Відкрити головне меню

Сни Юлії і Германа — роман Галини Пагутяк.

«Сни Юлії і Германа»
Sny Yulii i Germana.jpg
Автор Галина Пагутяк
Ілюстрації Ігор Женченко
Укр. видавництво К.: Ярославів Вал
Виданий 2011
Сторінки 304
ISBN ISBN 978-617-605-003-2

Роман складається з двох частин: власне роману «Сни Юлії і Германа» і «Кенізберзького щоденника». Ось як пише сама авторка про таку побудову роману:

« У моєму романі «Сни Юлії і Германа» немає про Канта ні слова, але він там присутній як ангел-охоронець Кенігсберга. Щоденник, який є другою частиною в романі, пояснює те, що залишилося поза текстом. Можна прочитати сам роман і скласти про нього думку. А потім довідатися про моє сприйняття цієї історії зі Щоденника[1]. »

Сюжет, головні героїРедагувати

Початок роману: три парки випрядають «нитки людських доль, вплітаючи їх у основу життя». Несподівано виявляється, що це «жива картина» — аматорський театр в домі графині Луїзи. В цей дім, в товариство поміщиків вперше запрошений Герман — офіцер, що залишив службу в полку, розквартированому в Кенігсберзі, бо по смерті тітки отримав в спадок чималий маєток поблизу Кенігсберга. Герману важко звикнути до нового життя поміщика, а ще його гідність принижена низкою важких умов заповіту тітки. Герман любить душевний спокій, але він непокоїться, це пояснено в «Кенігсберзькому щоденнику»: «Чому б не повернутися в місто юності? Але він раб свого спадку. Суспільство йому цього не пробачить».

Юлії Веллер ще нема 16-ти років, вона пережила зруйнування рідного Кенігсберга, смерть батька і матері. Вона з паралізованим дідусем ховається в підвалі їхнього будинку. Будинок був збудований на старому фундаменті, в якому були двері до старого підземелля, яким можна вийти за місто. Коли Юліїї виповнилося 14 років дідусь дав їй ключ від цих дверей зі словами: «Ці двері для тих, кому немає куди йти…». Також дідусь віддав їй перлове намисто бабці. Юлія доглядала спаралізованого дідуся, вони голодували. Коли дідусь помер, вона відкрила двері, ввійшла в підземелля, в певний містичний лабіринт, щоб вийти із зруйнованого міста і знайти тітку Агнесу, мамину рідну сестру. Юлія виходить з лабіринту, але не знаходить тітки.

В романі чергуються дійсність і сни Германа та Юлії.

В снах Герман бачить події, які відбудуться через 100 років, перебуває в Кенігсберзі, який руйнується бомбардуваннями в кінці Другої світової війни. Він разом з небагатьма вцілілими людьми, які мовчать, щось шукає в руїнах міста.

І в снах і в дійсності у Германа виникають високі душевні пориви, але він їх на може втілити. В реальності він хоче навчитися вести сільське господарство, навіть читає відповідні книжки, їздить в справах по маєтку з управителем Богушем. Але Герман не хоче і не може стати господарем на землі. Хоче забрати свого ординарця Ганса, якого позичив товаришу по службі, в свій маєток, але не встигає — Ганс помирає від застуди. В снах він хоче допомогти мовчальникам щось знайти в Кенігсберзі, але на відміну від інших нічого не знаходить; хоче захисти цих людей як військовий, але також далі думок не йде.

Сни Юлії пов'язані з гарними і сумними спогадами дитинства в домі батьків.

Інші персонажіРедагувати

Цитати з романуРедагувати

« Рано-навесні усі пагони виглядають однаково, тому важко розпізнати між ними сухі. Можна ненароком знищити те, що здатне жити. »

— с. 74

«

…Напевно, тому всихають дерева, яким бракне сонця, бо його заступають дерева більші й вищі. Вони перестають боротися за свій життєвий простір.

… Один очищає ліс від хворих і слабких дерев, а інший міркує, яку вигоду з цього отримати. А поруч — життя, що саме себе знищує, позаяк не може знищити інші життя.

Війна. Ні, гірше, ніж війна, набагато гірше. Бо війни починають і завершуються піднесенням, або їх можна уникнути, а основа життя залишається незмінною — нерівність та несправедливість. З цим кожне життя невпинно рухається до смерті.

»

— с. 118

« Інколи світ стає особливо огидним. Особливо, коли ти сам відчуваєш свою причетність до вселенської несправедливості. »

— с. 120

« Усе, що ми втратили, не зникає, а складається в кошик наших снів. »

— с. 127

Цитати з «Кенігсберзького щоденника»Редагувати

« Адже трагедія міста, у якого відібрали ім'я, мешканців, будівлі, так нагадує трагедію сучасної людини, в якої також відібрали його особистість, підмінивши її ілюзією, фантомом. Ілюзією причетності, самореалізації, вибору. Насправді вибору не існує, особливо в найкращих серед людей. »

— с. 191

« Характерною ознакою інфікації суспільства коричневою, червоною чи чорною чумою є знищення класичних моральних і духовних вартостей. У першу чергу. Ну, що ж, все це ми вже проходили. Але я згадала слова Достоєвського: «Что есть ад? Страдание о том, что нельзя больше любить». Ні батьківщину, ні мову, ні іншу людину. Тільки зараз замість заборони — висміювання і приниження страждань. Якось чума увійшла в Кенігсберг і її легко було розпізнати. Де чума — там смерть. Але сьогодні ця краля посміхається з глянцевих палітурок у цілому світі, що зісковзує в пекло. Зло стало глобальним. А оскільки письменники віддаються словесній розпусті, Кенігсберг і Дрезден будуть знову й знову гинути. І коли музиканти, і філософи, і художники… Вони не розуміють, що людей слід готувати до пекла заздалегідь. Тоді, можливо, хтось і врятується. Кенігсбергу моєї душі, ти знаєш про що я… »

— с. 193

Подарунок Галини Пагутяк Вікімедіа УкраїнаРедагувати

Галина Пагутяк 16 вересня 2011 р. на 18-му Форумі видавців у Львові подарувала книгу «Сни Юлії і Германа» зі своїм автографом бібліотеці Вікімедіа Україна.

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.wz.lviv.ua/articles/89560 Хвіртка в сад Галини Пагутяк. Інтерв'ю в газеті Високий Замок

ПосиланняРедагувати

Переклади російською: Галина Пагутяк. "Сны Юлии и Германа"/ Пер. Виталий Щербаков. VIS_press, Никополь, 2010. - 79 с., ил.

http://zviazda.by/sites/default/files/1-192_1_verstka.pdf - Галина Пагутяк "Аура древнего города",/ Пер. Виталий Щербаков. Мн., "Нёман", № 1, 2018.