Вікіпедія

Смілга Івар Тенісович

радянський політик (1892-1937)

Івар Тенісовіч Смілга (латис. Ivars Smilga 19 листопада (2 грудня) 1892, Алоя, Вольмарський повіт Ліфляндської губернії, тепер Латвія — розстріляний 10 січня 1937, Москва) — радянський політичний, державний і партійний діяч, економіст. Член ЦК ВКП(б) (1917—1920, 1925—1927), кандидат у члени ЦК ВКП(б) (1920—1921, 1922—1923, 1924—1925).

Смілга Івар Тенісович
латис. Ivars Smilga
Народився 2 грудня 1892(1892-12-02)
Алоя, Алойський край, Латвія
Помер 10 січня 1937(1937-01-10) (44 роки)
Москва, СРСР
Поховання Нове Донське кладовище
Громадянство Росія Росія, СРСР СРСР
Національність латиш
Діяльність політик, економіст
Знання мов російська
Заклад Російський економічний університет імені Плеханова
Учасник Жовтневий переворот 1917, Польсько-радянська війна 1920, Громадянська війна у Фінляндії і Громадянська війна в Росії
Членство ЦК КПРС і Революційна військова рада
Посада Член Всеросійської ради[d]
Партія ВКП(б)

Життєпис ред.

Згідно зі свідоцтвом про народження, народився 19 листопада (2 грудня) 1892 року в містечку Алоя в родині «господаря» (землевласника) Теніса Смілге і його дружини Аннетт Юлії Лінде. Хрещений у місцевій парафії 31 грудня 1892 року. Батько-лісник, розстріляний в 1906 році за участь у революційних подіях 1905 року в Латвії.

Івар Смілга три роки навчався в початковому училищі, потім перейшов до реального училища, де навчався шість років. Здобув середню освіту.

Член РСДРП(б) з січня 1907 року.

У 1910 році приїхав до Москви та вступив до Імператорського Московського університету (за іншими даними — на юридичний факультет Університету Шанявського [1]). У 1910 році заарештований, місяць перебував у в'язниці. Після виходу з ув'язнення вів підпільну роботу в Лефортовському районі Москви. У липні 1911 року за участь у студентській демонстрації був виключений з університету, з липня по жовтень 1911 року перебував у в'язниці. У жовтні 1911 року засланий до Вологодської губернії, де перебував до 1914 року.

З листопада 1914 по травень 1915 року — член Петроградського комітету РСДРП(б). У травні 1915 року заарештований в Петрограді. У червні 1915 року за нелегальну пропагандистську діяльність засланий Єнісейської губернії, звідки після Лютневої революції 1917 року звільнився за загальною амністією.

У березні 1917 року повернувся до Петрограда, став членом Кронштадтського комітету РСДРП(б). У квітні 1917 року відправлений представником ЦК РСДРП(б) в Фінляндію.

З середини 1917 по березень 1918 року — голова обласного виконавчого комітету армії, флоту і робітників Фінляндії та голова Фінляндського обласного комітету РСДРП(б). Підтримував зв'язок з Володимиром Леніним, який перебував тоді у Гельсінгфорсі. Смілга брав активну участь у підготовці жовтневого повстання в Петрограді. 25 жовтня 1917, в день повстання, здійснив перекидання вірних більшовикам військ з Фінляндії в Петроград, які взяли участь в штурмі Зимового палацу [2].

З лютого по березень 1918 року — уповноважений Ради народних комісарів РРФСР в Фінляндії. Один із головних організаторів революційного руху в Фінляндії, проте після поразки в березні 1918 року фінської революції повернувся в Петроград.

З березня 1918 року — член редакційної колегії газети «Петроградская правда». З 11 по 22 березня 1918 року — комісар Ради народних комісарів Петроградської трудової комуни по Петроградському військовому округу.

З 15 квітня по 30 травня 1918 року — військовий комісар Північної ділянки загонів завіси РСЧА. Був членом Революційних військових рад 3-ї армії Східного фронту (з 16 липня по 22 жовтня 1918), Східного фронту (з 28 жовтня 1918 по 3 квітня 1919).

З 18 квітня по 31 травня 1919 року — завідувач політичного відділу Революційної військової ради республіки. 31 травня 1919 — 19 січня 1921 року — начальник Політичного управління Революційної військової ради республіки, керував діяльністю всіх комісарів у РСЧА. Був членом Революційної військової ради республіки з 8 травня 1919 по 24 березня 1923 року [3].

Член Революційних військових рад Південно-Східного фронту (з 1 жовтня 1919 по 16 січня 1920), Кавказького фронту (з 16 січня по 21 травня 1920 року). Одночасно, з 16 січня по 15 травня 1920 року — командувач Кавказького фронту. З 31 березня по 8 квітня 1920 року — голова Кавказького бюро ЦК РКП(б).

З 30 травня по 24 жовтня 1920 року — член Революційної військової ради Західного фронту. З квітня по червень 1920 року входив до ЦК КП(б) Литви і Білорусі.

Член Революційних військових рад Південного фронту (з 25 жовтня по 10 грудня 1920), Кавказького фронту (з 26 січня по 29 травня 1921) і Кримського фронтів. Брав участь в боях проти військ Олексія Каледіна, Антона Денікіна, повстанських загонів на Кавказі, Уралі та Сибіру, а також у придушенні Вешенського повстання. Судив штаб кінно-зведеного корпусу на чолі з Борисом Думенком.

У 1921—1922 роках — член Ради праці та оборони РРФСР.

21 березня — 26 травня 1921 року — член президії Вищої ради народного господарства (ВРНГ) РРФСР. З березня по грудень 1921 року — голова колегії Головного управління із палива ВРНГ РРФСР.

26 травня 1921  — 15 березня 1923 року — заступник голови Вищої ради народного господарства РРФСР. З травня 1922 по липень 1923 року — голова колегії Головного управління із палива ВРНГ РРФСР. З травня 1922 по травень 1923 року — член колегії Народного комісаріату шляхів сполучення РРФСР (за сумісництвом).

З 20 січня по середину 1923 року — завідувач центрального торгового відділу ВРНГ РРФСР. 15 березня — 21 серпня 1923 року — член президії ВРНГ РРФСР.

7 серпня 1923 — 23 листопада 1926 року — заступник голови Державної планової комісії при Раді праці і оборони РРФСР, один з головних помічників Гліба Кржижановського. З 1923 року викладав у Московській гірничій академії.

З 1925 по січень 1927 року — директор Московського інституту народного господарства імені Плеханова, читав в ньому курс лекцій з економічної політики СРСР.

У внутрішньопартійній боротьбі після смерті Леніна Смілга підтримував Лева Троцького, відігравав провідну роль в Лівій опозиції, його підпис стоїть під усіма її основними документами та відозвами.

У 1927 році працював головою правління Дальбанку в місті Хабаровську Далекосхідного краю.

Смілга привітав учасників останньої публічної демонстрації троцькістів 7 листопада 1927 року і був побитий прихильниками «генеральної лінії партії» [4]. У тому ж 1927 році, як активний учасник троцькістської опозиції, був знятий з усіх посад і виключений з ВКП (б) [2] [5].

18 грудня 1927 року виключений із партії.

У 1928 році Особливою нарадою при ОДПУ Смілга був засуджений до чотирьох років заслання і висланий в Мінусинськ. На його проводи на заслання прийшли 1,5 тисячі осіб, перед якими виступив Лев Троцький.

У січні 1930 року разом з Бєлобородовим, Радеком і Преображенським заявив про розрив з троцькізмом.

У січні 1930 року поновлений у ВКП(б) і повернувся до Москви. До липня 1930 року працював заступником начальника мобілізаційно-планового управління ВРНГ СРСР. З липня 1930 по червень 1931 року — начальник мобілізаційно-планового управління ВРНГ СРСР. З червня по листопад 1931 року — начальник мобілізаційно-планового сектора ВРНГ СРСР. Одночасно, 24 липня 1930 — 9 листопада 1931 року — член президії ВРНГ СРСР.

9 листопада 1931 — 1 січня 1933 року — заступник голови Державної планової комісії при РНК СРСР, начальник Управління зведеного планування Державної планової комісії при РНК СРСР. З квітня 1932 по січень 1933 року — член Комітету із товарних фондів при Раді праці та оборони СРСР.

У 1933 році — член правління видавництва «Академія». Паралельно активно займався літературною діяльністю: був редактором відділу закордонних мемуарів у видавництві «Академія», готував до друку твори Сен-Симона, написав передмову до «Похвали глупоті» Еразма Роттердамського, «Посмертних записок Піквікського клубу» Чарльза Дікенса, «Листування братів Кропоткіних».

З 1933 по 1934 рік — заступник голови Державної планової комісії Середньої Азії в Ташкенті.

З 1934 по січень 1935 року перебував у розпорядженні ЦК ВКП(б).

1 січня 1935 року заарештований НКВС і виключений із партії. 10 січня 1937 року Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений до розстрілу за «участь у троцькістській контрреволюційній терористичній організації». Вирок приведений у виконання того ж дня. Тіло кремовано, прах похований в одній із загальних могил Донського кладовища Москви.

Його дружина, Надія Василівна Полуян, член партії з 1915 року, була арештована після чоловіка і розстріляна в Карелії в листопаді 1937 року разом з групою інших більшовиків. Всі її родичі також стали жертвами сталінського терору або загинули в роки війни. Їхню доньку, 20-річну Тетяну Іварівну Смілга-Полуян, в 1939 році разом з чотирма її однокласницями засудили за «контрреволюційну агітацію». У в'язницях, таборах і засланні вона провела 14 років[6].

3 квітня 1987 року Івар Смілга був реабілітований, посмертно відновлений в комуністичній партії.

Твори ред.

  • Наші погляди. М., 1919
  • Війна і мир. лист до товаришів військових комуністів. М., 1920
  • Будівництво армії. М., 1920
  • Міліційна система. М., 1921
  • Чергові питання будівництва Червоної Армії. М., 1921
  • Донбас у першій половині 1922 року. М., 1922
  • Промисловість напередодні нового бюджетного року. М., 1922
  • Військові нариси. М., 1923
  • Кон'юнктурний огляд народного господарства. М., 1924
  • Промисловість в умовах нової економічної політики. М., 1924
  • Осіння криза. М., 1924
  • Наше господарське становище. М., 1925
  • Сільськогосподарський кредит в Союзі РСР. М., 1925
  • Відновлення господарства СРСР і реконструкція його продуктивних сил. М., 1925
  • Господарство СРСР в 1923-24 році та перспективи на 1924-25 рік. М., 1925
  • Відновлювальний процес. М., 1926
  • Господарські підсумки та перспективи. М., 1926
  • Економічний бойкот СРСР. М., 1930
  • Оборонна робота в промисловості. М., 1931
  • Основні лінії розміщення продуктивних сил у другій п'ятирічці. М., 1932

Примітки ред.

  1. ↑ Т. И. Смилга-Полуян. «Дух оппозиции». Архів оригіналу за 18 вересня 2020. Процитовано 7 березня 2021.
  2. ↑ а б И. Л. Абрамович «Книга воспоминаний». Часть 1. Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 7 березня 2021.
  3. ↑ под ред. Д. П. Ненарокова. Ненароков А. П. Смилга Ивар Тенисович. Реввоенсовет Республики. История России. Библиотека. Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 7 березня 2021.
  4. ↑ Антисталинская демонстрация 7 ноября 1927 года. Архів оригіналу за 1 квітня 2021. Процитовано 7 березня 2021.
  5. ↑ Политические деятели России 1917. М., 1993. С. 295—296.
  6. ↑ Татьяна Иваровна Смилга-Полуян: 22 мая 1919 г. — 27 сентября 2014 г. Архів оригіналу за 24 листопада 2020. Процитовано 7 березня 2021.

Джерела і посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Смілга_Івар_Тенісович&oldid=40034474