметичних відсіків, іноді використовувався Igloo (Іглу), малий герметичний модуль, в якому містилися прилади, що не працюють у вакуумі[3]. У таблиці нижче наведено список польотів у яких з листопада 1981 до лютого 2000 року брали участь різні компоненти Спейслеб [4][5].

Крім польотів для ЄКА і НАСА, кілька місій Спейслеб на шатлі проводилися повністю на користь і на кошти інших країн: дві-ФРН (D1 і D2), одна-Японії (J).

політ човник Дата запуску Місія
Спейслеб
Герметичний
відсік
Негерметична
платформа
STS-2 Колумбія 12 листопада 1981 OSTA-1 1 секція
STS-3 Колумбія 22 березня 1982 OSS-1 1 секція
STS-9 Колумбія 28 листопада 1983 Spacelab 1 Модуль LM1 1 секція
STS-41-G Челленджер 5 жовтня 1984 OSTA-3 1 секція[6]
STS-51-B Челленджер 29 квітня 1985 Spacelab 3 Модуль LM1 MPESS
STS-51-F Челленджер 29 липня 1985 Spacelab 2 Igloo 3 секції + IPS
STS-61-A Челленджер 30 жовтня 1985 Spacelab D1 Модуль LM2 MPESS
STS-35 Колумбія 2 грудня 1990 ASTRO-1 Igloo 2 секції + IPS
STS-40 Колумбія 5 червня 1991 SLS-1 Модуль LM1
STS-42 Діскавері 22 січня 1992 IML-1 Модуль LM2
STS-45 Атлантіс 24 березня 1992 ATLAS-1 Igloo 2 секції
STS-50 Колумбія 25 червня 1992 USML-1 Модуль LM1 EDO
STS-46 Атлантіс 31 липня 1992 1 секція[7]
STS-47 Індевор 12 вересня 1992 Spacelab-J Модуль LM2
STS-56 Дискавері 8 квітня 1993 ATLAS-2 Igloo 1 секція
STS-55 Колумбія 26 квітня 1993 Spacelab D2 Модуль LM1 Unique Support Structure (USS)
STS-58 Колумбія 18 жовтня 1993 SLS-2 Модуль LM2 EDO
STS-59 Індевор 9 квітня 1994 SRL-1 1 секція
STS-65 Колумбія 8 липня 1994 IML-2 Модуль LM1 EDO
STS-64 Дискавері 9 вересня 1994 LITE 1 секція[8]
STS-68 Індевор 30 вересня 1994 SRL-2 1 секція
STS-66 Атлантіс 3 листопада 1994 ATLAS-3 Igloo 1 секція
STS-67 Індевор 2 березня 1995 ASTRO-2 Igloo 2 секції + EDO
STS-71 Атлантіс 27 червня 1995 Spacelab-Mir Модуль LM2
STS-73 Колумбія 20 жовтня 1995 USML-2 Модуль LM1 EDO
STS-75 Колумбія 22 лютого 1996 1 секція[6]
STS-78 Колумбія 20 червня 1996 LMS Модуль LM2 EDO
STS-82 Дискавері 21 лютого 1997 1 секція[6]
STS-83 Колумбія 4 квітня 1997 MSL-1 Модуль LM1 EDO
STS-94 Колумбія 1 липня 1997 MSL-1R Модуль LM1 EDO
STS-90 Колумбія" 17 квітня 1998 Neurolab Модуль LM2 EDO
STS-99 Індевор 11 лютого 2000 SRTM 1 секція

ПриміткиРедагувати

  1. Walter Froehlich. What is Spacelab ? // {{{Заголовок}}}.
  2. Lord , Douglas R. {{{Заголовок}}}.
  3. Spacelab, Subsystems Igloo. Смітсонівський національний музей авіації. Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 18 вересня 2013. 
  4. Велика частина польотів наведена у списку на сайті НАСА [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], для польотів, що не увійшли до цього списку, наведено окреме посилання.
  5. David Michael Harland (2004). The Story of the space shuttle. Springer Praxis. с. 444. ISBN 978-1-85233-793-3. 
  6. а б в Spacelab joined diverse scientists and disciplines on 28 Shuttle missions. НАСА. 15 березня 1999. Архів оригіналу за 17 вересня 2012. Процитовано 17 вересня 2013. 
  7. ESA hands over a piece of space history. Архів оригіналу за 17 вересня 2012. Процитовано 17 вересня 2013. 
  8. Tim Furniss , David Shayler , Michael Derek Shayler (2007). Manned Spaceflight Log 1961-2006. Springer Praxis. с. 829. 

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати