Вікіпедія

Скоркін Костянтин Юрійович

Костянтин Юрійович Скоркін
Костянтин Скоркін
Народився 15 листопада 1978(1978-11-15) (45 років)
Луганськ, УРСР
Діяльність науковець, письменник
Alma mater Луганський національний університет імені Тараса Шевченка
Мова творів російська

Скоркін Костянтин Юрійович (нар. 15 листопада 1978(19781115), Луганськ) — російський публіцист, письменник та громадський діяч українського походження. У минулому заступник голови правління Літературного угруповання «СТАН».

У 2014 році переїхав до Москви. З 2018 по 2022 працював у російському підрозділі американського think-tank «Центр Карнегі», сфера наукових інтересів — «дослідження політичного життя в Донбасі».[1] Після початку російського вторгнення в Україну у 2022 емігрувал до Великої Британії, співпрацює з Carngie Endowment for International Peace [2], виданнями Meduza[3], Delfi[4], The Insider[5]

Біографія ред.

Народився у Луганську. У 2001 закінчив історичний факультет Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Деякий час працював викладачем. З 2004 — працює у галузі журналістики. Був репортером, політичним оглядачем, редактором.

З 2008 по 2010 Костянтин Скоркін вів щотижневу колонку «Своевременные мысли»[6]. Тематика дописів — перебіг політичного життя та соціокультурних процесів в Україні та на пострадянському просторі. За політичними переконаннями— ліберал, прибічник відкритого суспільства.

З 2011 по 2015 — колумніст та постійний автор «Українського тижня»[7].

У 2014 стажувався у Інституті гуманітарних наук (Відень).

У 2014—2016 автор європейського часопису Eurozine[8]. Тематика дописів — гуманітарні аспекти війни на Донбасі.

З 2018 — дослідник think-tank Carnegie Center Moscow.

Творчість ред.

З 2001 — учасник Літературного угруповання «СТАН», учасник колективних збірок та публічних виступів цього творчого об'єднання. З 2007 — заступник голови правління Літературного угруповання СТАН з ідеологічної роботи.

Автор декількох повістей та оповідань, що друкувались у періодиці та антологіях. Головний мотив творчості — спроба описання життєвого досвіду та світогляду покоління «нульових років».

Автор численних статей культурологічного спрямування, автор або співавтор усіх маніфестів СТАНу[9].

З 2009 — автор постійної рубрики літературних рецензій «Книги иКС» порталу новин культури «Тиск світла»[10].

У 2011 виступив, як автор ідеї та співупорядник першої в Україні антології соціальної поезії «Уроки шкідництва, діверсій та шпигунства», до якої увійшли тексти Сергія Жадана, Андрія Родіонова, Олени Заславської, Ярослава Мінкіна, Олександра Сігіди та Люби Якимчук.[11]

Громадська діяльність ред.

Костянтин Скоркін був організатором акцій, спрямованих на популяризацію історії Луганщини, збереження пам'яті про видатних земляків: у 2007—2008 був координатором проекту «Великий луганчанин»[12], в 2010 ініціював проект «Культурний герой Луганська»[13].

У жовтні 2012 співорганізатор Першого молодіжного Форуму розмаїття у Луганську, присвяченного захисту громадянських прав меншин, експерт підсумкового Форуму розмаїття у Києві[14].

У 2012-2013 Костянтин Скоркін був головним аналітиком проекту «Культурна карта Луганська», спрямованого на виявлення перспективних шляхів культурного розвитку міста, автор тексту підсумкової публікації проекту (реалізація — ЛГ СТАН та Центр культурного менеджменту за підтримки Європейського культурного фонду).[15]. Головними завданнями своєї праці автор вважає подолання стереотипів навколо рідного міста та пошук нової ідентичності для Луганська у пострадянський час.[16]

24-25 квітня 2014 брав участь у конгресі інтелігенції «Україна-Росія: діалог»[17] у Києві, який організував Михайло Ходорковський.

15-19 травня 2014 Костянтин Скоркін брав участь у міжнародній конференції Ukraine: Thinking Together[18]. У своєму виступі Скоркін наголосив на завершенні пострадянського періоду розвитку українського соціуму та небезпеку суспільної варваризації, що загрожує паросткам цінностей європейської культури.[19]

У 2016 Костянтин Скоркін брав участь у якості консультанта при створенні віртуального музею Luhansk Art and Facts — проекті присвяченому історії культурного та громадського життя Луганська у 2004—2014.[20]

Політична діяльність ред.

У 2012 Костянтин Скоркін балотувався на виборах до Верховної Ради України у багатомандатному окрузі за списком політичної партії «Україна Майбутнього» (№ 24 у списку).[21]

Бібліографія ред.

  • «Рассказы про Арину Родионовну» \\ Антологія сучасної новелістики та лірики України. Канів, 2002.
  • Повість «Городская сага»\\ Міжнародний журнал «Склянка часу\Zeitglas», Україна — Німеччина, 2003, № 27-28, с.44-61.
  • Оповідання «Как совершить культурную революцию в провинции. Наглядное пособие»\\Літературно-філософський сайт «Топос», Москва, 2005,[22].
  • Оповідання різних років \\ збірка «Переворот», Луганськ, 2007.
  • Уроки шкідництва, диверсій та шпигунства. Антологія соціальної поезії. Луганськ, 2011. (автор ідеї, упорядник та автор післямови)
  • Культурна карта Луганщини \ The Cultural Map of Luhansk. Луганськ, 2013.
  • Исторический центр на Культурной карте Луганска\\Памятники Луганска как они есть. Луганськ, 2013
  • Оповідання "Карбон"\\ збірка "Донбасский разлом". Litres, 2021.[23]

Примітки ред.

  1. ↑ Константин Скоркин [Архівовано 29 травня 2020 у Wayback Machine.] // Московский Центр Карнеги (рос.)
  2. ↑ Konstantin Skorkin. Carnegie Endowment for International Peace (англ.). Процитовано 25 січня 2023.
  3. ↑ The rise and fall of Ukraine’s ‘therapist-in-chief’ Zelensky adviser Oleksiy Arestovych is out of a job, but likely not for long. Meduza (англ.). Процитовано 25 січня 2023.
  4. ↑ Константин Скоркин - Темы - DELFI. rus.delfi.lv (рос.). Процитовано 25 січня 2023.
  5. ↑ Константин Скоркин. The Insider (рос.). Процитовано 25 січня 2023.
  6. ↑ Реальна газета. Архів оригіналу за 13 лютого 2011. Процитовано 23 січня 2011.
  7. ↑ Український тиждень. Архів оригіналу за 19 жовтня 2012. Процитовано 14 листопада 2012.
  8. ↑ Eurozine. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 7 вересня 2016.
  9. ↑ СТАН: июльские тезисы. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 23 січня 2011.
  10. ↑ «Книги иКС». Архів оригіналу за 13 серпня 2010. Процитовано 23 січня 2011.
  11. ↑ Український тиждень «Поезія небайдужості». Архів оригіналу за 19 лютого 2013. Процитовано 14 листопада 2012.
  12. ↑ «Великий луганчанин». Архів оригіналу за 7 березня 2014. Процитовано 23 січня 2011.
  13. ↑ «Культурний герой Луганска». Архів оригіналу за 30 квітня 2013. Процитовано 23 січня 2011.
  14. ↑ Особливі виборці. Архів оригіналу за 1 березня 2014. Процитовано 14 листопада 2012.
  15. ↑ Культурна карта Луганська — довгоочікувані результати. Архів оригіналу за 3 січня 2017. Процитовано 28 березня 2022.
  16. ↑ Інтерв'ю лідерів СТАНу про Культурну карту Луганська[недоступне посилання з липня 2019]
  17. ↑ «Україна — Росія: діалог». Архів оригіналу за 20 червня 2014. Процитовано 11 червня 2014.
  18. ↑ Thinking Together" — an international conference in Kyiv[недоступне посилання з липня 2019]
  19. ↑ Як Майдан нарешті розвалив УРСР. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 24 вересня 2014.
  20. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 18 січня 2018. Процитовано 17 січня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  21. ↑ Центральна виборча комісія[недоступне посилання з липня 2019]
  22. ↑ «Как совершить культурную революцию в провинции. Наглядное пособие». Архів оригіналу за 18 листопада 2012. Процитовано 23 січня 2011.
  23. ↑ «Донбасский Разлом» – Алена Пиронко. ЛитРес (рос.). 5 січня 2021. Процитовано 15 листопада 2023.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Скоркін_Костянтин_Юрійович&oldid=40926073