Франци́ск (Франті́шек) Луки́ч Скори́на (біл. Францы́ск / Франці́шак[2] Лукі́ч Скары́на; до 1490, Полоцьк — не пізніше 1551, Прага) — білоруський першодрукар, просвітник, перекладач, митець-графік, один із засновників кириличного книгодрукування.

Франциск Скорина
uncoded Франциск Скорина с Полоцька
ст.-сл. Франциск Скорининъ
Народивсядо 1490
Полоцьк
Померне пізніше 1551
Прага
Країна Велике князівство Литовське
Національністьбілорусин
Діяльністьдрукар, гравер, інтроліґатор, перекладач
Alma materЯгеллонський університет і Падуанський університет
Знання мовруська, білоруська, русинська, чеська і російська[1]
Герб
Герб

Біографія

ред.

Народився в другій половині 1480-х років в сім'ї купця Луки.

Початкову освіту здобув у Полоцьку.

1504 — став студентом Ягеллонского університету в Кракові.

1506-го закінчив факультет «семи вільних мистецтв» (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика) із ступенем бакалавра, пізніше отримав звання ліценціата медицини і ступінь доктора «вільних мистецтв».

1512-го успішно склав іспити в Падуанському університеті на ступінь доктора медицини.

1517-го заснував у Празі друкарню і видав кириличним шрифтом «Псалтир», першу друковану білоруську книгу. Загалом упродовж 15171519 рр. за підтримки меценатів (віленського бургомістра Якуба Бабича, райців Богдана Онкова та Юрія Одвірника) переклав і видав 23 книги Біблії (під назвою «Біблія руська, виложена доктором Франциском Скориною із славного града Полоцька, Богу ко чти і людем посполитим к доброму наученію».). Білоруський переклад Біблії, зроблений Скориною, випередив у часі німецький переклад Мартина Лютера.

Близько 1520-го переїхав до Вільна, де заснував першу друкарню на території Великого Князівства Литовського. У ній видав «Малу подорожню книжку» (1522) і «Апостол» (1525).

У 2-ій половині 1520 рр. одружився з удовою свого мецената Юрія Одверника — Маргаритою.

Служив лікарем і секретарем у віленського єпископа.

Виїздив до Німеччини, де зустрічався з М. Лютером.

Вів із братом Іваном торговельні справи у Варшаві та Познані.

1530-го на запрошення герцога Пруссії Альбрехта їздив до Кеніґсберґу у справах книгодрукування.

5 лютого 1532 кредитори за борги покійного брата Івана домоглися арешту Скорини. Але 21 листопада 1532 Сигизмунд I, розібравшись за допомогою єпископа Яна в справі, звільнив Скорину й видав указ, яким надав останньому всілякі пільги.

1534-го Франциск Скорина виїхав до Великого князівства Московського, звідки його вигнали як католика, а його книги спалили (про цей факт свідчить лист короля та великого князя Жигмонта-Августа).

Близько 1535 переїхав до Праги, де працював лікарем і ботаніком при королівському дворі.

Точна дата смерті невідома, більшість дослідників підтримують версію, що він помер близько 1551 року, бо 1552 його син Сімеон приїздив до Праги за спадком.

Книги

ред.
 
«Біблія руська» Франциска Скорини

Мова, що нею друкував свої книжки Франциск Скорина, ґрунтувалася на церковнослов'янській, але з великою кількістю білоруських слів, і тому була більше зрозуміла жителям Великого Князівства Литовського. «Біблія руська» порушувала правила, що існували при переписуванні церковних книг — містила тексти від видавця і навіть гравюри з його зображенням. Це єдиний випадок в історії видання Біблій у Східній Європі. Через заборону самостійного перекладу Біблії католицька і православна церкви не визнавали книжки Скорини.

На титульному аркуші Біблії видруковано, як вважають дослідники, зображення печатки (герба) Скорини як доктора медицини. Головний зміст цього образу «Місяць Сонячний» — здобуття знань, фізичне і духовне лікування людини. Образ місяця відображує профіль самого першодрукаря. Поряд з гербом знаходиться знак «ваги», який утворюється буквою «Т», що означає «мікрокосм, людина», і трикутником «дельта» (Δ), який символізує ученого і вхід в Царство знань.

Частина біблійних передмов і перекладів Скорини викладені у віршованій формі, що дає підставу називати його основоположником білоруської письмової поезії та коментування Біблії.

Погляди

ред.

Погляди Ф. Скорини свідчать про нього як про просвітителя, патріота, гуманіста. У його текстах просвітитель Скорина постає людиною, яка сприяє розширенню писемності, знань. Про це свідчать його заклик до читання:

І всякій людині потребна честі, понеже є зеркало житія нашого, ліки душевні, потіха всім смутним, найбільше тим, вони ж суть в бідах і в немочі покладені, надія істинная.

Ф. Скорина — зачинатель нового поняття патріотизму як любові і пошани до своєї Вітчизни. З патріотичних позицій сприймаються наступні його слова:

Понеже від народження звірі, ходячі в пустелі, знають ями свої, птахи, що літають в повітрі, відають гнізда свої; риби, плаваючі по морю і в річках, чують вири свої; бджоли і тим подібні боронять вуликів своїх, — тако ж і люди, і де зродилися і вскормлені були, до того місця велику ласку мають.

Гуманіст Скорина залишив свій моральний заповіт у рядках, які містять мудрість людського життя і взаємин людей:

Закон природжений в тому найбільше дотримуваний буває: то чинити іншим всім, що самому приємно є від інших всіх, разом не чинити іншим, чого не сам хочеш від інших матиі. Сей закон пророджений є в серці кожної людини.

Всі передмови і післямови в Біблії Франциска Скорини, де він розкриває глибокий сенс біблейських надань, просякнуті турботою про розумне впорядкування суспільства, виховання людини, встановлення гідного життя на землі

Цікаві факти

ред.
  • Деякий час вважалося, що Скорину насправді звали Георгієм. Вперше про це почали говорити після того, як 1858 року були надруковані копії двох грамот короля Сигізмунда I латинською мовою. В одній із них перед ім'ям першодрукаря стояв латинський прикметник egregium в значенні «видатний, знаменитий», у другій же значення слова egregium було подано як georgii. Цей єдиний напис послужив підставою деяким дослідникам вважати, що справжнє ім'я Скорини було Георгій. I лише 1995 року білоруський історик і книгознавець Г. Галенченка знайшов оригінальний текст привілею короля Сигізмунда, в якому відомий фрагмент «з Георгієм» викладено таким чином: «… egregium Francisci Scorina de Poloczko artium et medicine doctoris». Помилка переписувача викликала суперечки навколо імені першодрукаря, що тривали протягом понад 100 років.[3][4][5][6]

Примітки

ред.
  1. CONOR.Sl
  2. Чалавек і грамадства: Энцыклапедычны даведнік. — Мн: Беларуская Энцыклапедыя, 1998. [Архівовано 4 грудня 2008 у Wayback Machine.] ISBN 985-11-0108-7
  3. Галенчанка Г. Праблемныя дакументы Скарыны ў кантэксце рэальнай крытыкі / Г. Галенчанка // 480 год беларускага кнігадрукавання: матэрыялы Трэціх Скарынаўскіх чытанняў / гал. рэд. А.Мальдзіс і інш. — Мн.: Беларуская навука, 1998. — С. 9-20.
  4. Н. Ю. Бярозкіна, кандыдат гістарычных навук (Цэнтральная навуковая бібліятэка імя Я. Коласа АН Беларусі). Са слаўнага Полацка родам: Да 480-годдзя выдання першай беларускай кнігі Францыскам Скарынам. Архів оригіналу за 5 березня 2012. Процитовано 5 вересня 2009.
  5. Адам Мальдзіс. З рэдактарскага блакнота // Кантакты і дыялогі. — 2000. — № 9. Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 5 вересня 2009. [Архівовано 2012-11-20 у Wayback Machine.]
  6. Генадзь Сагановіч. Вітаўт Тумаш як гісторык
  7. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела та посилання

ред.