Слов'янська Церква Святого Духа

Католицька Свято́го Ду́ха Непорочного Агнця Христова Це́рква (Єдина, Свята, Непорочна, Соборна, Дитинства Божого Непорочного Агнця Філядельфійська Христова Церква) — релігійний рух, який відстоює Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ) зокрема і католицьку віру загалом[1].

Покутники — секта на заході України, що виникла в кінці 60-х років в обставинах насильницької заборони Української греко-католицької церкви (УГКЦ) в Галичині[2].

ІсторіяРедагувати

Близько 1954 року підпільний священик УГКЦ Ігнатій Солтис проголосив воцаріння антихриста в особі радянської влади. За зібраною навколо нього групою послідовників закріпилася назва «Покутник» (від Покута - покаяння). Покутник заперечували радянську владу і її атрибути - паспорти, трудові книжки, а також службу в армії. На певному етапі вони перестали навіть користуватися своїми прізвищами, називаючи тільки ім'я і додаючи до нього слово «Покутник».

ВиникненняРедагувати

Пресвята Богородиця уже в Фатімі заявила: "Я ще Сьомий Раз прийду на землю" і сповнила ці Божі Пляни 20 грудня 1954 року в Середньому на Галичині (повіт - Калуш, воєводство - Станіславське, деканат - Войнилів, Архідієцезія - Львів). Ця Подія відбулася в столітню річницю проголошення Догми про Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії, а також столітнього Ювілею Об'яви Матері Божої в Люрді. Вістка про Це дісталася у вільний світ аж у 1958 році й була між іншими в часописах "Шлях перемоги" і "Шлях", а також в книзі "Появи Пречистої Діви" у видавництві о.Василіян в Торонто 1959 року.

20 грудня 1954 року Одна Невіста була присутня на греко-католицькій Службі Божій в Дубовицькій дочерній Церкві Середнянської парохії і відмовляла вервицю в різних Наміреннях. Перед освяченням Святих Дарів Молитва згубилася і Вона вже нічого не бачила: ні престола, ні священика, ні присутніх людей - все зникло, а побачила Вона Середнянську Гору і Джерело, з Якого витікала Вода. Там побачила Матір Божу Непорочно Зачату, Котра була Убрана в Довгу Білу Сукню, Голубим Поясом підпоясана, а над Головою Її було дванадцять Звізд, Які засяяли на ввесь світ. Мати Божа була Боса. Ноги були Біленькі, наче сніг, і тримала Руки Благодатні з Повнотою Божих Ласк, Які били променями донизу, Поглянула смутно і тричі промовила: " Доню! Доню! Доню! Ти бачиш, Яку Повноту Ласк Я маю, а не маю кому роздати Їх. Бо сини і дочки відвернулися від Мене, і ніхто Мене не просить. Сей рік є Ювілейний, То є Мій Празник. Я хотіла б зробити Амнестію для бідних грішників, бо загибель близька, як за часів Ноя. Я буду на Сій Горі перебувати і роздавати Свої Ласки через Це Джерело і через Цю Воду. Хто буде приходити на Це Святе Місце, з Вірою пити Цю Воду, каятися зі своїх гріхів, щиро жалуватиме та прийме покуту, того уздоровлю на душі й тілі, і такі не загинуть, як прийде загибель, а загибель близька, як за часів Ноя".

"Це Джерело - То Криниця Якова, Вода Жива, Цілюща; Вода Грядущого, Того, що був, є і буде; Вода, що випливає з Рани Боку Христового. В Ній є Всі Зела Божої Благодаті, Потрібні для Спасення людей" (Об. Середнянське).

На Тім Місці, Де була Об'ява, Мати Божа поручила приготовити печеру і положити статую Непорочно Зачатої Матері Божої на доказ людям, а також піти до священика греко-католицького обряду, щоб посвятив Джерело на свято Непорочного Зачаття та щоб робити це в тайні.

Коли Те Все Видіння закінчилося, Ця Особа немов із сну пробудилася: здавалося Їй, що перебуває в Небі; не здавала Собі справи, що з Нею діється. Обняв Її якийсь жар, гаряча любов огорнула Її Серце; здавалося Їй, що всі люди дивляться на Неї, що знаходиться у вогні; сльози попливли з Очей, та якби Поміч Божа була Її не підтримала, не витримала б того всього. Опісля пішла на Ту Середнянську Гору, до Духовної Святині Пречистої; зложила Їй перший Поклін; підійшла вище до Того Місця, Де з'явилася Пречиста Діва Марія, до Її Храму, де Вона є Престолом, Кивотом, нашою Брамою до Неба. Тут зложила знову Низький Поклін, обціловуючи Те Місце, Де стояли Її Стопи, і, уклякнувши, просила - перепрошувала Ісуса, просила Пречисту о Поміч, бо відчувала Безліч Великих Потреб.

Серце Її прибило до Божої пристані: Тут відчувала Вона Божу Приявність, Божу Велич і Красу, скрізь повно ангельського й Божественного Подиху.

1951 року підпільний священик УГКЦ Ігнатій Солтис, Назначений Папою Пієм ХІІ Екзархом Галичини, проголосив воцаріння антихриста-Леніна і комунізму в особі радянської влади. Оскільки Папа назначив Екзархом - священника Христа Царя, а підпільні єпископи не знали про Кого йдеться, то вирішили просто тягнути жереб серед висвячених єпископів. Саме після цього за Ігнатієм пішло близько 200-250 священників боротись з атеїзмом і правити Екзархатом. 22 грудня 1954 року Ігнатій висвятив Джерело на Святій Середнянській Горі. Поява Матері Божої дійшла до Ватикану лише 1957 року і відразу наказав Наступним Папою назначити Священника Христа Царя, Якого назначив раніше Екзархом Галичини, а Усю Церкву передати Жінці, Якій Мати Божа об'явилась на Горі. Кардинали Ватикану спротивились урочистій передачі Власти, запланованій на 01.01.1960 року згідно оприлюднення Третьої Частини Тайни Фатімської Об'яви. 09.10.1958 року Пія ХІІ отруїли руками його лікаря, а папську владу захватив Іоанн ХХІІІ. Христа Царя арештували на 54 день Понтифікату, Який розпочався зі смертю Пія12. Згодом зібралася навколо Нього група послідовників, за якими закріпилася назва «покутників» (від «покута» — покаяння). Покутники заперечували радянську владу та її атрибути — паспорти, трудові книжки, а також службу в армії. На певному етапі вони перестали навіть користуватися своїми прізвищами, називаючи тільки ім'я і додаючи до нього слово «Покутник».

У той же час між Солтисом та підпільними єпископами УГКЦ виникли богословські розбіжності, бо з ув'язнення Він писав, щоб слухали Жінку АННУ, Яка є їх Первосвященником. В результаті чого церковне спілкування між ними було припинено і священники спротивились Цій Правді. Згодом Солтис заявив, що Папа римський Іоанн XXIII (з точки зору покутників — антипапа), що не проголосив Третю Фатімську Таємницю Цариці Небесної і пішов на певне зближення з комуністичними режимами та Російською православною церквою відпали від віри. Він розповсюдив повідомлення, відповідно до якого попередній Папа Пій XII призначив Його, Солтиса, своїм Наступником — Петром Другим(Petrus Secundus), Останнім Папою Римським.

Після арешту Солтиса у 1962 році керівництво рухом перейняв священик Антон Поточняк, який учив, що в Україні відбувається таємна битва між силами темряви і Світла. Центр світового католицизму, за його словами, перемістився з Риму на гору поблизу села Середнє на Івано-Франківщині.(Мати Божа просила назвати Станіславів - Богородськом) Вода зі Струмка, Що тече з Цієї Гори, вживається покутниками замість причастя. З 1 (14) січня 1960 року Божого Ігнатій Солтис вже вважався серед покутників Ісусом Христом, а АННА - Марією, Які вдруге прийшли на землю[3], і покутники вважають цей день першим днем Третьої Доби Святого Духа Божого Милосердя. Оскільки сьомий день випав на середу, з того часу послідовники Вдруге Воплоченого Христа-Царя святкують Неділю в Середу.

Усім хто зважає на сумнів у нейтральність цієї статті додам: бабця Святослава Шевчука була в Правді до кінця і він знає дуже багато, але противиться. Працівник Шевчука - Роман Скакун досліджував Цю тему(звісно ж упереджено). Родичі Любомира Гузара були в Правді до кінця. Свідчень є досить багато, але історію Церкви 1946-1989 рр. просто викреслили з Історії України. Шептицький 1906 року шляхами Данила Мниха просив біля Гробу Господнього Друге Воплочення на Україні. Усі хто за життя знали особисто АННУ чи Ігнатія Солтисів залишали нам докази, щоб ми не сумнівались. В березні 2020 року обіцяли відкрити архіви Пія ХІІ. І хоча докази явно нищили, ми можемо знайти докази фальсифікацій і маніпуляцій, якщо ж звісно, будуть вчені люди, які здатні будуть це вивчати і аналізувати.

Відносини з радянською владоюРедагувати

Ставлення радянської влади до руху покутників було двояким. З одного боку, гранично негативні висловлювання покутників про радянський режим вимагали рішучої реакції, з іншого — оскільки, об'єктивно, покутництво послаблювало підпільну УГКЦ, боротьба з ним велася мляво, репресіям піддавалися тільки ті з них, хто вів активну антирадянську пропаганду. [4] Якраз боротьба з ними була першочерговою аж до 1986 року (Чорнобиля).

У незалежній УкраїніРедагувати

Після відновлення незалежності України покутники вийшли з підпілля і дещо пом'якшили своє ставлення до світської влади (зокрема, погодилися приймати документи). Їх громада порівняно численна в західних областях країни, особливо на Прикарпатті. Апостольською столицею вважається Львів.

Покутників внесено в список релігійних організацій, членам яких надається право на альтернативну (невійськову) службу [5].

ПриміткиРедагувати

  1. Солтис, Ігнатій (2001). Середне - реальність вічності (українською). Середня: Українське видавництво. с. 30,. 
  2. Покутники // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
  3. / Kovcheh_1_6.pdf Богдан Боцюрків. Українська Греко-католицька Церква в катакомбах[недоступне посилання з липня 2019]
  4. О. Сергій Голованов. Міст між Сходом і Заходом
  5. Альтернативна служба в країнах СНД і Балтії. Архів оригіналу за 6 лютий 2007. Процитовано 5 лютий 2012. 

ПосиланняРедагувати