Соботович Емлен Володимирович

Емлен Володимирович Соботович (25 листопада 1927, місто Ленінград — 10 березня 2013, місто Київ) — вчений-геохімік, космохімік, радіогеохімік і радіоеколог – фундатор ізотопно-геохімічних методів досліджень літосфери, гідросфери, біосфери і космічних об'єктів. Академік НАН України. Директор Інституту геохімії навколишнього середовища НАН та МНС України.

Родина

Народився в родині військовослужбовця.

Освіта

• У 1948 році закінчив Ростовське-на-Дону морехідне училище.
• З 1949 до 1954 року навчався на хімічному факультеті Ленінградського держуніверситету.

Академічні звання

• Кандидат хімічних наук (1958),
• доктор геолого-мінералогічних наук (1967),
• професор (1971),
• член-кореспондент НАН України (1988),
• академік НАН України (1992).

Кар'єра

• З 1954 до 1967 року Е.В.Соботович пройшов шлях від аспіранта до старшого наукового співробітника і виконувача обов'язків завідувача лабораторії Радієвого інституту АН СРСР. Тут він захистив кандидатську дисертацію за фахом "радіохімія" і докторську дисертацію на тему "Космохімія і геохімія ізотопів свинцю".
• На пропозицію директора Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР академіка М. П. Семененка у 1969 році Е. В. Соботович перейшов працювати в Київ заввідділу ядерної геохімії та космохімії.
• Організатор і керівник Відділення радіогеохімії навколишнього середовища – заступник директора з наукової роботи Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення НАН України (1991-1995),
• директор Державного наукового центру радіогеохімії навколишнього середовища НАН та МНС України (1995-2001),
• директор Інституту геохімії навколишнього середовища НАН та МНС України (від 2001).

З перших днів аварії на Чорнобильській АЕС Е.В.Соботович брав активну участь в ліквідації її наслідків. Безпосередньо керував в зоні ЧАЕС науковими роботами і експериментами по зменшенню виносу радіоактивних речовин у Дніпро й вивченню міграції радіонуклідів. Все це дозволило йому зайняти достойне місце в когорті видатних вчених, які збагатили науку фундаментальними працями.

У 1991 році відділ ядерної геохімії і космохімії, очолюваний Е.В.Соботовичем, реорганізовується у Відділення радіогеохімії навколишнього середовища. У 1995 році на базі цього відділення та Відділення металогенії ІГМР створюється Державний науковий центр радіогеохімії навколишнього середовища НАН та МНС України, який у 2001 році перейменований в Інститут геохімії навколишнього середовища НАН та МНС України.

Наукові праці

• У 1970 році вийшла в світ перша його монографія "Изотопы свинца в геохимии и космохимии".

Наступні його численні праці,

• "Изотопно-геохимические методы оценки степени взаимосвязи подземных и поверхностных вод" (1977),
• "Справочник по изотопной геохимии" (1982),
• "Ранняя история Земли" (1973, 1984),
• "Физические и физико-химические методы анализа при геохимических исследованиях" (1986).

Вивчав ізотопний, хімічний і мінеральний склад та структурні особливості космічного пилу, метеоритів, місячного "ґрунту", астроблем, зразків видозмінених порід під впливом тунгуського феномена. Одержані дані вчений інтерпретує з погляду еволюції космічної речовини, походження планет Сонячної системи, зоряного нуклеосинтезу. В процесі досліджень з'явилися праці:

• “Изотопная космохимия” (1974),
• “Космическое вещество в земной коре" (1976),
• "Космическое вещество в океанических осадках и ледниковых покровах" (1978),
• ”Вещество метеоритов” (1984),
• ”Происхождение метеоритов” (1985),
• "Метеориты Украины" (1987) та інші

Е. В. Соботович розробив і впровадив у науку і геологічну практику досить надійні методи ядерної геохімії. Широко застосовується розроблений ним принципово новий метод свинцево-ізохронного датування гірських порід і космічних утворень (1963-1967). Зокрема, в Україні в 1961 році вперше було знайдено гранітоїди віком 3 млрд років. Вперше у світі для деяких геологічних утворень було отримано вік понад 4 млрд років (Алдан, Антарктида).

Велике наукове і практичне значення мають роботи Е.В.Соботовича в галузі охорони навколишнього середовища, зокрема деякі аспекти ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи містять у собі:

• Брошура “Ядерная энергетика и окружающая среда (1988)“
• монографії “Геохимия техногенеза“, ”Радиогеохимия в зоне влияния Чернобыльской АЭС” (1992),
• розділи в монографії ”Чернобыльская катастрофа” (1995), ”Геохимия техногенных радионуклидов” (2002)

Надалі основні напрями його діяльності були пов'язані з трьома проблемами:

• реабілітація забруднених територій;
• радіогеохімія;
• поводження з радіоактивними відходами.

Перелік його наукових робіт нараховує близько 600 найменувань. Під редакцією Е.В.Соботовича в Інституті видається “Збірник наукових праць ІГНС”, він є членом редколегій багатьох наукових журналів і відповідальним редактором багатьох монографій.

Педагог

Безпосередньо під його керівництвом підготовлено 4 доктори і більше 25 кандидатів наук. Також він очолює кваліфікаційну раду за фахом "екологічна безпека”; геологічні науки.

Відзнаки

• Заслужений діяч науки і техніки України (1986).

Нагороджений:

• Орденом "За заслуги" III ступеня (1997)
• почесним знаком МНС України (1997) за активну діяльність з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;
• почесним знаком Держкомгеології за заслуги у розвідці надр України (1998),
• численними урядовими та відомчими подяками, значками та грамотами.

У 2000 році одержав державну премію за дослідження Світового океану.

Посилання

• http://www.nas.gov.ua/Person/S/Documents/SobotovichEV.pdf^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• О. ЛИСЕНКО: ПІЗНАЮЧИ ЗЕМЛЮ І КОСМОС (Академіку НАН України Е.В. Соботовичу — 75) Вісник N11 2002