Відкрити головне меню

Слобода-Болехівська — село Долинського району Івано-Франківської області.

село Слобода-Болехівська
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Долинський район
Громада Витвицька сільська громада
Код КОАТУУ 2622085601
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1710
Населення 890
Площа 12,72 км²
Густота населення 69,97 осіб/км²
Поштовий індекс 77530
Телефонний код +380 3477
Географічні дані
Географічні координати 48°58′33″ пн. ш. 23°44′28″ сх. д. / 48.97583° пн. ш. 23.74111° сх. д. / 48.97583; 23.74111Координати: 48°58′33″ пн. ш. 23°44′28″ сх. д. / 48.97583° пн. ш. 23.74111° сх. д. / 48.97583; 23.74111
Водойми Лужанка
Відстань до
залізничної станції
23 км
Місцева влада
Адреса ради 77530, Івано-Франківська обл., Долинський р-н, с.Слобода-Болехівська, вул.Шевченка , тел. 35313
Карта
Слобода-Болехівська. Карта розташування: Україна
Слобода-Болехівська
Слобода-Болехівська
Слобода-Болехівська. Карта розташування: Івано-Франківська область
Слобода-Болехівська
Слобода-Болехівська
Мапа

РозміщенняРедагувати

Село Слобода-Болехівська – офіційна назва, центр сільської ради; розташоване за - 30 км від районного центру м. Долини та за 23 км від залізничної станції Болехів. Сільраді підпорядковані села Липа та Лужки. Село розмістилося в долині річки Лужанка. З обидвох боків оточене покритими буковими лісами горами.

Соціальна сфераРедагувати

Населення працює переважно на Церківському лісгоспі,Болехівській лісозаготівлі, Долинському УТТ і на сезонних роботах поза межами району.

У селі – дев’ятирічна школа, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, 4 магазини, відділення зв’язку, ощадкаса. За останні роки споруджено понад 200 житлових будинків.

Зараз Слобода-Болехівська складається з 5 частин: Горішній Кінець, Середина, Потік, Прикирний . У давнину виділяли ще Перенизь і Вершок, але, у зв’язку зі зменшенням  кількості населення (у Вершку залишилась всього лише одна хата), дані місцевості перестали вважатися окремими мікрорайонами села.

ІсторіяРедагувати

Село в літописах не згадується, але про напади татар свідчать назви урочищ Болехівський Плай, Тисів Звір, Церківнянський Бовт, Тяпецький Жолоб. В архівних документах перша згадка зафіксована 1667 роком.

Існує кілька версій заснування села. Житель села Юсип Степан Іванович 1927 р. н. згадує, що чув від старожилів, буцімто в селі Розточки жив дідич, який дозволив бездомним кріпакам селитися на території, де зараз розташувалося село. Мабуть, причиною такої доброти було те, що пригноблені селяни тікали з панський маєтків, і, щоб запобігти цьому, їм видавали клаптики землі, які ставали Слобідками.

Зі слів іншого жителя села – Данилишина Івана Даниловича, дізнаємося, що на місці сучасної Слободи-Болехівської був ліс. Першим жителем села був втікач, який переховувався від польського гніту. Згодом місцевість заселилася людьми із навколишніх сіл. Пізніше Австрійська держава почала розділяти землю між сім’ями. Панщини в селі не було.

Давні перекази повідомляють, що село заселяли втікачі від татар. Перші люди поселилися в Потоці , де знаходилась хата Свірщука – Свірщуччина Долинка, потім біля Палькунових.

Як розказують, втікачі довго блукали лісами, сильно потомилися, вийшли на простір і сіли відпочити. Гарною була місцина, настільки, що перехотілось йти далі. І поселитись можна було, одна лиш біда – вода далеко. Це місце назвали Томнатик від слова томитись, тома (стомитись, втома) як тоді говорили. Тоді вони спустилися до потічка і там осіли.

Жителі Слободи-Болехівської займалися сільським господарством, працювали в лісі, ткали і вишивали. Через село,в гори, підприємцем Гріфелем була збудована вузькоколійна залізниця, якою деревина з Марини перевозилась в Болехів.

У 1939 році в селі проживало 1030 мешканців (1020 українців, 10 євреїв)[1].

ЦеркваРедагувати

У Шематизмі греко-католицького духовенства Львівської єпархії за 1931—1932 рр., значиться, що церква Богоявлення Господнього[2] дерев’яна, п’ятикупольна, бойківського стилю, хрестоподібна. Із північно-східної сторони до бабинця прибудована галерея. Побудована на кошти громади при сприяння Автрійського цісаря. Керував будівництвом майстер Харів (по вуличному Майштрук). Дерево рубали поруч на Млаці. Там і обробляли і без єдиного цвяха побудували. Парохи церкви – Олійник, Колодій, Мілярчук, Бандера, Лукашевич. Парох церкви на три села володів 0, 87 га землі. Спершу церква була вкрита гонтурю. Під час ремонтів, які проводились в церкві, частково змінився її зовнішній та внутрішній вигляд. На даний час церква вкрита оцинкованою бляхою. Великою цінністю є триярусний іконостас з об’ємною різьбою. На іконостасі напис: «Фундатори Василь Квецко, Іван Вінтонів, Іван Хомин, різьбяр Ігнатій Покришка».

Біля церкви з північної сторони стоїть дзвіниця, побудована в 1897 році. Має 2 яруси.

Також окрасою села стала новозбудована церква, будівництво якої розпочато у вересні 2006 року. Будували церкву місцеві майстри, каменярі. Відкриття церкви відбулося в 2011 році.

25 вересня 2011 року, у п’ятнадцяту неділю після П’ятидесятниці, перед Воздвиженням та в день віддання празника Різдва Пресвятої Богородиці, Високопреосвященнійший Іоасаф архієпископ Івано-Франківський і Галицький з архипасторським візитом відвідав парафію Богоявлення Господнього села Слобода–Болехівська Долинського району, де звершив чин освячення новозбудованого храму, після чого Владика, у новоосвяченому храмі очолив відправу Божественної Літургії. Його Високопреосвященству співслужили: благочинний Долинського деканату протоієрей Йосип Жовнірович, настоятель храму ієрей Богдан Заставецький та духовенство деканату. Після літургії відбувся хресний хід та окроплення святою водою, після завершення якого з паперті храму Владика виголосив проповідь на тему недільного євангельського читання, зокрема, він звернув увагу вірних на необхідності втілення у своєму житті найбільшої християнської чесноти – божественної любові, яка є сутністю нашого віровчення. Також архиєпискоф Іоасаф привітав парафіян з освяченням новозбудованого храму. Богослужіння закінчилося уставним многоліттям.[3]

Перший цвинтар, за переказами, був біля Маланчина Євстахія — на березі. Другий — на Прикірнім (біля Яцюгів). Закінчили ховати  в 1945 році. Третій — на Лузі. Четвертий — біля церкви. Почали ховати в 1945 році, закінчили — в 1991. Тут поховані загиблі 11 грудня 1945 року вояки УПА із сотні "Хорти" під керівництвом сотенного «Бея» (Казимира Яворського)[4].

Лінгвістичні особливостіРедагувати

Мова населення однорідна, відмінностей між розмовною мовою в різних кутках села не спостерігається. Характерною особливістю є наближення и до е ([ˡпиево]). Саме за цією ознакою жителі навколишніх сіл легко розпізнають «слободєн».  А жителі села Лужки видають себе характерним затягуванням слів ([ˡді:вочко ˡзло:та, ˡл‘у:ба]), для тих, хто живе в Липі, притаманне ударяння на и. Церківна [Церˡк’іўна] і Станківці [ˡСтан’кʼіўцʼі] яскраво вираженими мовними особливостями не виділяються. Вищеперераховані села – найближчі сусіди Слободи-Болехівської.

Зараз населення села за національністю майже однорідне – українці. Але, у другій половині XIX в село почали заселятися євреї. Займалися торгівлею, скуповували у селян землі. Досі зберігся будинок Хейзера. Зараз це  інтернат.

НародилисяРедагувати

ПриміткиРедагувати