Марі́я Со́кіл (Рудни́цька) (18 жовтня 1902, с. Жеребець, нині Оріхівський район, Запорізька область[1], Україна — 20 січня 1999, Янгстаун, штат Огайо, США) — українська оперна співачка-сопрано, сестра письменника Василя Сокола, дружина композитора та диригента Антона Рудницького, мати піаніста Романа Рудницького та композитора Доріана Рудницького.

Сокіл Марія Іванівна
Марія Сокіл у ролі Одарки в опері «Запорожець за Дунаєм» (Львів, 1930-ті роки)
Народилася 18 жовтня 1902(1902-10-18)
с. Жеребець
Померла 20 січня 1999(1999-01-20) (96 років)
Янгстаун, США
Країна  УНР
 США
Національність українка
Діяльність оперна співачка
У шлюбі з Антін Рудницький
Діти Доріан Рудницький

CMNS: Сокіл Марія Іванівна у Вікісховищі

Життєпис

ред.

Дитинство Марії минуло в селі Гусарка, де її батьки були вчителями в школі. Батько Іван Васильович вчителював з 1890 року. Першою його школою була Вознесенська, де він працював помічником вчителя та викладав російську граматику з церковнослов'янським читанням. Мати Євдокія (в деяких документах Авдотья) Григорівна Панченко почала працювати з того ж 1890 р. помічницею вчителя 1-ї Гуляйпільської, потім 1-ї Жеребецької школи. У 1896 р. вона була призначена вчителькою Самойлівської школи.[2]

По закінченню сільської школи Марія Сокіл продовжила навчання в комерційній школі, що у Катеринославі (нині – Дніпро). Однак любов до співу, до народної пісні приводить Марію до українського хору. Тут захоплений красою її голосу актор Антон Хорошун запропонував їй виконати в місцевому театрі роль Панночки у виставі «Вій» (за однойменним твором М.Гоголя).[3]

Успішний виступ спонукав її до продовження вокального вдосконалення. І вона поступила до Катеринославської музичної школи (пізніше – консерваторії), де навчалась в класі відомого педагога Зінаїди Малютиної. Тут разом з нею також навчався й Іван Паторжинський, з яким пізніше була пов'язана її творча доля. Коли в Катеринославі відкрили оперний театр, Марія разом з Іваном Паторжинським співали в хорі театру. Потім їм доручили і перші невеликі ролі.[3]

По закінченню консерваторії, у 1922 році, Марію Сокіл запросили до місцевого театру імені Марії Заньковецької, де впродовж кількох років вона виступала в «Катерині» М. Аркаса, «Безталанній» І. Карпенка-Карого, «Про що тирса шелестіла» С. Черкасенка. Тут здобула вона добру школу драматичної артистки, але з часом зрозуміла, що її стихія — оперна сцена.[3]

Навесні 1927 року вона дебютувала у Столичній державній опері в Харкові і стала його примадонною з ліричним сопрано. «Перший виступ Марії Сокіл в партії Маргарити у «Фаусті» Шарля Ґуно — писала республіканська газета «Вісті», — мав великий успіх і засвідчив, що вона володіє красним голосом і драматичним талантом. Такої Маргарити ми давно не бачили і не чули».[3][4]

Після цього успіху молодій співачці доручили відразу виконання головних партій у двох російських операх: Татьяни в «Євгенії Онєгіні» П. Чайковського та Снігуроньки в однойменній опері М. Римського-Корсакова. Успіх у цих виставах вирішує дальшу долю співачки – вона стає примадонною Української державної опери в Харкові- Кар'єра Марії Сокіл розвивалась блискавично. Вона співала Марильцю в «Тарасі Бульбі» М. Лисенка (Тараса в цій виставі співав Іван Паторжинський), Мікаелу в «Кармен» Ж. Бізе, Недду в «Паяцах» Р. Леонкавалло, Нурі в «Долині» д-Альбера та ін.[3]

Як репрезентативна співачка України (разом з тенором Миколою Середою і басом Іваном Паторжинським) у 1929 році їздила на гастролі до Німеччини й Італії. Це були, власне, перші гастролі українських радянських митців за рубежем.[4]

На той час, наприкінці 1927 року, на запрошення Наркомату України з дворічним контрактом до Харківської опери приїхав з Галичини диригент та композитор Антін Рудницький. Тут творчі і життєві шляхи молодої співачки і композитора переплелися.

В травні 1929 року Марія Сокіл разом з Антоном Рудницьким і тенором Миколою Середою здійснила велике концертне турне по Лівобережній Україні. А восени 1929 року Марія та Антін одружилася. З того часу їхні творчі шляхи стали нероздільними. Уже в січні наступного року у харківському будинку ім. В.Блакитного відбувся перший спільний концерт Марії Сокіл і Антона Рудницького.[3]

У 1930 році Марію Сокіл та Антона Рудницького запросили до Київської державної академічної української опери. Цей період був ознаменований новими творчими досягненнями співачки з незрівнянно красивим лірико­драматичним сопрано, як писали рецензенти того часу. Вона була зворушливою Дездемоною та Неддою, драматичною Ліу, Баттерфляй. Заспівала царівну Лебідь і Волхву («Казка про царя Салтана» та «Садко» М. Римського-­Корсакова) та інші. Співала десять ювілейних вистав «Наталки­+Полтавки» в театрі ім. І. Франка на честь вшанування корифея української сцени П. Саксаганського, який виконував роль Возного у цій виставі.[3]

Однак успіхи Марії Сокіл були затьмарені першими хвилями сталінських репресій. Арештовано чимало друзів серед акторів, письменників, композиторів. Кожного дня можна було чекати і їхнього з Антоном арешту. Тому після закінчення контракту Антона Рудницького подружжя влітку 1932 року виїхало до Галичини. Уже перший концерт Марії Сокіл у Львові став подією в музичному житті Прикарпаття. Композитор Василь Барвінський писав: «На обрії українського вокального мистецтва, на якому ясним сяйвом палають імена Крушельницької, Мишуги і Менцинського, зійшла нова зірка рівнорядної величини – Марія Сокіл». Концерт мав великий резонанс серед львівської музичної громадськості і співачку разом з диригентом Антоном Рудницьким заангажувала на наступний театральний сезон оперний театр.[3]

1933 року Марія Сокіл здобула звання лауреата Міжнародного конкурсу вокалістів у Відні. Австрійська музична критика високо оцінила її вокально-артистичні здібності, а Віденська національна опера запросила її на гастролі. Тут вона співала в опері Д.Пуччіні «Чіо-Чіо-Сан».

З 1934 року подружжя Рудницьких постійно проживає у Берліні, звідки пролягали їхні гастрольні маршрути до європейських музичних столиць. Вони виступали з концертами у Львові, Варшаві, Празі, Відні, Берліні та інших містах.

1937 року львівська громадськість звернулася до Марії Сокіл і Антона Рудницького з проханням здійснити концертне турне по американському континенту, щоб на виручені кошти завершити будівництво великої лікарні у Львові. Цю пропозицію артисти приймають охоче і після прощального концерту у Львові (12 листопада 1937 р.) вирушають до Сполучених Штатів. Протягом восьми місяців вони дали велику кількість концертів, зокрема в Нью-Йорку (в одному з найбільших у світі концертних залів – «Карнегі Холл»), Чикаго, Детройті, Філадельфії, а також в канадських містах – Торонто, Вінніпезі, Едмонтоні та інших. Цього ж року Нью-Йоркська кіностудія запрошує Марію Сокіл на головну роль Одарки у музичному фільмі Василя Авраменка «Запорожець за Дунаєм» («Cossacks in Exile»), поставленому за однойменною оперою Семена Гулака-Артемовського«Запорожець за Дунаєм» в ролі Одарки. Михайло Швець виконав у ньому роль Карася.[3][5]

Повернувшись до Львова (серпень 1938 р.), подружжя передало дев'ять тисяч доларів на завершення будівництва згаданої лікарні.

Незабаром Марія Сокіл і Антін Рудницький знову вирушають до США, на цей раз, як виявилося пізніше – назавжди. (Вибух другої світової війни не дав їм змоги повернутися на батьківщину). Вони виступали на оперних сценах і в симфонічних концертах Нью-Йорка, Чикаго, Філадельфії, а також Торонто, Вінніпега, Едмонтону та багатьох інших містах Північної Америки.[3]

У 1940 році співачкою зацікавилась американська грамофонна фірма «Asch Recording studios» (Нью-Йорк) і вона наспівала альбом платівок «Ukrainian folk songs», куди ввійшли вісім українських народних пісень в обробці А. Рудницького.

На жаль ці записи на платівках є тільки мізерною часткою репертуару Марії Сокіл, який був надзвичайно широким, він включав твори німецьких, італійських, французьких, польських, чеських, російських і звичайно ж українських композиторів. Жоден концерт співачки не відбувався без українських народних пісень, які вона дуже любила й широко пропагувала.

У 1946 року Марія Сокіл залишила сцену, присвятивши себе вихованню двох синів, які зараз є відомими американськими музикантами (Роман — піаніст, Доріан — віолончеліст).

З 1958 року Марія Іванівна провадила педагогічну діяльність у Філадельфійській музичній академії[4], а потім у власній музичній школі. Після смерті Антона Рудницького, що сталася 1975 року, жила самотньою.

Майже до кінця життя Марія Сокіл надавала фінансової підтримки розвитку музичної культури України. Заснувала та утримувала в Нью-Йорку фундацію свого імені.[3]

Померла Марія Сокіл 20 січня 1999 року на 97-му році життя в будинку сина Доріана (Юнгставн, штат Огайо)[3]

Найкращі партії

ред.

Примітки

ред.
  1. Величко О. «Марія Сокіл — співуча українська зірка ХХ ст.» / Величко О. Г., Козлова І. В. // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. — Запоріжжя, 2004. — Вип. XVII. — С. 298—301 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 грудня 2015. Процитовано 8 грудня 2015.
  2. О.Г.ВЕЛИЧКО, І.В.КОЗЛОВА МАРІЯ СОКІЛ – СПІВУЧА УКРАЇНСЬКА ЗІРКА ХХ СТ (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 жовтня 2019.
  3. а б в г д е ж и к л м н Andriy Vasylyk. Сокіл-Рудницька Марія Іванівна - UKRMUSIC (укр.). Архів оригіналу за 7 жовтня 2019. Процитовано 7 жовтня 2019.
  4. а б в Рудницький А. «Українська музика: - Історично-критичний огляд [Архівовано 2016-08-26 у Wayback Machine.]» вид. «Дніпрова Хвиля», Мюнхен 1963 — с. 271
  5. Антін Рудницький. Як повстала фільма «Запорожець за Дунаєм» // Діло, ч. 189, 28 серпня 1938

Література

ред.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Некролог у газеті The Ukrainian Weekly, 1999, No. 6
  • Лисенко Іван. Марія Сокіл. Культура і Життя, № 9, 04.03.1990 р.
  • Іван Лисенко. Сокіл Марія Іванівна. «Співаки України», Київ «Знання» 2011, стор. — 510.
  • Кліш Ірина. Марія Сокіл: творчий портрет у реаліях часу. Молодь і ринок № 6 (125), 2015, стор.: 136—141.
  • Величко О. Марія Сокіл — співуча українська зірка ХХ ст. / Величко О. Г., Козлова І. В. // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. — Запоріжжя, 2004. — Вип. XVII. — стор.: 298—301.
  • Житкевич Анатолій. Розсіяні світами: нариси з життя та творчої діяльності відомих українських діячів музичного мистецтва на заокеанських берегах Америки. — Т. : Підручники і посібники, 2015, стор.: 299—303.

Посилання

ред.