Відкрити головне меню

Соловецькі розстріли 1937—1938 — масові розстріли соловецьких в'язнів. 16 серпня 1937 з'явилася спец. директива наркома внутрішніх справ СРСР М. Єжова № 59190:

«1. Із 25 серпня розпочати й у двомісячний термін закінчити операцію по репресуванню найбільш активних контрреволюційних елементів із числа утримуваних у тюрмах ГУДБ (Головного управління державної безпеки. — Авт.), засуджених за шпигунську, диверсійну, терористичну, повстанську і бандитську діяльність, а також членів антирадянських партій (троцькістів, есерів, грузмеків, дашнаків, ітихатистів, мусаватистів тощо) та інших контрреволюціонерів, які проводять в тюрмах ГУДБ активну антирадянську роботу.

У Соловецькій тюрмі ГУДБ репресуванню піддати також бандитів і карні елементи, які ведуть у тюрмі злочинну роботу.

2. Всі перераховані контингенти після розгляду їхніх справ на Трійках при УНКВС (Управліннях НКВС. — Авт.) підлягають розстрілу.

3. Вам для Соловецької тюрми затверджено для репресування 1200 осіб».

19 серпня 1937 ця директива надійшла в Ленінград (нині м. Санкт-Петербург), і начальник Управління НКВС по Ленінградській обл. РРФСР Л. Заковський передав її для виконання своєму заступникові В. Гаріну. У серпні та вересні керівництво й оперчекістська частина Соловецької тюрми підготували й передали в Ленінград 1116 довідок і тюремних справ на в'язнів, які підлягали розстрілу. Потім були складені «розстрільні» протоколи.

16 жовтня 1937 Л.Заковський надіслав заступникові начальника адміністративно-господарського управління Управління НКВС по Ленінградській обл. капітану державної безпеки М.Матвєєву розпорядження: «Предлагается осужденных Особой Тройкой УНКВД ЛО согласно прилагаемых к сему копий протоколов Тройки за № 81, 82, 83, 84 и 85 от 9, 10 и 14 октября с/г — ВСЕГО в количестве 1116 человек РАССТРЕЛЯТЬ. Для этой цели Вам надлежит немедленно выехать в г. Кемь и связавшись с Начальником Соловецкой тюрьмы ГУГБ Ст. Майором Госбезопасности т. Апетер, которому одновременно с этим даются указания о выдаче осужденных, — привести приговора в исполнение согласно данных Вам лично указаний.

Исполнение донесите, представив по возвращении акты».

Зміст

Перший розстрілРедагувати

Перший розстріл відбувся 27 жовтня — 4 листопада 1937. Цю каральну акцію було проведено на підставі рішення особливої трійки Управління НКВС по Ленінградській обл. (протоколи № 81—85). «Розстрільні» протоколи трійки Управління НКВС по Ленінградській обл. підписав Л. Заковський (справжнє ім'я — Генріх Штубіс). Усю 2-гу пол. 1937 він керував каральними акціями по Ленінградській обл. Для цього було створено особливу трійку під головуванням Л. Заковського. До неї входили 2-й секретар Ленінградського обкому ВКП(б) П. Смородін, обласний прокурор Б. Позерн. Діяла й особлива трійка при обласному Управлінні НКВС. У жовтні 1937 Л. Заковський разом зі своїм заступником старшим майором держбезпеки В. Гаріним та прокурором Б. Позерном розпочав «чистку» Соловецької в'язниці особливого призначення ГУДБ НКВС СРСР (організовану з 20 лютого 1937).

Серед тих, кому винесли смертний вирок, була велика група в'язнів-українців (Микола Зеров, М. Куліш, Лесь Курбас, А. Крушельницький, Мирослав Ірчан (Баб'юк), С. Рудницький, М. І. Яворський та ін.). Українці знаходилися на особливому обліку в таборі та були предметом окремої уваги спец. підрозділів ГУЛАГу, таких як, скажімо, секретно-політичний відділ 3-ї частини 8-го Соловецького відділення Біломорсько-Балтійського комбінату НКВС. «УНКР» — цю абревіатуру, що означала «Украинская националистическая контрреволюция», можна зустріти на більшості службових секретних документів, пов'язаних із долями в'язнів-українців. Із поч. 1937 простежується прагнення табірного керівництва структурувати ті оцінки, думки, судження, що їх висловлювали в'язні у своєму середовищі. В одному з агентурних повідомлень від 23 лютого 1937 є такий висновок: «Стає очевидним, що в Кремлі (ідеться про центральну частину Соловецького монастиря. — Авт.) існує українська фашистська організація». В іншому агентурному повідомленні в березні 1937 наголошувалося: «Видно, що існує якась група — частину її членів ми знаємо — що згуртувалась як внутрішня еміграція, і живе яскраво визначеним і глибоко вкоріненим фашистським духом». Фактичним імпульсом до розстрілів було те, що з весни 1937, внаслідок різних операцій НКВС (див. «Єжовщина»), у таборах опинилися 700—800 тис. осіб. Вирішено було не лише задіяти цих в'язнів у різних видах праці, а й водночас «почистити» табори. У багатьох соловчан терміни ув'язнення добігали до кінця. Вихід на волю цих людей, засуджених у більшості за політичними статтями, був небажаний для режиму. Було ухвалене рішення «розвантажити» табори, на чому активно наполягав новий нарком внутрішніх справ СРСР М. Єжов (призначений у вересні 1936). Рішення про це було ухвалене московським керівництвом у серпні 1937, і відразу його почали реалізовувати, розстрілявши не менше 30 тис. в'язнів. Для соловчан формально необхідно було створити нові справи, тепер уже табірні. Їх створили, поклавши в основу доноси табірних інформаторів. Збереглася складена навесні 1956 довідка, що фіксує механізм, за яким здійснювалися репресивні акції проти соловецьких в'язнів: «На осіб, які знаходилися в ув'язненні в Соловецькій тюрмі чи Соловецьких ВТТ (виправно-трудових таборах. — Авт.), попереднє розслідування не проводилось, а за агентурними відомостями або за довідкою по старій слідчій справі виносилися на засідання Особливої трійки, яка й ухвалювала своє рішення». Ці матеріали стали основою для «розстрільних» протоколів. 1116 в'язнів було вивезено в урочище Сандармох під Медвеж'єгорськом (нині місто Республіки Карелія, РФ), фактично було знищено 1111 осіб. У кожній тюремній справі є документи за підписом капітана держ. безпеки М. Матвєєва, заст. начальника адміністративно-госп. частини Управління НКВС по Ленінградській обл. Він особисто (іноді за допомогою помічника коменданта Управління НКВС по Ленінградській обл. Г. Алафера) в урочищі Сандармох (за протоколами № 81—85) щодня розстрілював по 200—250 в'язнів. Згодом сам М. Матвєєв був репресований, однак не за політичними обвинуваченнями.

Розстріли в грудні 1937 і в лютому 1938 рРедагувати

Ще 509 соловецьких в'язнів, засуджених за протоколами № 134, 198, 199, 303 засідання особливої трійки Управління НКВС по Ленінградській обл., були знищені в грудні 1937[1]. Цих в'язнів, серед яких також було чимало відомих українців, розстріляли в Ленінградській області: за однією з версій — на пустищі Койранкангас під Токсово (нині селище міського типу Ленінградської обл., РФ), за пізнішою версією — в районі м. Лодєйне Поле[2]. Акти про виконання вироків цього разу підписані комендантом Управління НКВС по Ленінградській обл. О. Полікарповим. Останню групу соловчан-в'язнів за протоколом № 303 від 14 лютого 1938 засідання особливої трійки Управління НКВС по Ленінградської обл. розстріляли на Соловках — можливо, в районі «командировки» Ісаково (зазначена дата розстрілу — 17 лютого). Підписав документи про розстріл заст. начальника 10-го відділу ГУДБ майор державної безпеки Микола (Лука) Антонов (Грицюк).

"Чистки" катівРедагувати

Невдовзі розпочалися «чистки» тих, чиїми руками чинилися злочини. 16 квітня 1938 Л. Заковського усунули з усіх посад у НКВС, через 4 дні призначили начальником будівництва Куйбишевського гідровузла, а ще через дев'ять днів заарештували. 29 серпня 1938 Військова колегія Верховного суду СРСР засудила Л. Заковського до смерті. Вирок було виконано того самого дня. Були знищені і його найближчі родичі. Те саме можна сказати і про ще одного виконавця соловецького злочину — І. Апетера. Він, перед тим, як стати начальником Соловецької тюрми, 1934, працював начальником Санітарно-курортного відділу НКВС СРСР. Невдовзі після розстрільної акції, 26 грудня 1937, його звільнили з органів НКВС, а 22 серпня 1938 засудили до смерті. Помічника начальника Соловецької тюрми особливого призначення П. Раєвського звільнили з посади в жовтні 1938-го. Із того часу він працював начальником Новочеркаської в'язниці НКВС. 10 листопада 1939 був заарештований. За даними російського дослідника Анатолія Разумова, П. Раєвського не страчено, він помер власною смертю 1967 року в Пензенській області Росії. О. Полікарпов після арешту М. Матвєєва написав передсмертного листа і застрелився. М. Антонов (Грицюк) 23 жовтня 1938 був заарештований і 22 лютого 1939 страчений.

Вшанування пам'яті розстріленихРедагувати

Тривалий час доля соловецьких в'язнів залишалася невідомою. 1 липня 1997 члени Петербурзького науково-інформаційного центру «Меморіал» розпочали перші розкопки в урочищі Сандармох.

22 серпня 1998 тут було споруджено пам'ятник жертвам політичних репресій.

Щорічно 5 серпня в Сандармосі проходять дні пам'яті, участь в яких беруть представники України.

ПриміткиРедагувати

  1. Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — Київ: Сфера, 2003. ISBN 966-7841-40-5 (Т. 1) ISBN 966-7841-68-5
  2. Соловецкие этапы. Статья Анатолия Разумова (рос.)

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати