Відкрити головне меню
Слон суматранський
Sumatra elephant Ragunan Zoo 3.JPG
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Відділ: Двобічно-симетричні (Bilateria)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Хребетні (Vertebrata)
Інфратип: Щелепні (Gnathostomata)
Надклас: Чотириногі (Tetrapoda)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хоботні (Proboscidea)
Родина: Слонові (Elephantidae)
Рід: Слон азійський (рід) (Elephas)
Вид: Слон азійський
Підвид: E. m. sumatranus
Триноміальна назва
Elephas maximus sumatranus[2]
Temminck, 1847
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Elephas maximus sumatranus
EOL logo.svg EOL: 1226193
ITIS logo.svg ITIS: 727610
IUCN logo.svg МСОП: 199856
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 548880
Fossilworks: 233501

Слон суматранський (Elephas maximus sumatranus) — один з трьох загальновизнаних підвидів азійського слона, ендемік індонезійського острова Суматра. У 2011 році був класифікований МСОП як підвид на межі зникнення через те, що його чисельність скоротилася щонайменше на 80% протягом останніх трьох поколінь (близько 75 років). Загрозою є втрата місць проживання, деградація, фрагментація ареалу і браконьєрство; понад 69% площі ареалу слона було втрачено протягом останніх 25 років. Велика частина лісового покриву, що залишився, має розмір менше 250 км², що замало, щоб підтримувати життєздатні популяції слонів[1].

ХарактеристикаРедагувати

Загалом азійські слони менші за африканських. Самиці, як правило, менші за самців і мають короткі або взагалі не мають бивнів[3].

Слон суматранський досягає висоти в холці від 2 до 3,2 м, важить від 2000 до 4000 кг. Його колір шкіри світліший, ніж в maximus та indicus з найменшою депігментацією[4].

ПоширенняРедагувати

Були колись широко поширений на острові. У 1985 році дослідження всього острова з кількості слонів показало від 2800 до 4800 слонів, що жили у восьми провінціях Суматри в 44 популяціях. Дванадцять з цих популяцій існувало в провінції Лампунг, де всього три популяції збереглися на 2002 рік. Популяція слонів у національному парку Букіт Барисан Сеталан оцінювалася в 498 голів, в той час як популяція у національному парку Вай Камбас оцінювалася в 180 голів. Третя популяція в Гунунг Леусер вважається занадто малою, щоб бути життєздатною в довгостроковій перспективі[5].

До 2008 року слони локально зникли в 23 популяціях з 43 виявлених на Суматрі в 1985 році, що вказує на значне зниження поголів'я. До 2008 року слони локально зникли в провінції Західна Суматра і ризикують бути втрачені в провінції Північна Суматра. У провінції Ріау лише близько 350 слонів жило у дев'яти окремих популяціях[1].

На середину 2010-х популяція слона суматранського оцінюється у 2400-2800 диких особин, за винятком слонів в резервах, в 25 фрагментованих популяціях всього острова. Більше 85 % ареалу їх проживання знаходиться за межами охоронюваних територій[6].

РепродукціяРедагувати

Термін жіночої репродукції  — 60 років. Максимальна тривалість життя становить близько 60 років. Самиці у неволі доживають до 75 років, а самці до 60 років[7]. Пологи відбуваються вночі і тривають близько 10 секунд. Немовля може стояти самостійно вже через 10-30 хвилин[8].

ЗагрозиРедагувати

Через знищення лісів у населених пунктах і сільськогосподарських районах багато популяцій суматранських слонів втратили своє середовище існування. З 1980 по 2005 рік 69 % потенційних місць існування було втрачено. У результаті багато слонів було знищено з дикої природи або вбито. Крім цього, слони також є об'єктами браконьєрства за слоновою кісткою. У період з 1985 по 2007 рік 50 % популяції суматранського слона було знищено. 65 % смертей викликано діями людини.

Дивись такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Gopala, A., Hadian, O., Sunarto, Sitompul, A., Williams, A., Leimgruber, P., Chambliss, S. E., Gunaryadi, D. (2011). Elephas maximus ssp. sumatranus: інформація на сайті МСОП (версія 2012.2) (англ.)
  2. Шаблон:MSW3 Proboscidea
  3. Shoshani, J., Eisenberg, J.F. (1982) Elephas maximus. Mammalian Species 182: 1–8
  4. Shoshani, J. (2006) Taxonomy, Classification, and Evolution of Elephants In: Fowler, M. E., Mikota, S. K. (eds.) Biology, medicine, and surgery of elephants. Wiley-Blackwell. ISBN 0813806763. Pp. 3–14
  5. Hedges, S., Tyson, M. J., Sitompul, A. F., Kinnaird, M. F., Gunaryadi, D., Aslan. (2005). Distribution, status, and conservation needs of Asian elephants (Elephas maximus) in Lampung Province, Sumatra, Indonesia[недоступне посилання з травень 2019]. Biological Conservation 124: 35–48.
  6. Soehartono, T., Susilo, H. D., Sitompul, A. F., Gunaryadi, D., Purastuti, E. M., Azmi, W., Fadhli, N., and Stremme, C. (2007). The strategic and action plan for Sumatran and Kalimantan elephant. Departemen Kehutanan, Jakarta.
  7. Sukumar, R., Santiapillai, C. (1993). Asian elephant in Sumatra population and habitat viability analysis. Gajah: Journal of The Asian Elephant Specialist Group 11: 61.
  8. Puttipong, K., Clarke, B. (2002). Giants On Our Hands. Proceedings of the International Workshop on the Domesticated Asian Elephant 30: 253–254.

Ресурси ІнтернетуРедагувати