Скілур (цар скіфів)
Скілур (дав.-гр. Σκίλουρος) — династ Скіфського царства (до/ бл. 130 р. до н. е. — 114/113 рр. до н. е.[1][2]).
| Скілур дав.-гр. Σκίλουρος | |
|---|---|
 грец. ΒΑΣΙΛΕΥΣ ΣΚΙΛΟΥΡΟΣ | |
| Династія | Паралати |
| Держава | Скіфське царство |
| Титул | цар (грец. βασιλεὺς) |
| Форма влади | автократія спадкова |
| Попередник | невідомо |
| Наступник | Палак |
| Роки правління | близько 130 р. до н. е. — близько 114/113 р. до н. е.. |
| Біографічні дані | |
| Рік народження | невідомо |
| Батько | невідомо |
| Мати | невідомо |
| Брати, сестри | невідомо |
| дружина | невідомо |
| Діти | Палак, Сенамотіс |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
За часів панування Скілура територія Скіфського царства охоплювала весь степовий Крим, пониззя Дніпра та Південного Буга. На місці невеликого поселення (найімовірніше заснованого близько 199—197 рр. до н. е. ольвіополітами Посидеєм та Євменом[3]) він розбудував нову столицю — Неаполь Скіфський.[2]
Ймовірно, що грецький поліс Ольвія, який карбував монети з легендою Σκίλουρο, був у залежності від Скіфського царства.[4][5]
За Страбоном, заснував фортеці Палакій та Хаб.
Провів низку вдалих військових кампаній (проти «піратствуючих сатархів»),[6] хоча наразі висловлено думку, що акції проти сатархів відбулися близько межі III—II ст.ст. до н. е.[7] (питання присутності сатархів у Північному Причорномор'ї близько межі III—II ст.ст. до н. е. потребує додаткових підтверджень). Останнім часом опублікована низка доказів того, що відома група посвят Посидея із Неаполя Скіфського датується рубежем III—II ст. до н. е. та встановлена при заснуванні Неаполя ольвіополітами. Відповідно, Посидей не був радником та «правою рукою» царя Скілура[8].
Наявність великої кількості еллінів у Неаполі дала підґрунтя для припущень, що за часів Скілура пізньоскіфська держава була монархією еллінистичного типу.[9] Ця точка зору має велику кількість оппонентів.[10] Але аналіз епіграфічних пам'яток Неаполя останньої третини II ст. до н. е. дає вагомі підстави для підтвердження концепції «… щодо циркумпонтійської єдності, яка склалася у еллінізмі. Початок цьому процесу поклав Александр Великий своєю майстерною політикою злиття світу Заходу і Сходу, яку наслідували наступні покоління монархів як Малої Азії, так й Північного Причорномор'я».[11]
Етимологія імені:
дав.-гр. Σκίλουρος < скіф. *skilūra < д.ір. *skidura («ріжучий, переможний»)[12].
Родина ред.
Плутарх, переказуючи легенду про Скілура, згадував про 80 синів царя[13]. Єдиний син Скілура відомий за ім'ям, це його наступник Палак. Також відомо про його дочку Сенамотіс, дружину боспорського аристократа Геракліда. Російський дослідник Юрій Віноградов припускав, що боспорський цар Савмак міг бути сином Скілура, хоча підтвержень цьому не існує[14].
Скілур в епіграфіці ред.
Інші відомі на сьогодення згадки цього імені та історичні персони з даним ім'ям ред.
Антропонім Скілур (грец. Σκιλούρου) відомий в епіграфіці Боспору II ст. н. е.[18]
Примітки ред.
- ↑ а б (рос.) Виноградов Ю. Г. Вотивная надпись дочери царя Скилура из Пантикапея и проблемы истории Скифии и Боспора во ІІ в. до н. э. // ВДИ, № 1, 1987
- ↑ а б (рос.) Зайцев Ю. П. Неаполь Скифский (II в. до н. э. — III в. н. э.). — Симферополь: Универсум, 2003
- ↑ Ніколаєв, Микола (2020). Об основании Неаполя Скифского. https://www.academia.edu/44799385 (рос.) . STRATUM PLUS. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 06 11 2021.
- ↑ [(рос.) О. Д. Дашевская. Поздние скифы в Крыму // Свод археологических источников СССР. Выпуск Д 1-7, 1991. Архів оригіналу за 17 листопада 2007. Процитовано 18 червня 2011. (рос.) О. Д. Дашевская. Поздние скифы в Крыму // Свод археологических источников СССР. Выпуск Д 1-7, 1991]
- ↑ (рос.) А. И. Иванчик. СТЕФАН, СЫН АЛЕКСАНДРА ИЗ СМИРНЫ: ОЛЬВИЯ И ЕЕ ЭВЕРГЕТ ВТОРОЙ ПОЛОВИНЫ II В. ДО Н. Э. Нумизматика и эпиграфика. Вып. XVIII. М., Памятники исторической мысли, 2011.
- ↑ (гр.) IOSPE, I, N672 [Архівовано 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]; (рос.) Соломоник Э. И. Эпиграфические памятники Неаполя Скифского НЭ, 1962, т. 3
- ↑ (рос.) Н. И. Николаев. Кто был советником царя Скилура в Неаполе Скифском? Стародавнє Причорномор'я. XII. Одеса, ОНУ. 2018.
- ↑ Ніколаєв, Микола (2019). Неаполь Скифский в свете ольвийской просопографии. www.academia.edu/41512102 (рос.) . STRATUM PLUS. Архів оригіналу за 6 листопада 2021. Процитовано 06 11 2021.
- ↑ (рос.) Щеглов А. Н. Познескифское государство в Крыму: к типологии эллинизма. Древний Восток и античная цивилизация. — Ленинград, 1988
- ↑ (рос.) Зубарь В. М. Херсонес Таврический и население Таврики в античную эпоху. — Киев: Шлях, 2004, с. 109—128
- ↑ (рос.) Ю. Г. Виноградов, Ю. П. Зайцев. Новый эпиграфический памятник из Неаполя Скифского. // Археологія, № 1, 2003
- ↑ {С. В. Кулланда. Еще раз о скифском языке // Orientalia et Classica. Труды Института восточных культур и античности. Выпуск VI. 2005 {ref-ru}}
- ↑ Плутарх, Скілур.
- ↑ (рос.) Виноградов Ю. Г. Вотивная надпись дочери царя Скилура из Пантикапея и проблемы истории Скифии и Боспора во II в. до н. э. ВДИ, 1987. № 1.
- ↑ (гр.) IosPE I²668 [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ (рос.) Э. И. Соломоник. Эпиграфические памятники Неаполя скифского. Нумизматика и эпиграфика. Том ІІІ. М.: Ин-т археологии РАН. 1962.
- ↑ (гр.) SEG 37:674 [Архівовано 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ Corpus Inscriptionum Regni Bosporani, 763.
Джерела ред.
- Плутарх. Речення царів та полководців.