Сноха́цтво — практика в російському селі, за якою чоловік — голова великої сільської родини (що живе в одній хаті) перебуває у статевих зв'язках із молодшими жінками родини, зазвичай із дружиною власного сина. Ця практика була дуже поширена в XVIII—XIX сторіччях, насамперед у зв'язку із призовом молодих селян у рекрути, а потім і у зв'язку з тим, що молодь ішла працювати до міст і полишала дружин удома в селі.

Маковский Свекор 1888.jpg

Публіцист В. Д. Набоков[ru] (батько письменника В. В. Набокова) писав: «Ніде, здається, окрім Росії, — немає принаймні того, щоб один вид кровозмішення набув характер майже нормального побутового явища, отримавши відповідну назву — снохацтво».

Снохацтво згадується в художній літературі («Батьки і діти» І. Тургенєва, «Життя однієї баби» М. Лєскова, «Колодязь» С. Логінова). В книзі В. Дорошевича[ru] «Сахалін» згадується народна прикмета: рос. Как снохач помогать возьмётся — колокол с места не сдвинешь. Згадується снохацтво в опері Д. Шостаковича «Леді Макбет Мценського уєзда». Також снохацтво трапляється в романі М. Шолохова «Тихий Дон».

Всупереч думці деяких російських етнографів, снохацтво на території України поширено не було. В Україні був поширений нуклеарний тип сім'ї, де цьому явищу не могло бути місця. Натомість така практика застосовувалась із кумами. У ХІХ ст. багато селян виїжджали в міста на заробітки. Відсутність чоловіка вдома могла тривати місяцями, тому їхні дружини нерідко вступали у статеві зв'язки з власним кумом. Така поведінка сприймалась як подружня зрада, тому це різко засуджувалось тогочасним українським суспільством і не вважалось за норму[джерело?] як снохацтво на російських землях.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати