Відкрити головне меню

Холодок лікарський

вид рослин
(Перенаправлено з Спаржа)
Холодок лікарський
Illustration Asparagus officinalis0 clean.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Холодкові (Asparagaceae)
Підродина: Asparagoideae
Рід: Холодок (Asparagus)
Вид: Холодок лікарський
Біноміальна назва
Asparagus officinalis
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Asparagus officinalis
EOL logo.svg EOL: 988015
IPNI: 531229-1
ITIS logo.svg ITIS: 42784
IUCN logo.svg МСОП: 176377
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 4686

Холодо́к ліка́рський[1][2], холодо́к звича́йний[1] (Asparagus officinalis L.) — багаторічна рослина з родини Холодкових. Інші назви: аспарагус садовий.Входить до відділу покритонасінні (Magnoliophyta), однодольні (Liliopsida).

В Україні росте як бур'ян (гірка і не їстівна; її кореневища й пагони мають сечогінні властивості і використовуються в медицині) і культивується; в їжу вживають варені молоді пагони культивованої рослини, багаті на білкові речовини (бл. 2 %) вітаміни (А, В1, В2, С).

Зміст

ОписРедагувати

 
Молода верхівка рослини

Багаторічна трав'яниста рослина. Стебла високі, іноді досягають 1,5 м заввишки, розгалужені, блідо-зелені. Гілочки тоненькі, вкриті пучками зелених голочок, що нагадують листки. Невеличкі дзвоникоподібні квітки білого кольору виходять з кутів лускатих листочків.

Рослини дводомні. Кореневище товсте, буре, з кількома стеблами. Плід — кругла ягода, спочатку зелена, а при достиганні стає яскраво-червоною. Цвіте в червні-липні, плоди достигають у кінці серпня-вересня.

Рослина поширена на узліссях, вологих луках, схилах річок, пагорбах, сонячних галявинах. У період достигання плодів рослина надзвичайно декоративна.[3]

Хімічний складРедагувати

У спаржі лікарській знайдено цукор (близько 36 %), жирну олію (близько 16 %), білки, сліди алкалоїдів, ретинол, тіамін, рибофлавін, аскорбінову кислоту, ніацин, мінеральні солі, а також аспаргін, сапоніни, капсантин, фізамін. Аспаргін — амід аспаргілової кислоти, який входить до складу тваринних і рослинних білків. Бере участь у синтезі сечовини й піримідонових основ, переамінуванні амінокислот та знешкодженні аміаку.[3]

ЗастосуванняРедагувати

 
Біла і зелена спаржа
 
Типова порція спаржі з голландським соусом і картоплею

У харчуванніРедагувати

Молоді пагони ще 4000 років тому у Стародавньому Єгипті застосовували у харчуванні як вишукану городину. У Стародавніх Греції та Римі спаржа також вважалася делікатесним продуктом і лікувальною рослиною. Культивувати холодок почали у Франції в XV-XVI ст.

У наш час населення Європи залюбки споживає молоді м'ясисті білуваті паростки спаржі, що ранньої весни відходять від кореневищ[3]. Використовують і молоді гілочки рослини для приготування салатів, як сечогінний, апетитний і вітамінний засіб, корисний при зниженій секреції шлунку.

Спаржа відома в багатьох різновидах, серед яких основними є біла та зелена спаржа.[4] В їжу використовують молоді пагони стебла рослини. Найкращі сорти спаржі повинні мати товсті, не грубі і не довгі (15-16 см) пагони.[4]

Відварені у солоній воді паростки йдуть на приготування найрізноманітніших страв. Білу спаржу використовують головним чином для приготування з неї страв з різними соусами. Велику зелену спаржу готують так само, як і білу, а дрібну застосовують як гарнір. [4] Найчастіше паростки готують як цвітну капусту, обсмажуючи в сухарях на коров'ячому маслі. Також їх маринують, консервують, солять. З ягід отримують насіння, що дає 15% жовтої жирної олії, яка відзначається приємним смаком та чудовим ароматом. Насіння також обсмажують та використовують як замінник кави.[5]

У медициніРедагувати

У народній медицині препарати спаржі лікарської застосовують як сечогінний засіб, при серцевій недостатності, хворобах печінки, нирково-кам'яній хворобі.

Аспаргін, що є основним дійовим чинником спаржі лікарської, знижує артеріальний тиск, активізує сечовиділення, поліпшує функцію печінки, тонізує серцевий м'яз.

Найчастіше вживають настій сухих або свіжих кореневищ.

Беруть одну столову ложку подрібнених кореневищ, заливають 1 склянкою окропу і настоюють у теплому місці (у духовці, на водяній бані) 4 год. Приймають по 1 столовій ложці 5 разів протягом доби.

При запальних процесах у нирках та сечовому міхурі, а також при ниркових та серцевих набряках застосовують кореневище спаржі і молоді верхівки рослин у суміші з вересом звичайним, буквицею лікарською, цмином пісковим, материнкою звичайною, квітками глоду колючого у співвідношенні 1 : 2 : 1 : 2 : 2 : 3 : 2. Беруть 2 столові ложки суміші, заливають 1 склянкою окропу, настоюють не менше 4 год. Хворі вживають по 1—2 столові ложки 4—5 разів на добу. Екстракт спаржі має значно сильнішу сечогінну дію та знижує артеріальний тиск на триваліший період, ніж аспаргін. Препарати спаржі, маючи сечогінну дію, не порушують фільтрації сечі в нирках.[3]

У китайській медицині плоди спаржі використовують при лікуванні подагри, ревматизму, діабету, коклюшу, імпотенції. Збирають цілком достиглі плоди і сушать. Беруть 1 чайну ложку плодів, заливають 1 склянкою окропу і настоюють у духовці 6—8 год. Приймають настій по 1 столовій ложці 3—4 рази на добу за 30 хв до їди.[3]

ПоширенняРедагувати

Природний ареалРедагувати

НатуралізаціяРедагувати

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Asparagus officinalis // Ю. Кобів. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин (Серія «Словники України»). — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — ISBN 966-00-0355-2.
  2. Довідник назв рослин України від Наукового товариства імені Шевченка, Лісівничої академії наук України, за участю працівників Державного природознавчого музею НАН України та студентів і викладачів Прикарпатського лісогосподарського коледжу; розробка веб-ресурсу: Третяк Платон Романович
  3. а б в г д Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5
  4. а б в Циганенко В. О., Солових З. Х. Страви із фруктів та овочів. — К.: Техніка, 1990. — 224 с. ISBN 5-335-00561-0
  5. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.62

ПосиланняРедагувати