Сорока Михайло Михайлович

український правозахисник, громадсько-політичний діяч

Миха́йло Миха́йлович Соро́ка (27 березня 1911, с. Гнилиці Великі, нині с. Гнилиці, Підволочиський район, Тернопільська область — 16 червня 1971, Озьорний,[3][4] Дубравлаг, Мордовська АРСР, СРСР) — український громадський та військовий діяч, провідник Крайової екзекутиви ОУН на ЗУЗ (1934—1936), член Крайового Проводу ОУН (1940). Протягом 34 років був в'язнем радянських таборів, організатором руху спротиву в'язнів «ОУН-Північ».

Михайло Сорока
остання фотографія, 1970-ті
Ім'я при народженні Михайло Михайлович Сорока
Народився 27 березня 1911(1911-03-27)
с. Гнилиці Великі, Підволочиський район, Тернопільська область
Помер 16 червня 1971(1971-06-16) (60 років)
Озерний, Дубравлаг, Мордовська АРСР, Російська РФСР, СРСР
Поховання Личаківський цвинтар[1]
Країна  Австро-Угорщина
 УНР
 Чехословаччина
 СРСР
Діяльність лідер спільноти, політичний активіст, політичний в'язень
Галузь Рух за незалежність[2] і політика[2]
Відомий завдяки член ОУН
Alma mater Празька політехніка
Знання мов українська[2], німецька і польська
Партія ОУН
Батько Михайло Сорока
Мати Ганна Сорока (у дівоцтві: Года)
У шлюбі з Катерина Зарицька
Діти Богдан Сорока

Дитинство та студентські роки

ред.

Михайло Сорока народився 27 березня 1911 року в с. Гнилиці Великі (Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, нині с. Гнилиці, Скориківська сільська громада, Тернопільський район, Тернопільська область).

Навчання розпочинав у Тернопільській українській державній гімназії. Від 1926[4] року — у Чехословаччині, де закінчив Українську реформовану реальну гімназію в Ржевцях біля Праги у Чехії. Співорганізатор гуртка «Український Сокіл», входив до складу його керівного ядра — Команди українських пластунів-емігрантів.[4] Після гімназії вступає на архітектурний факультет Празької політехніки, який закінчує 1936 р.

Боротьба в лавах ОУН проти польської держави

ред.

Член ОУН. Після арешту 1934 року найактивніших членів ОУН провід на чолі з Євгеном Коновальцем посилає на рідні землі Михайла Сороку із завданням формувати нові когорти бійців. Уведений у склад Проводу, він стає провідником Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях (ЗУЗ).

9 січня 1937 року його арештовують і ув'язнюють у Чортківській,[4] Станиславівській («Діброва») і Гродненській тюрмах, а згодом у концтаборі в Березі Картузькій. У вересні 1939 року після чергового поділу Польщі виходить на волю і в листопаді одружується з Катериною Зарицькою.

У грудні 1939 року став членом радянського спортивного товариства «Спартак». У січні 1940 року вступив на перший курс математичного факультету Львівського політехнічного інституту, паралельно працював «бібліотекарем і рисівником при бібліотеці фізико-математичного факультету Львівського університету», а з березня того ж року почав навчатися на мистецьких курсах. 1940 року М. Сорока став членом Крайового Проводу ОУН.

Тюремно-табірна епопея (1940—1971)

ред.
 
генерал Олександр Греків (сидить у центрі) та Михайло Сорока (сидить праворуч) серед українських в'язнів

Арешт НКВС (березень 1940). 8 років на Воркуті

ред.

22 березня 1940 року щасливих чотири місяці подружнього життя М. Сороки і К. Зарицької знову обриває арешт і тюрма, але цього разу здійснені новими окупантами Західної України — більшовиками. Більше в житті вони не зустрінуться.

Всіх, хто був поляками репресований чи тільки взятий під нагляд польською поліцією, більшовики вважали небезпечними і ненадійними для СРСР. Таких чекісти «викликали на розмову», а тоді заарештовували і підбирали статті радянського кримінального кодексу, за якими звинувачували і судили. З польських архівів довідались про судимість Катерини Зарицької і прийшли її заарештувати. Михайло Сорока заступився за дружину і його теж заарештували, а коли перевірили його за польськими архівами, то причиною арешту М. Сороки стало те, що «был одним из активных деятелей ОУН». Це ж звинувачення стосувалося і К. Зарицької. М.Сороку відправили у 2-гу Львівську тюрму, а К. Зарицьку — в тюрму «Бригідки». Згодом, так і не дізнавшись, що він був членом Крайової Екзекутиви ОУН, М. Сороку засудили на 8 років концтаборів і відправили етапом у Владивосток, а потім у Воркуту.

У пересильній Замарстинівській тюрмі Михайло довідується, що у Львівській в'язниці — «Бригідках», де була ув'язнена дружина, народився син Богдан (нині — відомий художник-графік[5]).

На Воркуті знання М. Сороки використовують для роботи в геологічних розвідках. Маючи змогу пересуватися, він утворює підпільну організацію «ОУН-Північ». Одним із головних завдань її було моральне та фізичне збереження українців у таборах та поселеннях.

Кілька місяців свободи (весна 1949). 3 роки заслання в Красноярський край

ред.

Навесні 1949 року М. Сорока повертається до Львова, але вже у червні був схоплений органами НКВС просто на вулиці та засуджений «особым совещанием г. Москвы» на поселення в Красноярський край за зв'язок з ОУН.

1952-й. Смертна кара, замінена на 25 років

ред.

Там 1952 року його знову арештують і звинувачують у зраді батьківщини, антирадянській агітації, організації підпілля та підготовці повстання, що за його відсутності відбулося у Воркутинських таборах. Після нечувано жорстокого слідства (деякі в'язні, які проходили в цій справі, наклали на себе руки, один збожеволів, а багато оббрехало себе, не витримавши знущань), М. Сороку засуджують до смертної кари, яку замінили на 25 років неволі.

Повстання в Кенгірі (1954)

ред.

1954 року — Сорока, перебуваючи у Степлагу, брав участь у Кенгірському повстанні політв'язнів, написав гімн повстанців — «У гарячих степах Казахстану»[6].

Мордовські табори. Смерть в ув'язненні (16 червня 1971)

ред.

Від 60-х років він відбував покарання у Мордовських таборах. Скрізь, де був Михайло Сорока, він організовував літературні, історичні, релігійні вечори, підтримував в'язнів духовно та ідеологічно, за що його вважали ідейним патріархом політв'язнів радянських концтаборів. Збереглися його твори: «Мистецька Прага», «Мирон Зарицький», філософський трактат «Інстинкти. Рефлекси. Етика» та деякі переклади.

Помер Михайло Сорока у Мордовії 17 червня 1971, на 34-му році ув'язнення від інфаркту[7].

21 вересня 1991 року його останки було перевезено з Мордовії у Львів і перепоховано на Личаківському цвинтарі, на полі № 67[8], туди ж було перенесено останки його дружини Катерини Зарицької[4].

З 60-ти прожитих літ Михайло Сорока був ув'язнений 34 роки[9].

Анатоль Радигін, російський поет єврейського походження, політв'язень радянського режиму, так згадував про Михайла Сороку:

Я ніколи не сидів разом з покійним М.М. Сорокою. Я тільки чув про нього і про його життя від сусідів по камерах, яким випало на долю спілкуватися з ним. Серед них були різні люди: такі, що люблять Україну, байдужі до неї, ті, що її ненавидять, але я не пам’ятаю нікого, хто насмілився б сказати погане слово про Михайла Сороку. Говорили про нього тільки з пошаною й щирим захопленням. В його присутності не можна було замислити підлоту, гидко висловитися, виявити слабість. Ця людина жила й пішла з життя героїчно, як лицар, спокійно, як учений, світло, як святий, гідно, як державний діяч. Своїм життям та своєю смертю він назавжди й остаточно відповів моїм опонентам і скептикам. Він міг бути прикрасою кожної держави, міг створити кожну державність. Я вірю, що прийде час, коли при його імені будуть вставати і стоятимуть мовчазно й урочисто, як встають американці при імені Вашінґтона, угорці при імені Кошута, євреї при імені Герцля. Мир прахові його![10]

Вшанування пам'яті

ред.

У місті Нікополь вулицю Кустанайську перейменували на вулицю Михайла Сороки.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Степанович К. Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 365. — ISBN 978-966-8955-00-5
  2. а б в Czech National Authority Database
  3. в оригіналі Озерна
  4. а б в г д Баран Р., Головин Б., Олещук І. Сорока Михайло Михайлович… — С. 315.
  5. Пост поступ. № #5 (25) травень 2008. Богдан Сорока. «Хвороба нашого суспільства — амбівалентність». Автор: Віктор Неборак.[недоступне посилання з червня 2019] Перевірено 2009-06-20.
  6. «Дзеркало тижня», № 16 (744) 30 квітня — 15 травня 2009. «Найвільніші люди в СРСР» Автор: Світлана Орел. Архів оригіналу за 8 червня 2009. Процитовано 1 травня 2009.
  7. Михайло Сорока у Воркуті створив «ОУН-Північ» «Gazeta.ua» 15 червня 2011
  8. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 365, 373. — ISBN 966-8955-00-5.
  9. У Львові вшанували пам'ять Михайла Сороки. Архів оригіналу за 2 квітня 2012. Процитовано 14 травня 2013.
  10. Анатоль Радигін. Розповідь про бачене і пережите «Сучасність», 1974, Ч 1

Література

ред.

Посилання

ред.