Скарабей священний

вид твердокрилих
Скарабей священний

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Родина: Пластинчастовусі (Scarabaeidae)
Рід: Скарабей (Scarabaeus)
Вид: Скарабей священний
Scarabaeus sacer
Linnaeus, 1758
Посилання
Вікісховище: Scarabaeus sacer
Віківиди: Scarabaeus sacer
EOL: 141039
NCBI: 166335

Скарабе́й свяще́нний[1] (Scarabaeus sacer) — вид комах із родини пластинчастовусих (Scarabaeidae). Перероблює гній великої рогатої худоби та коней, тому сприяє збагаченню ґрунтів біодобривами та мінералами.

Морфологічні ознаки ред.

11–41 мм. Тіло широке, овальне, слабко випукле; наличник з 4 сильними зубцями по зовнішньому краю.

Поширення ред.

Західне Передкавказзя (на північ до Анапи), Закавказзя та південь Дагестану (Дербент); все Середземномор'я на північ до південної Франції, Середньої Італії, Югославії, Туреччини, північного Ірану (південне узбережжя Каспійського моря), також в Північній Африці, Аравії та Передній Азії.

Раніше вид траплявся на крайньому півдні степової України (Асканія-Нова) та Криму. За останні 50 р. в Україні не знайдено жодного екземпляра цього виду; всі знахідки відносяться до іншого більш пластичного виду Scarabaeus typhon Fischer-Waldheim, 1823.

 
Скарабей священний
Рідкісний жук скарабей священний на острові Джарилгач, Україна.

Особливості біології ред.

Заселяє степові біотопи з різними типами ґрунтів, піщані ділянки річкових долин і морського узбережжя, іноді — засолені стації, піщані кучугури з розрідженим степовим різнотрав'ям. Живиться гноєм овець та великої рогатої худоби. Робить з гною великі кулі, котрі іноді відкочує на велику відстань від місця виготовлення. Потім закопує кулю в ґрунт на невелику глибину (від 7 до 40 см), де з'їдає, або виготовляє з неї своєрідну «грушу», у вузькій частині якої відкладає яйце. Личинка з'їдає заготовлені для неї запаси та заляльковується в залишках «груші», де і зимує молодий жук після виходу з лялечки. У посушливі весни жуки масово гинуть, оскільки не в змозі покинути місця заляльковування.

Загрози та охорона ред.

Загрози: розорювання цілинних степових ділянок. Зменшення чисельності виду пов'язане зі зміною землекористування в природних місцях його перебування. Цей вид жука також поширений і в Україні. Він є рідкісним, а тому перебуває під охороною і входить до Червоної книги України[2].

Скарабей священний у міфології ред.

 
Фреска з зображенням Хепрі.

У єгипетській міфології шанували символ священного скарабея, жука-гнойовика з родини Scarabaeidae. Священні скарабеї живляться гноєм тварин, з якого спершу скачують кульки. Стародавні єгиптяни в цій поведінці вбачали прообраз руху Сонця — світила, якому вони поклонялися найбільше[3]. Культ священного скарабея був настільки поширеним у Стародавньому Єгипті, що у формі жука виготовляли печатки, амулети, магічні предмети й прикраси, його зображували на папірусах, фресках гробниць. У храмовому комплексі Карнак недалеко від Луксора збереглася колона, яку вінчає кам'яний скарабей. Єгипетського бога Хепрі зображували з головою у вигляді скарабея. Символічне значення жука-скарабея відбито і в його науковій назві: Scarabaeus sacer, де видова назва sacer в перекладі з латинської мови означає святий, священний. Звідси й українська калькована назва виду.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Маркевич О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник / О. П. Маркевич, К. І. Татарко. — К.: Наукова думка, 1983. — 410 с.
  2. Червона книга України: Скарабей священний
  3. УРЕ. — Т. 10. — 215.

Посилання ред.